“– Уот ви хахли ніблагодарниє!
– Ми вам викупілі вашива Шивченку…
– Царіца єго викупіла, а он вмєста благодарності єйо ашильмавал…”
Скільки ми з Вами цього вже начулися! Чи дійсно цариця «викупила» Тараса?
Спробуймо відстежити події 1836-1838рр., пов’язані з життям і викупом Тараса Шевченка.
Влітку 1836 р. у Петербурзі Шевченко у вільний час змальовував скульптури у Літньому саду, де його відкрив український художник Іван Сошенко (родом із Черкащини). З того часу Іван Сошенко став найпершим петербурзьким приятелем Шевченка. Автор спогадів про поета, листувався з ним. Т. Г. Шевченко створив його образ у повісті «Художник», згадував про нього в автобіографії.
У ті часи немало студентів винаймали одну квартиру на кількох. Так, Іван Сошенко та Аполлон Мокрицький (з Пирятина на Полтавщині) орендували оселю у будинку №56 на 4-ій лінії Василівського острова. Батько Аполлона, дворянин Микола Таволга-Мокрицький, нащадок козака Таволги, який жив на річці Мокриці, працював поштмейстером і частенько брав на роботу й синів. Аполлон був улюбленим учнем Івана Котляревського в Полтавському будинку виховання дітей бідних дворян.
Мокрицький закінчив Ніжинську гімназію вищих наук, де вчився у художника Капітона Павлова. У цьому закладі він подружився з Миколою де Бальменом, Євгеном Гребінкою, Миколою Гоголем.
За збігом обставин Іван Сошенко жив у тому будинку, де була службова квартира Євгена Гребінки. Українець із Пирятина, нащадок козацьких родів Гоголя та Чайки-Чайковських, друг А. Мокрицького з гімназії. Є. Гребінка видавав у Петербурзі альманах «Ластівка». У ті дні, коли Євген Гребінка отримував із України розкішні гостинці з салом, варенням і наливкою, він запрошував до себе Тараса Шевченка з його улюбленою приказкою «з ким би сісти, хліби з’їсти», а також випускників знаменитої Ніжинської гімназії. А старше покоління ніжинських гімназистів збиралося щосереди в улюбленого письменника імператора, суперника Пушкіна українця Нестора Кукольника на келих шампанського.
На вечірках у Гребінки був літературний бомонд:| Даль, Бенедіктов, Єршов, Панаєв, математик Остроградський, поміщик Тарновський….
І. Сошенко першим почав замислюватися про звільнення геніального хлопця з кріпацтва й порадився про це з письменником Євгеном Гребінкою. Той узявся за літературну освіту Шевченка, з 1837 року запрошував Тараса до себе на літературні вечори. «Хрещений батько» першого видання «Кобзаря». Саме йому Тарас Шевченко присвятив поему «Перебендя».
Усі троє українців були знайомі з придворним живописцем Олексієм Венеціановим – син грека Фармакі-Венеціано з Ніжина й українки, учень українця Володимира Боровиковського, який був учителем Івана Сошенка, товаришем Євгена Гребінки по гімназії. В академії мистецтв О. Венеціанов був учителем Аполлона Мокрицького. Вони й познайомили Т. Шевченка з відомим художником.
Мати А. Мокрицького – дворянка Уляна Григорович. Її родичем був Василь Григорович – земляк Євгена Гребінки. Секретар Товариства заохочення мистецтв, професор теорії естетики, віце-президент Імператорської Академії мистецтв. Чоловік доньки славного українського різьбяра Івана Мартоса, ректора Петербурзької АМ. Василю Григоровичу Т. Шевченко присвятив поему «Гайдамаки».
Спочатку Шевченком заопікувалася українська художницька громада. Улюблений учень К. Брюллова А. Мокрицький наважився привести Т. Шевченка в майстерню маестро (пригадуєте картину Г. Меліхова?). У повісті «Художник» Шевченко подав зібраний образ Аполлона Мокрицького та Івана Сошенка. Пройшло ще трохи часу і романи Карлу Брюллову під час роботи читав не Аполлон, а Шевченко. Але Мокрицький не мав зла на Тараса, втішився тим, що з’явився час відвідувати театр, познайомитися з 16-річною італійською артисткою Франческою Джоллі, дивитися її вистави.
Василь Григорович та Олексій Венеціанов товаришували з відомим поетом Василем Жуковським (вихователем царя Олександра I), якому й представили Шевченка.
Василь Жуковський – поет-романтик, позашлюбний син туркені-рабині Сальхи, узятої в полон росіянами при штурмі Бендер у серпні 1770 року. Полонянку хрестили з ім’ям Єлизавети Турчанінової та російського поміщика українського походження Опанаса Буніна, прадіда великого російського письменника, лауреата Нобелівської премії Івана Олексійовича Буніна.
Прізвище йому надав хрещений батько, збіднілий білоруський дворянин Андрій Григорович Жуковський. Подивіться на портрет поета роботи Брюллова і в темних, карих очах його та рисах обличчя відчуєте щось східне, турецьке. Василь добре знав долю кріпаків і почав дбати про звільнення Шевченка – українського «алмаза в кожусі». На згадку про цю подію Т. Г. Шевченко присвятив йому поему «Катерина».
