У незаможній єврейській сім’ї чернівецького пекаря Лейби Біркенталя 8 вересня 1912 року народилася дівчинка, яку назвали Сореле. Бог нагородив її талантом, який проявився ще в дитинстві.
У темному підвалі, де палав вогонь у печі, пекарі зачаровано слухали пісні маленької Сореле. Дівчинка бігала босоніж чернівецькими двориками, розносячи пиріжки, співала, танцювала, показувала комедійні сценки. В сім років створила у своєму дворі “театр”, де була і драматургом, і режисером, і виконавицею головних ролей. Сценою слугувала велика скриня для борошна. Дівчинка перебиралася у мамині сукні, взувала її туфлі й по-дитячому щиро відтворювала кумедні сценки з життя своїх рідних, близьких, сусідів.
У 12 років Сореле вже співала в синагозі та єврейському театрі. Якось її побачив заїжджий режисер і попросив замінити відому на той час актрису Сару Канер, яка захворіла. І вона блискуче зіграла роль дівчинки-сироти. А згодом у Бухаресті замінила у виставі примадонну Марію-Санду Аберман. І з того часу стає провідною актрисою місцевого єврейського театру, відомою як Сіді Таль.
Усе, що талановита актриса створювала на сцені, в що вкладала душу, було красивим і ніжним. Кожен із зіграних нею образів – від хлопчика до бабусі – сприймався глядачами як справжній.
“Бути артистом дуже важко, – зізнавалася Сіді. – Це дуже складна професія. Вона вимагає постійної праці над собою, багато практики, навичок, майстерності. А якого терпіння! Артистові потрібне вміння завжди бути у формі”.
Сіді Таль – єдина в світі жінка, яка виступила в образі Чарлі Чапліна. І цей номер приніс їй перше місце на конкурсі артистів естради. Завдяки йому актрису почали називати “Чапліним у спідниці”.
Ніколи не використовувала мікрофон
Після війни, у 1946 році, Сіді Таль повернулася до рідних Чернівців. Працює в єврейському ансамблі філармонії. Співає в оперетах, виконує естрадні номери. За один вечір може перевтілитися у кілька різних образів. Коли виходить на сцену, зала вибухає гучними оваціями. На її концерти кожен глядач обов’язково приносив квіти улюбленій артистці. Вона не грала, а жила на сцені. Ніколи не використовувала мікрофон, вважала, що він спотворює звучання голосу, його тембр. Ще за три години до початку вистави або концерту була готова до виступу – в костюмі та гримі. Сідала перед дзеркалом і намагалася ввійти у світ образу. Ніхто ніколи не чув від неї нарікань на втому або хворобу.
Вірним супутником актриси був її чоловік Пінхас Фалік. Уперше він побачив Сіді під час гастролей у Чернівцях румунського єврейського театру. Закохався з першого погляду і поїхав за нею до Бухареста. Більше ніколи вони не розлучалися. Пінхас Фалік став організатором і режисером усіх постановок дружини. Їх навіть називали одним іменем – Сідітальфалік. Вони були чудовою парою, ставилися одне до одного з неймовірною ніжністю.
Коли 1983 року Сіді Таль не стало, чоловік дуже важко пережив цю втрату: схуд, постарів. Провести улюблену артистку в останню путь прийшли тисячі чернівчан із букетами квітів. Фалік зробив для коханої жінки пам’ятник із білого мармуру. Вона зображена на повен зріст у білосніжній сукні з квітами у руках, ніби вийшла на поклін до глядачів після вистави. Через два роки після смерті дружини Пінхас Фалік помер від інфаркту. Його поховали поряд із Сіді Таль на центральній алеї чернівецького цвинтаря…
Пам’ять про легендарну актрису і співачку продовжує жити в серцях чернівчан. На її честь назвали одну з міських вулиць, відкрили зірку на Театральній площі, встановили меморіальну дошку на філармонії.
Спогади про Сіді Таль
Йосип Бург, письменник:
“Її пісні звучали вітанням, пахли травами й квітами. В них оживали єврейські вулички, де животіла сіра бідність і барвиста мрія… Сіді Таль поетично вплітала в своє мистецтво ніжну гру туги й любові. Праця й життя шліфували її виняткові природні здібності, об’єднували з досвідом і навичками, але не зменшували її чарівності… Сіді Таль не пішла від нас. Вона стала нашою пам’яттю”.
Софія Ротару, співачка:
“Сіді Таль була рідною людиною для всіх творчих людей і особливо уважною до початківців. Сіді Львівна виявляла постійний інтерес і до мого становлення як артистки – я вдячна їй за грунтовний, принциповий, але завжди доброзичливий аналіз моїх виступів. Сіді Таль любила людей, і її довіра до глядача була безмежною. “Будь такою, якою ти насправді є, співай про те, що тобі дороге, а люди тебе завжди зрозуміють”, – говорила вона мені”.
Дмитро Гнатюк, співак:
“Уперше я побачив Сіді Львівну на сцені в моїх рідних Чернівцях 1946 року. З першого поклону вона буквально заворожувала публіку. В неї було таке одухотворене, сяюче добротою обличчя, що здавалося, вона скаже нам, своїм глядачам, щось надзвичайно гарне, тепле, заспокійливе. І, справді, полилася мелодія, в якій звучали якісь ласкаві слова, й кожному, хто слухав спів, здавалося, ніби ця теплота адресується саме йому. Сіді Львівна співала єврейською мовою, й хоча я не знав цієї мови, розумів усе – настільки живим, образним було її виконання”.
Раніше ми розповідали про “королеву опери” родом із буковинського села Бабин.