“Велика війна” – як її тоді називали Перша світова війна – почалася невдало для Австро-Угорської монархії. Постійні поразки знищували армію і змушували її відступати.
Ситуація змінилася лише після перемоги під Лімановою у грудні 1914 р., коли монархія почала здобувати перемоги, хоча ці битви не завдали значних втрат царській Росії.
Після наступального удару під Лімановою монархія була на межі краху, її армія деморалізувалась і послаблювалась, а росіяни все ще перебували на її територіях. Наступ під Лімановою став останньою самостійною операцією австро-угорської армії на сході.
Дуалістична імперія вже багато чого завдячувала союзним німецьким військам, що входили до складу Південної армії. Відтоді армія монархії ставала залежним партнером свого німецького союзника.
Втрата фортеці Перемишль була чудовим аргументом для військ монархії. Це була найдосконаліша фортифікаційна система Австро-Угорської монархії в Першій світовій війні. Її головна роль полягала в стримуванні загроз і нападів зі сходу (від Росія). Фортеця здобула три перемоги, але врешті була здана ворогу…
Росіяни захопили незліченну кількість боєприпасів та полонених. Кількісно це: 9 генералів, 93 полковники, 2500 офіцерів та 117000 солдатів, майже 120 000 осіб.
Для Австро – Угорської монархії було важко компенсувати втрати людських життів. У Перемишлі були ліквідовані цілі полки, які не були замінені поповненнями; із існуючих маршових полків та батальйонів створювалися нові полки. Ці полки стали 300-м полком.
Наприкінці травня 1915 року з маршових підрозділів інших формувань під командуванням майора Шандора Ріффла був сформований так званий угорський королівський “Ріфл” – полк із 17-го Угорського королівського полку, що прибув на Східний фронт.
Полк отримав номер 310 від 4 жовтня 1915 року. Штат полку складався не з угорських королівських чи цісарських та королівських формувань, а із змішаних частин, тому до його складу входили підрозділи угорської королівської армії, крайової оборони та цісарські і королівські формування. Цей 310-й піхотний полк був підпорядкований німецькій Південній армії, включно з 130-ю піхотною бригадою корпусу Гофмана. На початку командирами батальйону полку та ще двох батальйонів були капітан Ласло Бартха та капітан Барна Берегі. Вони взяли участь у жорстокій битві на плацдармі Галича 27 – 30 червня 1915 року, за яку полк отримав похвальні та пам’ятні нагороди. Також, у полку воювали у великій кількості солдати колишнього 17-го армійського полку з Секешфехервару.
Битва за Галич
Провінція Галичина отримала назву від міста Галича. Місто належить Україні з історичних часів і було столицею її князів. У 1914 році це була найбільша, найнаселеніша і найпівнічніша провінція монархії Габсбургів. Галич був важливим транспортним вузлом на березі Дністра – тут був сталевий міст та кілька дерев’яних. Росіяни окупували його в 1914 році. Звільнення цього міста мало стратегічне значення для військового командування монархії.
У червні 1915 р. російські війська передбачаючи наступ на Галич, укріпили плацдарм чотирма піхотними полками та артилерією – щоб підготуватися до ймовірної переправи та мати засоби для контратаки. З російської сторони її 9 – та армія зіткнулася з двома батальйонами 12 – го полку, одним батальйоном 37 – го полку, трьома батальйонами 74 – го полку та повним 11 – м полком австро – угорської монархії.
Звільнення Галича було доручено корпусу Гофмана. Командиром корпусу був піхотний генерал Петер фон Гофман. Корпус складався з різних змішаних підрозділів. До нього входили військові та спільні полки, резервні формування, ландштурм, тирольські стрільці, лижні та собачі формування, різні артилерійські та кавалерійські формування, український добровольчий легіон. Частиною цього корпусу був угорський королівський полк “Ріффл”.
Останній розміщувався в Галичі зі світанку 27 – 28 червня 1915 року, тому йому було доручено форсувати переправу через Дністер.
В дорозі до Галича розвідники полку знаходили лише залишені російські позиції, це було наслідком артилерійської підготовки попереднього дня та ранкового обстрілу.
О 6 годині ранку розвідники зайняли російські позиції перед містом без боїв і продовжували свою розвідувальну діяльність у напрямку Галича. До 8 години ранку вони вже були в місті – воно вже було евакуйованим росіянами. Полк “Ріффл” першим дійшов до міста.
Дерев’яний військовий міст був спалений росіянами, сталевий міст було підірвано. Батальйон Берегі о другій половині дня підійшов до мосту в Галичі; тут він займав ділянки ліворуч та праворуч від сталевого мосту. Вдень було зроблено кілька спроб підремонтувати підірваний міст, але ці спроби одна за одною провалювалися, оскільки росіяни тримали цю територію під постійним обстрілом. Рушниці та гармати тріщали, як смажений попкорн. Увечері відбулися запеклі бої, які забрали життя 4 воїнів та поранили ще 17.
