Прочитав книгу “Олена Степанів – Роман Дашкевич. Спогади і нариси»1 – двох видатних діячів української історичної половини ХХ ст. – старшини УСС Олени Степанів і генерал-хорунжого Армії УНР Романа Дашкевича, а також – розповіді про них – зокрема, й Ірини Вільде, Ярослава Дашкевича, Остапа Луцького, Кирила Трильовського та інших.
Упорядники – Галина Сварник та Андрій Фелонюк.
Олена Степанів-Дашкевич (1892-1963 рр.) – одна з перших жінок-вояків Легіону Українських січових стрільців (1914-1918 рр.), що брала активну участь як у формуванні УСС, так і в боях цієї першої української військової формації ХХ ст.
Роман де Корибут-Дашкевич (1892-1979 рр.) – військовий та громадський діяч, організатор артилерії Корпусу Січових Стрільців у структурі Армії Української Народної Республіки, генерал-хорунжий Армії УНР.
Олена Степанів і Роман Дашкевич поєднались ще перед Першою світовою війною. То ж книжка про те, як галицькі українці творили як історію всієї України, так і Європи.
Спочатку – про структуру цього прекрасного і надзвичайно потрібного українській нації твору. Починається книга передмовою Ярослава Дашкевича, який детально розповідає про своїх видатних батьків, і – як годиться – матеріалом від упорядників – Галини Сварник і Андрія Фелонюка.
Отже, починається перша частина книги, присвячена Олені Степанів, з двох розділів: «Спогади Олени Степанів» і «Спогади і нариси про Олену Степанів» – це і «Роки навчання», і «Служба в УСС та УГА», а також (відповідно до життєвого шляху) – «Російський полон», «Педагогічна і кооперативна діяльність», «Воєнні та післявоєнні роки», «Роки ув’язнення”. Закінчується «Посмертними спогадами».
Третій розділ – це вже «Спогади і публіцистика Романа Дашкевича», що складається з «Мемуарних нарисів», «Січового руху», «Національно-визвольних змагань» і доповнено Промовою голови «Великого Лугу» д-ра Романа Дашкевича на луговому святі у Львові 24.05.1936 р. – «Симон Петлюра» (назва) і розповіддю про «Лугову організацію».
Завершується друга частина книги розділом IV «Спогади і нариси про Романа Дашкевича, в тому числі спогадом його сина – Ярослава.
Читалося книгу протягом двох місяців. Таке враження, що впродовж цього часу ти не тільки не виходив з ще глибшого пізнання історії України, а й вважав за потрібне сформувати перелік конкретних книг, які, незважаючи на твій «дуже молодий» вік, належало б ще уважно переглянути.
На завершення свого відгуку про книгу спогадів і нарисів подаю звернення головного отамана Симона Петлюри до військовиків-гармашів на станції Проскурів у березні 1919 року:
«Дорогі старшини, козаки, Січові стрільці! Вже від трьох віків український народ терпить у московській неволі. 22 січня 1918 р. уряд України – Центральна Рада – скинув з народу України московськії пута рабства. Всьому світу заявив, що віднині хоче мати свою вільну державу, свої порядки, свої закони, в своїй хаті – свою правду. Наші предки гетьмани з військом-козаками і народом боронили волю України до упадку. За волю України вони воювали з татарами, турками, поляками і москалями. Москаль, поневоливши наш край, вже близько 300 літ їсть український хліб, з людей податок здирає, для нашого краю не будує ні фабрик, ні доріг. Москаль пограбив наш багатий край, зруйнував наші пам’ятки державні – резиденції наших гетьманів: Чигирин, Батурин, Суботів, з могил гетьманів їх кості повикидав,свідків нашої державності і волі слід замітає. Нашого пророка Тараса Шевченка за докори на десять літ у Сибір був зіслав. Ми, нащади запорожців, маємо сьогодні знову війну з москалем, що під маскою комуни шахрайством і обманом всього світу обіцяє життя як у раю. То нічого, що ми Київ залишили, до Проскурова відступили – за пару місяців ми повернемо. Поки що хай нарід наш побачить, що червоний москаль ще більш добре їх грабить. У боротьбі з віковим ворогом не поможуть нам сльози, молитви, поклони низькі. Україні принесім жертви олтарні і кроваві битви. Тарас Шевченко в «Заповіті» нам подав: «Вставайте, кайдани порвіте і вражою злою кров’ю волю окропіте».
Мав слушність С. Петлюра. Росія (Московія) й нині намагається або керувати нами, українцями, або взагалі знищити нас. Не дамося! Цього ж дотримувалися ще й наші Січові Стрільці, представниця яких – взірцева громадянка Олена Степанів – постійно закликала: «Перед тобою ворог, у твоїй силі його здержати, а то і гнати, здавати, знищити та освободити від нього раз на все рідну землю».
То ж маємо свою землю тримати в своїх руках. А для того виховувати свою молодь – і морально, і національно. Про це, зокрема, мріяли, до цього закликали і легендарна Олена Степанів, і генерал-хорунжий Армії УНР Роман Дашкевич.
То ж ця книжка – данина їхній пам’яті.
1 Олена Степанів – Роман Дашкевич. Спогади і нариси. – Львів: Літературна агенція «Піраміда», 2009. – 632 с.