Підтримка українських мігрантів та біженців за кордоном, котрі вимушено опинилися на чужині внаслідок геноцидної війни Росії, важлива для збереження їхньої культурної та національної ідентичності. Це включає надання можливостей для збереження мови, традицій, звичаїв та історичної спадщини в новому середовищі.
Надання належної допомоги українським біженцям сприяє їхній адаптації до нових умов життя в інших країнах. Зазначене включає надання доступу до освіти, медичних послуг, житла та можливостей зайнятості. Підтримка українських мігрантів й біженців також сприяє їхньому єднанню в світі та підтримує глобальну спільноту українців.
Із початку повномасштабного вторгнення Греція надала прихисток близько 26 тисячам українців, які рятувалися від війни. Це – дані Євростату. У країні біженці мають право на безкоштовну державну медичну допомогу та доступ до освіти. Та державної допомоги, зазначають вони, зазвичай недостатньо, а відчуття самотності лише посилюється за сотні кілометрів від дому. Тож підтримкою для українців за кордоном стають самі українці, а точніше – об’єднані громади. Як вони консолідуються, зберігають національну культуру, традиції, мову та допомагають співвітчизникам – у матеріалі проєкту Радіо Свобода «Ти як?». Редакція СТОЖАРИ нижче подає основні тези матеріалу.
Сила – в єдності. Один ти нічого не зможеш. Салоніки – місто на півночі Греції, друге за розміром після столиці. Саме тут перебуває одна з найпотужніших українських громад. Наталія Піцюра – її голова. Жінка розповідає, що історія організації розпочалася ще у 2018 році, з неформальних зустрічей та школи вихідного дня для українських дітей.
«Проєкт був створений ще сім років тому, коли великої війни не було і ми просто мріяли про осередок української сучасної культури. Ми збиралися, розмовляли українською мовою, організовували культурні вечори з українською музикою. Але тоді ми не були офіційно оформлені як громадська організація – у цьому не було нагальної потреби», – згадує Н. Піцюра. Усе змінилося з початком повномасштабної війни. Протягом 2022 року всі сили були зосереджені на тому, щоб прийняти українців, які рятувалися від війни у Греції.
Найбільша кількість людей приїжджала з південних регіонів – Миколаївщини, Одещини, Херсонщини тощо. Центр для допомоги біженцям працював майже цілодобово: українці, які вже тривалий час жили в країні, допомагали новоприбулим – із одягом, житлом і продуктами.
«Почалася війна, і деякі речі ми не могли робити офіційно… За допомоги небайдужих людей ми оформилися як громадська організація, аби працювати офіційно», – каже Наталія. Зараз громада активно допомагає як українській армії, так і цивільним – проводить збори, благодійні вечори, кіноперегляди, надсилає техніку та гуманітарну допомогу. Активісти також організовують мітинги, аби привертати увагу до проблем в Україні.
Наталія зізнається, що засмучена через позицію деяких представників грецького суспільства стосовно війни в Україні. Тут, каже, дуже довго працювала кремлівська пропаганда, а тому все ще існують проросійські настрої та наративи.
«Від греків отримати підтримку важко, часто вони навіть з агресією реагують на українську символіку. Якщо порівнювати з іншими країнами Європи, то тут не вистачає солідарності з Україною, ставлення до нас не завжди тепле», – додає Піцюра.
Професор кафедри міжнародних відносин Національного авіаційного університету (Київ), політолог-міжнародник Максим Ялі торік заявив журналісту проєкту Радіо Свобода Крим.Реалії, що процеси, які відбуваються, досить закономірні, враховуючи вкладення Росією значних коштів у пропаганду і ставку в Греції на переселенців з колишнього СРСР, особливо із Закавказзя, де були великі грецькі поселення.
Тоді ж грецький журналіст Костас Онісенко у коментарі для Крим.Реалії вказав на широке коло національних політичних сил Греції, готових сприймати наративи багатоаспектної російської пропаганди. У сукупності такі сили вирішують низку завдань: робота у парламенті, а також роль центрів тяжіння радикальних сил для вуличної активності та тиску на уряд і суспільство.
Водночас уряд Греції продовжує підтримувати українських біженців. Їм надають доступ до безкоштовної медичної допомоги та освіти, а також право на тимчасове проживання в спеціальних приймальних пунктах.