Близько півночі 28 червня над річкою з’явився слабкий туман, який ще більше ущільнився і повністю накрив підірваний сталевий міст. О 3 годині ночі “сапери” організували прохід із уламків та дощок між двома мостовими пілонами; цей прохід міг вмістити лише одну людину. Спершу пройшли через міст піхотинці з батальйону Берегі, потім також приєднався батальйон капітана Бартха. Виглядало, що полк проходив через кладку над рікою під жахливим шрапнельним і артилерійським вогнем.
До 6 – ої години ранку полк практично досягнув залізничну лінію і мав достатньо часу для організації імпровізованої оборони недалеко від берега. Постійно падали артилерійські стрільна. Росіяни намагалися оточити полк на березі Дністра, але це було зірвано жорстокими боями силами двох батальйонів. Того дня було поранено 7 офіцерів та 50 осіб.
29-го червня полк “Ріффл” отримав наказ від 55-ї дивізії:
“…Ворог займає висоти над селами Хоростків і Тустань та потік Гнила Липа. Частини нашої дивізії переходять через переправу на Дністрі. Щоб допомогти цьому, війська дивізії атакували супротивника в ніч, з 29 на 30, і заволоділи висотами над Хоростковом і Тустанню. Їх утримували поки не перейшли інші підрозділи дивізії. Майор Ріффл повинен вжити заходів для атаки, щоб досягти вихідного положення о 2 годині ночі після темноти, відправна точка між залізничним вокзалом Галич та мостом Гнила Липа вздовж залізничного насипу. Здійснювати атаку в той час, який визначає майор Ріффл…».
Батальйон Бартха отримав від полку наступний наказ:
«…Батальйон Бартха та кулеметний підрозділ повинні приєднатися до батальйону Берегі на лінії фронту і зайняти позицію вздовж залізничного насипу до вартівні. 4 батальйон, як резерв правого крила, безпосередньо слідує за батальйоном. Початок об 23 годині. Потрібно повідомити про стартову позицію. Я на правому крилі батальйону Береги. Про наступ атаки сигналізуватиме біла ракета, вистрілена з мого розташування. З 23 години повна тиша! Куріння, розмови, накази, свист або використання лампи заборонені! У разі несподіванки, повний виступ! Атака підтримується кулеметними підрозділами, але вони також перебувають в атаці на передовій…”.
Цілу ніч було безхмарне зоряне небо з сильним місячним світлом. У ясну ніч усі фігури можна було помітити. За цих обставин атака здавалася самогубством. Про час атаки мав бути наданий сигнал спалахом білого кольору. В таких умовах сама атака, не маючи артилерійської підтримки, викликала глибоку стурбованість і страх як у піхотинців, так і в офіцерського складу. Тут вони могли лише перемогти або померти…
На жаль, о 2:10 ранку ворог помітив підготовку і безперервним кулеметним вогнем осбстрілював верхній край залізничного насипу. Острілу також сприяв двоствольний гарматний вогонь на мості поруч із залізничним будинком (вартівнею). Що ще гірше, частина обстрілу противника була фланговою, від якого не було куди втекти.
Спалах паніки був би справою моменту, якби командир ІІ підрозділу старший лейтенант Шупітер орієнтуючись в ситуації і не чекаючи, коли ракета подасть сигнал про атаку, наказав своєму підрозділу раптово наступати на залізничний насип, обстрілюючи його.
Ця рішуча поведінка захопила і решту полку. Кулеметний підрозділ заглушив дві гармати противника. Тоді піхотинці пішли на штурм, стріляючи на ходу з кулеметів; так усували додаткову артилерію, розташовану біля насипу.
Полк на ходу увірвався у розташування ворога. Спочатку довелося перетнути річку Гнила Липа, яка мала ширину 5 метрів і глибину 2 метри. Переправитися було важко, багато поранених упали в річку і втополися. До 15 години вечора батальйон Берегі все-таки перейшов річку. Батальйон капітана Ласло Бартха дійшов до краю сіл Тустань і Семиківці. Росіяни налаштувались на оборону, тож за будинками довелося битися в рукопашну. В бій втрутилася австро-угорська артилерія. Але краще щоб вона цього не робила! Багато стрілен врізалися у власних атакуючих.
О 4:45 ранку батальйон Берегі звільнив село Хоростків і продовжував атаку з маршу, але через власний артилерійський вогонь йому довелося відступити назад на 300 кроків і зупинитися.
До 10:00 ранку батальйон Бартха захопив ці два села ціною великих жертв. Загиблих у боях солдатів зібрав батальйон Бартха…
О пів на третю вдень битва закінчилася. Більшість російських полків, які прибули для підкріплення, потім розташувалися за високогір’ями на північ і схід, а решта потрапили в полон.
Втрати росіян склали 2500 вояків, з яких 600 були військовополоненими. Увечері солдати отримали гарячу вечерю та вино. Решту дня бойових дій у районі Галича більше не було.
Полк отримав від командування дивізії пам’ятну грамоту за цю прекрасну битву.
В грамоті було вказано: «…В нестримному прориві, в боротьбі зі смертю… не боячись кривавих жертв, під командуванням і славним командуванням майора Ріфля об’єднані війська 30 червня 1915 р. на Тустань…
У битві поруч з ним ворог був змітаний з мостів і цим було здійснено перетин Гнилої Липи.
Почесна грамота за похмуру історію полку, дивізії та Угорщини в пам’ять про синів – героїв».