Ще з початку 1990-х років Марія Маковей є активною учасницею життя української громади Республіки Молдова. Це – людина з активною життєвою позицією, директор ліцею ім. К. Поповича в с. Ніхорень Ришканського району Республіки Молдова, керівниця українських громад району, членкиня республіканської координаційної ради національних меншин.
Поспілкувався з нею журналісти інформаційного ресурсу українців Молдови ukrainians.md.
– Пані Маріє, коротко розкажіть нам про свою діяльність і, як людина з багаторічним досвідом праці в системі захисту прав національних меншин в Молдові, як ви можете оцінити її роботу?
– Моє завдання – об’єднувати людей українського походження, особливо дітей, щоб підготувати їх для інтеграції в активне громадське життя.
Що до системи захисту прав нацменшин, я би сказала, що вона у нас дуже вразлива. З одного боку, на законодавчому рівні, у нас щось і робиться, але до цих пір у нас не ратифікована Європейська хартія регіональних мов і не прийнято низки законів, які б допомогли захистити права українців.
Хоча, по Конституції, ми всі – громадяни Республіки Молдова і у нас одинакові права з громадянами інших національностей, в тому числі з титульною нацією. Ми можемо вчитися, працювати, приймати участь у суспільному житті і так далі. Однак, за останні 10 років, за моїми спостереженнями, участі в вищих ешелонах влади українці не приймають. І це ніхто не враховує. Хоча раніше у нас були представники у всіх структурах і на всіх рівнях.
– Які ще проблеми українців в Молдові ви бачите?
– Скажемо так, на сьогоднішній день вирішена лише єдина глобальна проблема українців Молдови: освітня. Так, в деяких населених пунктах Ришканського, Брічанського, Єдінецького та інших районів, у дітей є можливість вивчати українську мову, літературу, історію, культуру та традиції українського народу.
Однак, є проблема з вивченням державної мови. Якщо учень не оволодіє державною мовою на належному рівні, то є небезпека, що такий учень не матиме особливого успіху. У нього не буде доступу до медичної, юридичної та іншої освіти і багато інших моментів.
Взагалі, наше українське населення стикається не скільки з побутовими проблемами, скільки з проблемами, пов’язаними з юриспруденцією. Коли, наприклад, треба вирішити питання в суді, або в іншій установі, то їм не забезпечують перекладача на українську мову і так далі.
-Раз ми вже заговорили про мову, що ви можете сказати про стан української мови в Молдові?
– Відвідуючи різні форуми національних меншин і зустрічаючись з представниками інших громад, я можу сказати, що з цим питанням ситуація непогана. У нас є свої підручники для учнів з 1 по 12 класи, свої курікулуми. Наші вчителі їздять на підвищення кваліфікації в Одесу. Раніше їздили в Київ. У нас є можливість проводити республіканські семінари з української мови, куди приїжджають всі викладачі української мови в Молдові. Тут вони можуть обговорювати проблеми, які виникають.
Також у нас проводяться олімпіади з української мови та літератури, де учні можуть показати свої знання по предмету. Ми проводимо конференції, присвячені українській тематиці.
Ну, і нарешті, у нас є кафедра української мови у Бельцкому університеті. Хоча, в той же час, все менше і менше дітей ідуть туди вчитися. Більша частина, при можливості, їде навчатися в Україну і залишається там. Однак, можемо сказати, що у нас є добра технічна база.
-Які структури, на вашу думку, важливі при оцінці цих проблем?
– Всі! Безумовно, всі структури. Чому Ришканський район є лідером по кількості шкіл, де вивчають українську мову? Тому що, коли ми починали, в 1991 році, районне управління освіти і керівництво району мало позитивне відношення до нас. Вони казали, що у нас є 12 українських сіл, значить їм треба дати можливість вивчати рідну мову. Тому ми рухаємося далі. У нас є підтримка і розуміння. Це важливо. В тих районах, де примарі, або чиновники більш високого рангу не зацікавлені в розвитку місцевих українських громад, там ці громади приходять до занепаду.
-А у Вас, як керівника місцевої української громади, є якісь можливості впливати на процес прийняття рішень?
-Є, звісно є. Але тільки тому, що я займала певні посади. Багато років я була районним консільєром і мала можливість впливати на рішення, пов’язані з українцями. З міністерством освіти ми на постійному зв’язку і нам вдається вплинути на деякі рішення. Наприклад, два роки тому нам вдалося домогтися, щоб наші випускники отримали можливість обирати, екзамен з якої мови здаватимуть під час іспитів на ступінь бакалавра: російської чи української. До цього часу, вони здавали обидва і мали на один екзамен більше, ніж учні інших національностей.
-Ми багато говорили про актуальний стан українства Молдови. Які міри, на вашу думку, треба запровадити, щоб покращити ситуацію?