Громада активно налагоджує співпрацю зі ЗМІ, аби боротися з дезінформацією та розвіювати міфи про війну в Україні. «Україна понад усе» – такий девіз ми обрали собі, і це дає сили працювати й допомагати Батьківщині навіть за сотні кілометрів від рідного дому. Що б не сталося, які б перепони не виникали, цей меседж завжди залишається з нами. І найбільша наша сила – в єдності й взаємодопомозі. Бо один ти нічого не можеш».
Зберегти в дітях частинку українства. Громада також допомагає біженцям адаптуватися у незнайомій країні. Зокрема, один з наймасштабніших проєктів – школа вихідного дня для українських дітей. Заняття тут не схожі на звичайні уроки, у розкладі – окрім традиційно мови, вокал, творчі майстер-класи, а також «рідний край», на якому дітям розповідають про українські традиції, історію та культуру.
На вході до школи одразу зустрічають синьо-жовті прапори та інша національна символіка. Приміщення невелике, але затишне та світле: декілька класів, кабінетів та кухня. Яна Охріменко, координаторка школи, згадує, що його вдалося отримати не одразу: починали буквально із занять на вулиці, в парках. «Більшу частину оснащення, канцелярію, меблі, інші предмети, необхідні для навчання, ми закупили за ґрантові кошти, отримані від міжнародних фондів. Зараз наша робота вже більш організована», – розповідає.
Мета ініціативи – допомогти українським дітям соціалізуватися, надати простір для творчої реалізації і, що головне, зберегти в них ідентичність, попри те, що жити їм доводиться за кордоном, в іншій культурі. За словами Яни, потік біженців не припиняється досі: українці продовжують приїжджати в Грецію.
«На наших уроках ми дуже багато говоримо про Україну, її традиції, розмовляємо українською мовою, проводимо тематичні заходи. Нещодавно, наприклад, на Шевченківські дні, організовували уроки, присвячені творчості письменника, проводили свято Масляної. Для нас дуже важливо зберегти в дітях цю частинку українства, не дати їм загубити власну ідентичність. Взагалі ми не схожі на звичайну школу – не викладаємо математику, читання, та й не намагаємося конкурувати з формальною освітою. Наша місія – радше в тому, щоб підтримати дітей, розкрити їхні таланти, створити комфортну атмосферу та викликати інтерес до пізнання своєї країни та народу. Діаспора загалом відіграє дуже важливу роль в допомозі тим, хто тільки приїжджає сюди, бо ми за роки життя тут почуваємося набагато впевненіше. Це наше покликання – допомогти своїм, дати відчуття, що поряд є хтось, кому не байдуже», – пояснює Яна Охріменко.
Потрапила в україномовне середовище – відчула себе найщасливішою. Одна з викладачок, Лариса Овсяннікова, на запитання про те, чому вирішила викладати в школі вихідного дня, відповідає, що спілкування з дітьми та іншими українцям надихає її.
«Ця громада тут – це моя родина. Я коли вперше в Греції потрапила в україномовне середовище, відчула себе найщасливішою жінкою Салоніків. За час мого перебування тут ми разом подолали багато труднощів адаптації, та головне – ми живі, живі наші діти, яких ми маємо можливість навчати», – наголошує жінка.
Мрії – збиратися за розмовами не про війну. На кухні, за чашкою чаю, свою історію розповідає Анна – її родина раніше жила на Одещині, але під час повномасштабної війни, у березні 2022 року, переїхала в Салоніки. Жінка має доньку та сина. Донька протягом тижня відвідує місцеву школу, а по вихідних – заняття в українській школі при громаді.
«Адаптація в них пройшла по-різному. Молодшій доньці, наприклад, було легше – вона досить швидко звикла до незнайомого середовища. Старшому трохи складніше – йому 12. Найбільше труднощів викликала іноземна мова: все ж для повноцінної соціалізації англійської виявилося недостатньо. Звичайно, всім складно адаптовуватися: як дітям, так і дорослим», – каже біженка.
Коли розмова заходить про мрії та плани на майбутнє, то відповідь в усіх схожа: «Мріємо про перемогу. Хочемо зустрітися нарешті не за розмовами про війну. Але поки вона триває, робимо все, що в наших силах».