Працюймо! І під час війни також!

від Стожари

Спочатку – цитата з вступного слова до книжки «Як перемогти Росію у війні майбутнього» 1 видатного українського державного діяча Володимира Горбуліна, який мав честь бути радником з питань національної безпеки і оборони України, першим секретарем Ради національної безпеки і оборони України, першим віцепрезидентом Національної академії наук України (він є ним і нині).

«Першочергове завдання інтелектуальної еліти країни – не лише сформувати образ майбутнього, а й ретельно підготувати інструментарій для зустрічі з ним. Знання про наше минуле, наявність у генетичній пам’яті страшних репресій і нещадної готовності до винищення заради домінування – усе це має змусити нас підійти до створення арсеналу протидії без сентиментальних церемоній» (с. 10).

Власне, ця книжка одного з найвідоміших стратегічних мислителів України і є тим інструментарієм, який вчить нас усіх, а головне – покоління, що входить у свій життєво-творчий шлях, готовності любити (у певному розумінні цього терміну) свою країну, а для цього – набиратись знань і по-справжньому працювати задля протидії тим силам, що прагнуть знищити Україну, перевести її під свій імперський зонт.

Автор розповідає про те, як створювати і розвивати оборонний потенціал України, а для цього – зокрема, набутися вміння творити сильний асиметричний арсенал протистояння.

Тепер – назви кількох розділів, які, як на мене, й зацікавлять читача: «Хотят ли русские войны», «Асиметричний горизонт України», «Спорядження для лицарів плаща і кинджала», «Непереможна рать: манжети для територіальних військ», «Армія як ядро національної сили», «Нові оборонні технології: головна асиметрична сила», «Технологічні засіки України: джерела нелінійної сили», «Як не проспати глобальної трансформації». Для досягнення мети маємо впроваджувати також штучний інтелект, а одним із найперспективніших видів зброї для діючого населення мають ставати інформаційні технології. Головне – запроваджувати асиметрію як у військовій справі, так і в сфері національної безпеки. Така стратегія має базуватись на національній філософії та ідеології.

Володимир Горбулін цілком справедливо цитує системного американського вченого Ллойда Ештона Фоллерса, який ще у 1974 році в своїй книжці «Антропологія національної держави» писав: «найсерйозніші проблеми націй і національних держав найчастіше пов’язані не з економікою, політикою або обороною, а з нематеріальними, неосяжними символами. Усі успішні нації мають набір стрижневих символічних елементів, що є для їхніх громадян своєрідними «критеріями істини» (с. 75).

Наш суперник акцентує, як правило, свої зусилля перехопити Україну під своє крило на інформаційній зброї. У зв’язку з цим (і не тільки) українська журналістика мала б міцніше ставати на свої ноги, – адже є нагальна потреба давати гідну відсіч агресору.

Проблем маса. Скажімо, і досі немає на належному рівні тісної співпраці органів безпеки з приватними підприємствами, що є носіями найновішої технології.

Дев’ятий розділ «Як не проспати глобальної трансформації» починається висловлюванням прем’єр-міністра Великої Британії Вінстона Черчилля, сказаним ще у 1936 році:

«Сьогодні світ дивиться на країни самовпевнені, які ведуть себе агресивно, і країни, що втратили впевненість і поводяться безглуздо». А який погляд у світу нині? Що ми бачимо, що діється в світі – і урядово, і громадським вектором? А як діє Україна? «Якщо ми хочемо бачити Україну успішною розвиненою й захищеною державою, – вже не перший раз у книжці констатує і прогнозує Володимир Горбулін, – то маємо забезпечити створення безлічі нелінійних, нестандартних рішень – у політиці, економіці, енергетиці, інформаційному просторі, сфері безпеки, оборони тощо. А для цього необхідна динамічність прийняття рішень» (с. 192).

А як ви вважаєте, шановні читачі, чи динамічно приймаються рішення в Україні – і в сфері захисту, і в економічному розвиткові, і в сфері інформації? І, річ ясна, – в сфері науки.

У «Висновку» читаємо: «Не без гіркоти я змушений констатувати, Україна, маючи незаперечний і невичерпний потенціал практично в усіх сферах, залишає його здебільшого нереалізованим. Часом у розборах нереалізованих проєктів вітчизняної політики, дипломатії, економіки або сфери безпеки можна почути спекотні й важковагові аргументи про глобальну протидію факторів зовнішнього середовища, традиційної залежності від сильних держав і організацій».

Як на мене, головна протидія – ми, українці, науковці, політики, економісти не входимо глибоко у вирішення тих проблем, які б дозволили нам, великій країні Україні, працювати над реалізацією потрібних рішень.

А потрібно. Сподіваємось, що книга глибокого українця Володимира Горбуліна – людини, яка все життя працює задля належного становлення України, підштовхне нас усіх до роботи. Тим більше, що книга присвячена «тим, хто захистив свободу й незалежність України у 2014 році, і тим, хто й далі робить це сьогодні» – так починає автор свою розмову з нами, українцями, про Україну.

Працюймо! І під час війни – також»!

Богдан Залізняк,

керівник пресцентру

наукової журналістики

ЗНЦ НАН України і МОН України,

член НСЖУ і НСПУ,

м. Львів.

1 Володимир Горбулін. Як перемогти Росію у війні майбутнього. – К: Брайт Букс. – 2021. – 248 с.

Схожі публікації

Залишити коментар