Прочитав книгу літературознавця, відомого громадсько-політичного діяча України, заступника голови Центральної Ради, академіка, віцепрезидента Всеукраїнської Академії наук, одного із засновників і співробітників газети «Рада» Сергія Єфремова “Щоденники 1923-1929” (Київ, 1997. – Газета «РАДА» – 832 стор.).
“Влада не прощала йому визивності, зверхності, неприхованого і повного неприйняття режиму, тієї внутрішньої незалежності, з якою нічого не можна було вдіяти” (с.30), – читаємо у вступній статті до цієї книги доктора філологічних наук Елеонори Соловей.
То ж для того, щоб зацікавити читачів, процитую кілька висловлювань Сергія Єфремова.
“Почуваю себе зовсім розбитим, слабим. Серце болить. Нічого робити не можу. Видно, помирати пора. Бо жити серед цієї гидоти справді несила вже… Сучасність безвідрадна. Будуччина – темна, темна… Ось підрахунок цілого життя” (с.109). “Даремно комуністи хвалились, що нову еру розпочато. Здається, вони кінчають стару, довівши поневолення навіть праці до останнього ступеня” (с.120).
“В Бога не вірять, а в чорта вірять” (c.122).
“Останні відомості з комуністичного з’їзду. Полеміка. Обкидають одне одного компліментами, та присмачують промови текстами з св[ятого] писанія – творів Леніна…” (с.316).
“Чув цікавий вираз. На інтелігентному зібранні комуніст мов промову про всякі лозунги. Торкнувсь і волі слова. Ви получили свободу слов – ну, и молчите: чего же вам ещо?” (с.520).
“Нова хвиля арештів. Забрато Щепанюка, Ів.Чикаленка і багатьох інших. Куди вони їх набирають? Та й за віщо і по що?… Мабуть, усю українську інтелігенцію з традиціями хочуть перевести. Українізація без українців, або краще – на погибель українцям… Очевидно, справа вже йде про фізичне винищення українства” (с.768).
Отже, Щоденники Сергія Єфремова – це хроніка українського життя 20-х років XX століття. Їх потрібно читати – для того, щоб брати активну участь у продовженні відтворення української держави.
м. Львів