Російська пропаганда знецінює життя людей з інших країн, зображуючи їх як «нелюдей» або «фашистів». Це робить можливим вчинення жорстоких злочинів проти цих людей, адже вони не сприймаються як особистості. Російська культура часто використовує мову ворожнечі та ненависті до інших народів.
Російська культура часто зображує війну та насильство як позитивні явища. Цей міф використовується для виправдання агресії проти сусідніх країн, таких як Україна.
Польсько-американська літературознавиця, славістка, професорка Університету Райса в Г’юстоні (США), редакторка журналу Sarmatian Review Ева Томпсон пояснила, чи може мистецтво бути за щось винним, чи змінилося сприйняття російської культури і чому необхідно поширювати правдиву історію. Написала кілька книжок про російську літературу, серед них — «Трубадури імперії: російська література і колоніалізм». Томпсон переконана, що культура і відображає суспільство, і формує його. Цей вплив взаємний. Якщо говорити про вину, то винною є не стільки культура, скільки особа, яка щось творить, повідомляє ресурс «Локальна історія» в інтерв’ю з Е. Томпсон.
Однак на іншому, есенціальному рівні культуру можна розглядати як винуватицю — через створення хибного образу якогось суспільства. Російська культура і в Росії, і закордоном (думаю, що навіть передусім закордоном) створила такий образ, що виправдовує агресивні дії, які Російська імперія втілювала століттями.
«Те, чого російська література геть не свідома, так, наче вона просто сліпа до цього, — свобода не настає задарма. За свободу треба боротись. Натомість багато російської літератури презентує “маленьку людину”, яка ні на що не спроможна. Але ж це не так. Вона здатна організуватися, щоб знищити тиранію. Проте російська література не пропонує таких рішень, і в цьому сенсі вона винна за фальшування образу людини», — пояснює професорка.
Томпсон згадує, коли викладала курс славістики в університеті, завжди було складно переконати своїх студентів, що українці — не росіяни. Їй казали: вони ж спілкуються тією самою мовою, вони схожі на росіян — вони по своїй суті росіяни. Студенти покликалися, зокрема, на письменників, істориків. Наприклад, книга Миколи Рязановського «Історія Росії» була опублікована в одному з найкращих видавництв, мала приблизно 10 перевидань, і десятки тисяч студентів вчилися за нею. Рязановський подавав історію Східної Європи та негерманської Центральної Європи так, наче все це Росія.
«Мої студенти приходили й показували мені: «Дивіться, у цій книжці сказано так». І що я могла вдіяти? Її написав професор! Але тепер вони починають розуміти, що росіяни та українці — таки справді різні нації. Ось це та дещиця змін, які я бачу» – наголошує експертка.
Вона додає, що ми й досі далеко від загального усвідомлення, що навіть сама Російська Федерація складається не лише з росіян. Це починає змінюватись, але дуже поволі. Мене вразило те, що коли Росія посилає воювати в Україну, наприклад, бурятів, таджиків, то американці не чують і не бачать цього. Вони ніколи про це не чули, для них це неважливо. Однак насправді це дуже важливо.
Також професорка пояснює, що багато російських письменників, науковців закордоном, насправді не можуть писати що хочуть, оскільки це дуже «боляче» — відокремлювати себе від усієї тієї імперськості, напрацьованої в Росії століттями. І зазначає, що іноді потрібно дуже багато сміливости, щоб написати такі книжки. Припускає, що першими в цьому все ж таки мають бути іноземці, адже їм легше, і вони зможуть підвести до цього й росіян.
Томпсон також висловила бажання, щоб її книжка про російську літературу та колоніалізм була опублікована в Росії. «Уявляю собі: якщо російські націоналісти прочитають цю книжку, то спершу матимуть серцевий напад, але якщо переживуть його, то, може, це була би перша маленька тріщина у панцирі, що вкриває їхні уми, — панцирі непереможности. Може, після цього людина прочитала б якусь українську, литовську, фінську чи ще якусь статтю. Може, прочитавши, вона зрозуміла б: те, що зроблено з Грозним», — скоїли росіяни.