Незліченні події, що відбуваються у ході розвитку супільств, свідчать про існування певних ознак того, що людство дозріло до солідарного глобального співтовариства. Проте, в даний час важко прогнозувати завтрашнє людини і світу. Але слід пам’ятати, що майбутнє – не те, що йде до нас, а те, до чого йдемо ми. Саме у цьому напрямі завжди “йшов” Нафталі-Герц Імбер (נפתלי הרץ אימבר, 27.12.1856-08.10.1909), уродженець галицького Золочева, єврейський поет, автор тексту “Гатікви”, державного гімну Ізраїлю, 165-річчя уродин котрого відзначаємо у ці дні.
Нафталі-Герц Імбер народився 1856 року в галицькому місті Золочів (нині Львівська область, Україна). Батьки Нафталі – батько Шмуель Яків Імбер та мати Худл Шварц. У ранньому дитинстві часто і важко хворів, понад те надалі виявив себе обдарованим учнем, хоч і бешкетником. Замість того, щоби сидіти з іншими учнями за столом, ховався під стіл, але в кінці дня, коли вчитель екзаменував його, усе й у повному обсязі розповідав те, що вивчали на уроці.
Ребе (довідково: учитель в початковій школі хедері) хлопчика був вражений, коли 10-річний Нафталі написав вірша, присвяченого австро-пруській війні (у той час Галичина перебувала у складі Австрійської імперії). Надалі, під враженням від ліберальної політики Франца Йосифа I, в дні святкування 100-річчя приєднання Буковини до імперії, він написав присвячену цісарю поему (написана івритом) “Австрія”, згодом відзначену імператорською премією.
У цей же період Нафталі, котрий вважався вільнодумцем, утік від нападок хасидів до Бродів, де згодом став прихильником просвітницької течії «Гаскала» (довідково: єврейське просвітництво – рух, який виник у середовищі євреїв Європи в другій половині XVIII століття, яке виступало за прийняття цінностей Просвітництва, більшу інтеграцію в європейське суспільство). Звідти Нафталі переїхав до Львова, а потім – до Ясс (Румунія), де долучився до сіоністського (на той час іще палестинофільського) руху.
Нафталі любив мандрувати й упродовж цього часу він багато навчався та досліджував, аналізував стан речей у різних країнах, любив спостерігати за поведінкою мешканців. Імбер мандрує Угорщиною, Сербією, знайомиться з життям місцевих євреїв, у віршах передає їхні мрії та сподівання про повернення на землю предків.
1878 року весь світ облетіла звістка про появу в Палестині першого окремого єврейського поселення – Петах-Тіква (на івриті “Врата надії”). Новина викликала бурю захоплення в громадах єврейської діаспори. Під впливом цих почуттів 22-річний поет Нафталі-Герц Імбер пише на івриті вірш “Тікватейну” (“Наша надія”), якому судилося стати національним гімном, а згодом – державним гімном Держави Ізраїль.
1882 року переїхав до Палестини як секретар лорда Лоуренса Оліфанта, англійського письменника, громадського діяча, мандрівника. Імбер побував у різних районах Ерец-Ісраель, допомагав Оліфанту переконувати турецькі власті пом’якшити заборону на поселення євреїв у Палестині. Був свідком прибуття багатьох євреїв – російських підданих. Євреям-поселенцям Імбер присвячував свої вірші. У них він оспівував дух поселенства, який неодмінно мав привести до відродження Святої Землі.
Перебування на історичній батьківщині надихало Імбера. Свої вірші він читає в громадських місцях і приватних будинках. Твори друкували газети, їх поширювали на листівках. В Єрусалимі 1886 року вийшла перша збірка віршів Нафталі-Герц Імбера “Баркаї” (“Ранкова зоря”), своєю назвою ніби підкреслюючи, що Палестина стала для євреїв всього світу “зорею свободи та майбутнього щастя”.
Під час подорожі до Індії Нафталі вирішує побратись із Амандою Кейт Давізон. За час перебування у цій країні, Імбер багато писав: це були чи не найплідніший період у його творчості. В той же час, шлюб з Амандою Кейт став нещасливим і пара розійшлася.
Після смерті Оліфанта (1888) Імбер знову змушений блукати різними країнами. Олександрія, Каїр, Константинополь, нарешті, Лондон – такі етапи його мандрів. Вже у 1892 році переїздить до США і тут здійснюється одна із його мрій – він знову активно подорожує та шукає натхнення. З того часу Нафталі Герц починає писати англійською мовою, також займається перекладацькою діяльністю. Так, йдеться про переклади англомовних текстів на іврит, зокрема видано частину “Рубаї” Омара Хайяма під назвою “Га-кіс” (“Келих”, 1905). Окрім цього, за життя Імбера вийшли друком ще дві його збірки поезій і віршів. Це “Баркай ге-хадаш” (ברקאי החדש “Нова ранкова зоря”, Золочів, 1900) і “Баркай га-шліші” (ברקאי השלישי “Третя ранкова зоря”, Нью-Йорк, 1902, з паралельним авторським перекладом на англійську мову).
Активний період, прожитий в США, не зробив життя Імбера спокійнішим. Далися взнаки матеріальні нестатки, пристрасть до алкоголю. Існує цікавий спогад: прийшовши якось на збори американських сіоністів в нетверезому стані, Імбер був виставлений із залу. Але вже по закінченні засідання всі учасники співали його пісню. “Мене вигнали, але моєї пісні ніколи не позбудетеся”, – виголосив Імбер, слухаючи урочистий спів за дверима.
Через різні обставини життя талант цієї обдарованої людини не зміг розкритися повністю. Виснажений негараздами й хворобами, Н.-Г.Імбер помер у Нью-Йорку 09.10.1909 року. У вимірі нашого часу існують підстави стверджувати, що Нафталі-Герц Імбер свою діяльність здійснював у глобальному контексті. Головне тут те, що Імбер на емпіричному рівні сприймав логіку розгортання суспільств, світоглядних орієнтирів особистості та збереження ідентичності людини.
У вірші, відправленому незадовго до смерті в єврейський журнал у Польщі, поет розмірковує про своє місце в житті народу: “Вони співатимуть мої пісні в радості, але забудуть моє ім’я, згадавши, коли зі мною прощатимуться”. 1953 року його тлінні останки були перепоховані в Єрусалимі на цвинтарі “Гар а-Менухот” (гора Спокою). І справді, після похорон лунали його рядки: “…Ще не втрачена надія наша, надія – дитя двох тисяч літ…”.
Євгеній Захарчук
(за матеріалами ГО “Україна-Європа-Світ”,
в рамках проєкту “Інститут Маркіяна Шашкевича”)
При підготовці матеріалу також використана інформація з ресурсів:
– https://uk.wikipedia.org/;
– https://zbruc.eu/;
– https://dyvys.info/.