22 січня навічно увійшло в історію українців двома знаковими подіями, що заклали основу нашої державності: 22 січня 1918 р. – IV Універсал Центральної Ради та 22 січня 1919 р. – Акт Злуки Української Народної Республіки (УНР) і Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Відповідно до IV Універсалу Центральної Ради була проголошена Українська Народна Республіка і роком потому відбулося об’єднання українських земель.
Українці, які опинилися на чужині, від початку поєднували ці дві події, бо сприймали їх в одному ключі як державність, єдність, соборність. Документи Центрального державного архіву зарубіжної україніки (ЦДАЗУ) є наочним тому підтвердженням.
Обкладинка часопису «Український сокіл», 1937 р.
ЦДАЗУ, ф. 15, оп. 2, спр. 71, арк. 59
Відстояти створення власної незалежної держави тоді не дозволило тяжке військове і економічне становище, а також взаємна недовіра тогочасних політиків. Вже через декілька місяців більшовики захопили Київ, Східну Галичину окупували поляки, Закарпаття потрапило під владу Чехословаччини.
Для українців, які після поразки національно-визвольних змагань 1917–1921 рр. опинилися поза межами рідних земель, настали тяжкі часи політичної еміграції заради збереження своєї історії, культури, традицій, а також представлення української нації на теренах іноземних держав.
Кращі представники української еліти змушені були під тиском політичних обставин емігрувати до Європи. Уряд і армія УНР теж опинилися у вигнанні, не полишаючи на чужині боротьби за незалежність України.
Слово стає грізною зброєю української еміграції. Українські періодичні діаспорні видання не лише публікують спомини живих очевидців державотворчих подій, але й формують за кордоном нове покоління молодих сподвижників, продовжувачів справи героїчних дідів і батьків. Для прикладу, у Німеччині (1946 р.) засновується українське пластове видавництво «Молоде життя», журнали якого спрямовані на збереження історичної пам’яті, національно-патріотичного виховання дітей і молоді.
Стаття «22.І.1918.Свято Самостійности и Соборності України»,
опублікована в журналі «Новак», 1946 р.
ЦДАЗУ, ф. 29, оп. 2, спр. 19, арк. 10-11
Українська еміграція до 22 січня організовувала численні урочисті та святкові академії, різні культурні заходи, у тому числі й театралізовані дійства.
«Програма Свята Державности»,
опублікована в брошурі «За героїчний театр! Свято Державности» , Нью-Йорк, 1955 р.
ЦДАЗУ, бібл. ф. 3, інв. № 3148-О
Уперше перенесення Свята Державності на театральну сцену відбулося у 1920-х р. у Чехословаччині, де українці розвинули не лише плідну наукову, але й культурну діяльність. У брошурі «Свято Державності – за героїчний театр» (Прага, 1936) була опублікована стаття-розвідка театральної художниці Наталі Геркен-Русової «Героїчний театр», яка започаткувала концепцію так званого «Ars militans» (войовничого мистецтва) і ввела її в історію українського театру, як духовної зброї у боротьбі за Україну. У цій роботі мисткиня писала: «Цю нову мистецьку концепцію в ділянці спектаколярних і пластичних мистецтв протиставляємо здемодованій і застарілій формулі стерильного естетизму … цеб-то мистецтво для мистецтва. Гаслом нової мистецької концепції «Ars militans» є «Ars – arma pro patria», тобто «Мистецтво – зброя за батьківщину» в значінні нації і держави».
Сьогодні, як і понад століття тому триває, сповнена героїзму і драматизму, боротьба українського народу за свою державність. І хоча нас розділяють різні епохи, проте об’єднують актуальні і нині прагнення: єдності, соборності та цілісності держави.
Із повним текстом брошури «За героїчний театр! Свято Державности» (Нью-Йорк, 1955) можна ознайомитися в читальному залі архіву.
Автор: Віра Фазлєєва, провідний науковий співробітник відділу використання інформації документів ЦДАЗУ