Помер відомий в усьому світі режисер Роман Віктюк. Він усе життя доводив, що театральна сцена – місце, де варто оголювати і душу, і тіло людини.
Керівник театру свого імені, львів’янин, який більшість свого життя пропрацював у Москві, але завжди вважав себе українцем, поставив на сценах кілька сотень вистав.
“Усе моє життя – це історія божевілля”, – зізнавався він в одному з інтерв’ю.
Роман Віктюк вважав природним показувати на сцені кохання як між чоловіком і жінкою, так і між чоловіками. Вважав, що бісексуальність закладена у людині природою.
Актор, який став режисером
Роман Віктюк народився у Львові у 1936-му, коли місто належало Польщі. Навчатися поїхав до ГИТИС – культового в СРСР Державного інституту театрального мистецтва у Москві. Закінчив акторський факультет і починав кар’єру як актор.
Режисерської освіти так і не здобув, однак це не завадило йому увійти у когорту найзнаніших режисерів світу.
Після інституту повернувся до Львова, працював актором у Театрі юного глядача, а потім створив дитячу театральну студію. Подальший його творчий шлях – це робота у театрах по всьому колишньому Союзу.
А у 1991 році він створив у Москві театр свого імені, в якому став головним режисером і художнім керівником.
Пронизані еротикою
В інтерв’ю Російській службі Бі-бі-сі 2006 року Роман Віктюк казав, що навіть в період тоталітаризму ніколи не ставив вистав, які б “обслуговували систему”.
“Я пережив всіх головних вождів тоталітаризму. Але я можу з радістю сказати, що я не поставив жодної з 156 вистав, які би обслуговували систему. Вони були про людину, про біль людини, думаю, вдавалося навіть протягнути релігійні проблеми”, – казав він.
Спектаклі “Театру Романа Віктюка” – це пронизані еротикою твори.
“А тому що лише в сексі людина виявляє себе природно. У житті люди настільки закриті! Причина тому і злість, і ненависть, це норма нашого існування. Не можна пробитися від однієї людини до іншої”, – переконував він в інтерв’ю одному із російських видань.
Він ставив спектаклі за творами Жана Жене, Оксара Уайльда, Михайла Булгакова, Фрідріха Шиллера та десятків інших авторів.
“Я перший підійняв ту завісу, яка роками прикривала справжність людської природи. Я виніс на театральну сцену любов, ревнощі, нудьгу, очікування, підозру. Я оголив не тільки тіло, але й душу. І зробив це так, що одне без іншого існувати не може”, – зізнавався режисер.
Його театр називали і “театром сексуальних меншин”, і “театром “духовної еліти”, самого Віктюка – “класиком театральної провокації” і “головним гей-режисером Росії”.
А в його спектаклях хотіли грати найтитулованіші артисти України і Росії.
“Називали режисером від Бога, режисером від диявола, містичною особистістю і містифікатором-авантюристом, дивом XX століття і генієм на годину, віртуозом, який плекав шедеври на власних комплексах, і онаністом від мистецтва, спектаклі якого перетворилися в нескінченний серіал про себе, коханого, ущербним збоченцем, здатним говорити на одну-єдину “голубу” тему…. І метром, майстером, маестро”, – казав журналіст Дмитро Гордон у 1997 році.
“Громадянин світу”
Роман Віктюк жив у Росії, але завжди підкреслював своє українське походження, приїздив до України ставити вистави, відгукувався на політичні події і брав участь у різноманітних творчих і гуманітарних проєктах.
Він підтримував “Помаранчеву революцію” в Україні, він публічно захищав учасниць групи Pussy Riot у Росії.
“Коли я раніше бував у Нью-Йорку і казав, що я – український режисер, то це не вражало. Російський режисер і все. Після “Помаранчевої революції” я вийшов до американців і з гордістю сказав – я – український режисер, зал встав”, – згадував Віктюк.
У 2014 році, коли почалися бойові дії на Донбасі, Роман Віктюк так закликав місцевих жителів визначитися: “Якщо ви не відчуваєте себе громадянами України, залиште Україну в спокої!”
Він завжди вражав не лише на сцені, а й поза нею: своєю зовнішністю, манерами, висловлюваннями.
“Я громадянин світу. Мій дім – це там, де театральні дошки. Коли виходиш на них, не має значення – це Росія, Канада, Америка, Україна, Англія … Для мене навіть три дощечки – це вже планета, це мій світ. Дайте мені три дощечки, і мені добре, там вже можна грати спектакль. Там старт твоєї душі для польоту в вічність”, – казав він колись про сенс свого життя і творчості.
.Як повідомлялося, помер легендарний диктор, який озвучив текст Томосу, Біблію, передачі французької телекомпанії FCI