Російський художник Карл Брюллов і російський поет Василь Жуковський вирішили викупити Шевченка з кріпацтва.
«Росіянин» Карл Брюлло (1799-1852) – по батькові нащадок знаменитих французьких емігрантів-гугенотів, по матері – німець. Карл Брюлло став Карлом Брюлловим за указом Олександра I, аби прізвище сповіщало іноземцям про підданого з Російської імперії і нагадувало російські прізвища, йому подарували букву «в». Оскільки життя в Петербурзі не склалося, художник випрохав дозвіл виїхати в улюблену Італію. За легендою, він доїхав до кордону, там зняв увесь свій одяг і викинув його, бо не хотів брати з собою навіть пилюку Росії-мачухи.
В автобіографії Тарас Шевченко про свій викуп оповідає так: «1837 року Сошенко представив мене конференц-секретареві Академії мистецтв В.І.Григоровичу з проханням – звільнити мене од лихої моєї долі, Григорович передав це прохання В.А.Жуковському. Той попередньо сторгувався з моїм поміщиком і просив К.П.Брюллова намалювати з нього, Жуковського, портрет, щоб розіграти його в приватній лотереї. Великий Брюллов відразу погодився, і незабаром портрет Жуковського був у нього готовий. Жуковський при участі графа М.Ю.Вієльгорського улаштував лотерею на 2500 карбованців асигнаціями, і цією ціною була куплена моя воля року 1838-го, квітня 22-го».
Сума у 2500 рублів на той час була еквівалентна 45 кг чистого срібла. Щоб здобути такі гроші, Карл Брюллов намалював портрет Василя Жуковського — вихователя спадкоємця престолу, і 4 травня 1838 р. портрет розіграли в лотереї, в якій взяла участь царська родина. Імпреза відбулася у палаці польського графа Михайла Вієльгорського (Вєльгурський), віолончеліста, композитора – геніального аматора.
Портрет В. Жуковського не виграв ніхто! Царська родина на нього претензій ніколи не виявляла. Після проведення лотереї Брюллов ще 14 років працював над портретом і тільки після смерті художника родина продала його російському підприємцю Третьякову. У 1939 році портрет Жуковського, за який, ніби то було викуплено Шевченка з кріпацтва, потрапив до новоствореного музею Т.Г. Шевченка в Києві.
Придбати квиток лотереї та викупити з неволі — не одне й те саме. Розіграш лотереї не дав бажаної суми (зібрали тільки 1000 крб.), К. Брюллов, В. Жуковський, О. Венеціанов та Юлія Адлерберг Баранова започаткували збір коштів у складчину.
Кошти для викупу поета здали українці:
1. Венеціанов Олексій
2. Гребінка Євген
3. Григорович Василь
4. Мокрицький Аполлон
5. Сошенко Іван
7 травня на квартирі Карла Брюллова у присутності Михайла Вієльгорського та Аполлона Мокрицького Василь Жуковський вручив Шевченкові відпускну. Аполлон Мокрицький, удвох із яким Тарас Шевченко винаймали житло, записав: «Годині о другій я пішов до Брюллова, застав його в робочій. Незабаром прийшов Жуковський з графом Вієльгорським. Надійшов Шевченко, і Василь Андрійович вручив йому папір, що містив у собі його свободу і забезпечував права громадянства. Приємно було дивитися на оцю сцену».
Тарас Шевченко вигукнув захоплено-радісне: «живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь, окроме Бога — велике щастя буть вольним чоловіком».
Крім українців участь у викупі Т. Шевченка брали:
1. Юлія Адлерберг Баранова (по чоловікові) (1789 — 1864) — графиня, німкеня, гофмейстриня, статс-дама, вихователька дочок Миколи I.
2. Брюллов Карл.
3. Вієльгорський Михайло – граф, поляк, віолончеліст, композитор.
4. Жуковський Василь.
5. Соколов Петро
З них – єдиний росіянин Петро Федорович Соколов – родоначальник російського акварельного портрета. Чоловік сестри Карла Брюллова Юлії (Жулі). Петро був на 17 років старшим закохався з першого погляду і щасливо прожив життя. Троє їхніх синів стали відомими художниками.
Тоза що ми маємо дякувати царській родині та великоросам?
За те, що сім’я відвідала імпрезу в палаці графа та купили лотерею, яка давала можливість виграти предмети з порцеляни, коштовності, а також портрет поета В. Жуковського, роботи найкращого художника Росії К. Брюллова?
На десятому році заслання Шевченко записав до щоденника: “Бездушному сатрапові й повірнику царя (оренбурзькому генерал-губернаторові В.О.Перовському) примарилося, що я звільнений від кріпосного стану і вихований за рахунок царя і на знак вдячности намалював карикатуру на свого благодійника… Відкіля оця безглузда байка — не відаю. Знаю тільки, що вона мені не дешево обійшлася. Очевидно, байка ця сплелася на конфірмації, де в кінці вироку сказано: “Найсуворіше заборонити писати й малювати”.
Участь у розіграші лотереї та викуп — не одне й те саме. Легенда, що поета з неволі викупила царська сім’я, і сьогодні вигідна імперії…