Митрополит Епіфаній звернувся до вірян з проханням приділяти максимум уваги дітям у цей важкий для всіх період війни.
Як повідомляє Духовний Фронт України, предстоятель ПЦУ наголосив на тому, що саме маленькі українці найбільше страждають від її наслідків і потребують підтримки.
“Кожен українець через розв’язану росією війну проходить власні важкі випробування, до яких навряд чи був готовий. При цьому в кожного – свій запас сил, в кожного – своя межа витривалості та стійкості, свій больовий поріг (як у фізичному, так і в психологічному сенсі). Але найбільш вразливими в цьому плані є підлітки. Хоч вони вже й не діти, які не повною мірою усвідомлюють, що відбувається, яких легше відволікти, переключити увагу тощо. Але водночас підлітки ще й зовсім не дорослі: вони не «загартовані» життєвими випробуваннями, не володіють цінним досвідом, знаннями і можливостями щодо подолання стресу, вимушених обмежень чи втрат. А саме цього в українських підлітків під час війни – дуже багато, часом занадто.
Нещодавно Києвом прокотилась низка підліткових самогубств, і такі трагедії трапляються не лише в столиці. Це є свідченням, що підлітки не витримують психологічно і морально. Це тривожний сигнал для кожного з батьків і рідних, для вихователів та опікунів: аби зберегти – будьте поруч, виявляйте любов, будьте для них друзями, розмовляйте. На різні теми, але розмовляйте зі своїми дітьми!
Адже після кількох років пандемії вони опинилися у вирі реальної жорстокої війни – з усіма втратами, обмеженнями, стресами, страхами, загрозами. На відміну від своїх однолітків з інших країн, вони не мають почуття безпеки, стабільності, захищеності, не можуть будувати планів, мріяти, займатися улюбленим хобі – просто жити, реалізовуючи власні бажання, з власної волі. Вони налякані і часто, аби не здатися для інших слабкими чи малими, залишаються сам на сам зі своїми проблемами, страхами, болем.
Багатьом із них довелося замінити для молодших братів чи сестер батьків, взяти на себе відповідальність і фактичні обов’язки дорослого. Декому – стати підтримкою для бабусь чи дідусів, бо батьки пішли на фронт. Декому – покинути все звичне і переїхати в інше місто, в нову школу. А в школі – свої вимоги й умови, не завжди спрощені, підлаштовані під воєнний стан… Постійний стрес, моральне й емоційне виснаження, пригніченість, підвищена тривожність або, навпаки, апатія і прояви депресії, невизначеність і непевність – такі реалії сьогоднішнього життя українського підлітка.
За можливості – максимально приділяйте увагу своїм дітям. Будьте для них опорою й розрадою в цей важкий для всіх час. Не вимагайте від них, як від дорослих, нехай вони ще трошки побудуть дітьми, яким є до кого прийти, є кого обійняти, прихилитися і, хоча б на мить, заплющивши очі, сховатися від усього зла довкола. Допоможіть їм пройти ці випробування й відчути себе сильнішими. І знайте, що двері нашої Церкви завжди відкриті для всіх, а наші священники готові вислухати, розрадити та допомогти.”, написав Предстоятель.