-Саме головне, нам потрібно своє телебачення. Програми «Світанок» недостатньо. Необхідна якась новинна програма, потрібно більше телепередач, які повністю висвітлювали би ситуацію з українцями в Молдові, показували, що ми існуємо, щось робимо. Ми також громадяни Молдови і тому хочемо бути представлені і на радіо, і на телебаченні. Мати своє, підтримане державою друковане видання, якого у нас, на жаль, немає. Це може бути можливим тільки після того, як буде створена необхідна законодавча база в якій буде прописано, що нацменшини мають право на це,це і це… Тоді ми будемо себе почувати рівноправними.
-А чи є проблеми в стосунках між українцями та іншими етносами в Молдові?
-Ну, завжди є загроза, що хтось почне перетягувати ковдру на себе. Це завжди є у любій справі. Але, загалом, стосунки у нас відносно спокійні. У нас немає перегинів. І хочеться, щоб добрі стосунки і надалі укріплювалися і не переростали у міжетнічні конфлікти. Іноді бувають якісь вигуки, якісь пропозиції. Представників однієї нації не задовільняє те, що задовольняє інших, але загалам у нас досить виважена міжетнічна політика.
Ми часто співпрацюємо з іншими національностями в рамках різних проєктів і це дає нам можливість спілкуватися та дізнаватися про потреби і проблеми один одного. Останній з таких проєктів – «Культура добросусідства», де ми з дітьми вивчали культури різних народів, які проживають в Молдові.
-Говорячи про стосунки між різними народами, на вашу думку, чи є розвиток транскордонної співпраці між Молдовою та Україною?
–За час моєї діяльності у громаді, тобто починаючи з 1992 року, цю співпрацю можна охарактеризувати у вигляді кривої: колись краще, колись гірше. Іноді є тенденції, які нас насторожують, заставляють нас переживати, чи будуть збережені добрі відносини в тій чи іншій сфері. Але, загалом, стосунки достатньо задовільні.
-І на останок. Ви, як людина, яка в громаді вже багато років, чи вважаєте, що є щось, що потребує змін або покращення?
-Ну, як завжди, коли працюєш з людьми, їх потрібно мотивувати, їх потрібно залучати і їх потрібно підтримувати. Тільки тоді, коли у вас є осередок, який хоче щось робити, щось вирішувати для всіх українців Молдови, до нього доєднаються і інші.
Також, я вважаю, що у нас дуже багато українських організацій. Їх кількість треба зменшити і об’єднати під однією егідою. На місцях ми не ділімо себе на представників різних товариств, а разом працюємо заради українців. І коли ми їдемо кудись на фестивалі, чи якісь республіканські заходи, ми ніколи не кажемо, я від тієї організації, а я від тієї. Я вважаю, що всім керівникам українських громад треба сісти за один стіл, запросити нас, представників районів, щоб було всім зрозуміло, що і кому треба робити.
Також нам необхідно фінансування для проєктів. Ви ж розумієте, як створюються проєкти. Якщо ти заявляєш про себе, що ти можеш, з ким працюєш, що вже зробив, то обов’язково тебе спитають, що ти можеш додати, яка твоя контрибуція. У різних проєктах вона буває різною. У соціальних – то якась грошова підтримка, у інших, наприклад освітніх, то – люди. Ось, наприклад, два тижні тому ми отримали можливість прийняти участь у проекті «Роботіка». Ми зацікавилися проєктом, заповнили його регістраціїну форму і отримали повідомлення, що пройшли. Проект імплементується Міністерством Освіти, Культури та Дослідження Республіки Молдова, USAID та ATIK. У фінал вийшли 15 шкіл. Ми маємо отримати 5 комплектів «Лего-Роботіка 2.0» для початкових класів.
Якщо повернутися до громади, то нам дуже не вистачає мотивації. Зараз такий момент, що кожен думає, а давай я постою в сторонці і подивлюся, що буде. Якщо у них щось вийде, я підтримаю. Не вийде, ну тоді я буду розумний і не потратив сили без сенсу.
-Якої саме мотивації не вистачає?
–Результату! Що таке мотивація? Це чітко прописаний результат! Наприклад, у нас є районна молодіжна рада. Вона створила асоціацію «Fondul pentru tinerii Râșcani» і нещодавно прийняла участь у одному конкурсі де здобула перемогу. Багато шкіл приймало участь . Наші діти вийшли переможцями. Проєкт називається «Безпечна дорога дитинства». Завдяки цьому на території нашого ліцею буде створено містечко по правилам дорожнього руху.
Інший приклад. З «Ograda Noastra” ми теж виграли два проєкти для відновлення міністадіону, котрий, завдяки проєкту відремонтували і нам залишилося його тільки дообладнати. Ще, дякуючи проєктам, у нас є альтанка, а також нічне вуличне освітлення.
Тобто, до чого я веду. Діти приймали участь, отримали результат і якщо хтось кине клич, то вони доєднаються.