У період між двома світовими війнами українська політична еміграція, причетна до процесів українського державотворення 1917–1921 рр., поставила за мету зберегти себе як частину українського етносу та заявити про українців у світі. Одним із шляхів досягнення цієї мети стало заснування на чужині навчальних та наукових закладів. Роль і значення українських еміграційних наукових та навчальних осередків у справі виборювання незалежної України сформулював голова Директорії УНР Симон Петлюра:
«Наша боротьба не закінчилася відступом Уряду та Армії поза межі Батьківщини… Закон розподілу національних сил поклав на нас – тих, що живуть тепер на чужині, – певну пайку праці, яку тільки ми – і більше ніхто – й можемо виконати». Саме наукова діяльність, зазначав Симон Петлюра, більш ніж будь-яка інша, здатна продемонструвати «нашу національну здібність до конструктивної праці і наявність за нами тих елементів державної творчості, що являються незаперечними доказами оправданности наших змагань в цьому напрямку».
Найбільш сприятливими умовами для розвитку осередків української науки та культури у міжвоєнний період були у Чехословаччині. З ініціативи президента республіки, відомого вченого професора Т. Масарика у 1921 р. на урядовому рівні був розроблений план розбудови еміграції з колишньої
Російської імперії. Її завданням було зосередити наукові, культурні кола та молоді сили шкільництва і студентства емігрантів, забезпечити їх національний розвиток.
Це дало українцям можливість заснувати низку суто національних вищих навчальних закладів та наукових товариств, зокрема: Український вільний університет, Українську господарську академію, Український вищий педагогічний інститут ім. М. Драгоманова, Український інститут громадознавства, Історико-філологічне товариство, Український академічний комітет, Союз інженерів українців. Завдяки цьому українські науковці та викладачі на чужині розвинули, а здебільшого й започаткували основні напрями сучасної україністики, ознайомили світ з українством і вивели українську науку на світовий рівень.
Саме на 22 квітня 1922 р. припадає початок існування у Празі Української господарської академії (УГА), яка стала другою вищою школою української еміграції за кордоном після заснованого у 1921 р. Українського вільного університету (УВУ). Думка про створення школи політехнічного напряму виникла ще у 1920 р. у таборі для інтернованих вояків українських армій у Тарнові (Польща). Але втілення цієї ідеї відбулося завдяки Українському громадському комітету (УГК), головою якого на той час був М. Шаповал. Першим же ректором академії став проф. Іван Шовгенів.
УГА на початку фінансувалося повністю чеським урядом за рахунок кредитів, що виділялися на допомогу політичній еміграції. За прикладом УВУ, навчання в УГА було безкоштовним, викладання йшло українською та чеською мовами, курс навчання спочатку був трирічний, згодом чотирирічний. Українська господарська академія складалася з трьох факультетів: економічно-кооперативного, агрономічно-лісового та сільськогосподарсько-інженерного. При УГА існувало до півсотні наукових, громадських, культурно-просвітніх, мистецьких і спортивних організацій.
Наукові видання УГА збагатили українську технічну й економічну літературу та розвинули українську наукову мову в технічних галузях і точних науках. Великим здобутком працівників академії були «Записки УГА», що почали виходити у 1927 р.
Серед випускників УГА можна назвати імена багатьої відомих українських вчених, військових, громадських діячів, письменників і поетів, зокрема: О. Алмазова, М. Єремієва, Є. Маланюка, Л. Мосендза, В. Проходу, М. Сціборського, М. Телігу та ін.
На жаль з часом для УГА настали не кращі часи, скоротилося фінансування для утримання академії. З метою продовження функціонування та утримання цієї інституції 15 травня 1931 р. було створено Товариство прихильників Української господарської академії, статут якого було затверджено 21 квітня 1932 р., що дало змогу продовжити діяльність УГА на три з половиною роки. Згодом УГА в Подєбрадах трансформувалась у 1935 р. в Український технічно-господарський інститут (УТГІ) позаочного навчання.
Українські вищі навчальні заклади в еміграції, у тому числі й Українська господарська академія, набрали загальноукраїнського бачення, ставши для наших співвітчизників своєрідним культурним «вікном до Європи».
З окремими документами, які висвітлюють діяльність Української господарської академії можна ознайомитися у невеличкій добірці документів із фондів Центрального державного архіву зарубіжної україніки (ЦДАЗУ), яку ми підготували до цієї дати.
Отож, запрошуємо до перегляду!
Лихолоб Надія
головний архівіст ЦДАЗУ