Цього року закарпатська література святкує 100 років з дня народження відомого закарпатського прозаїка і драматурга Юрія Керекеша (1921–2007 ).
Його ім’я відоме не тільки в Закарпатській області, а й за межами рідного краю. На Закарпатті він – більше ніж помітна постать літературного процесу, його оповідання, сповнені життєвої драматургії та художньої довершеності, і нині беруть за душу. Однак в даному разі хочеться глянути на нього як на представника міжвоєнного покоління закарпатських “москвофілів”, яке починало свій творчий шлях із… російської мови….
Особиста історія Юрія Керекеша яскраво показує, як відбувався ідеологічний злам переходу від великоросійської орієнтації на українську. Нещодавно в архіві покійного письменника було знайдено його щоденник 1938–1939 років, який він вів ще гімназистом. Нотатник унікальний, адже охоплює період надзвичайно буремних змін на Закарпатті – занепад Чехословаччини, становлення Карпатської України, угорська окупація.
Чергова зміна наступає після окупації Карпатської України. Українські патріоти зазнають нещадних репресій, мова Шевченка підпадає під урядову заборону. «Умерла молода наша Україна. Умерла українська нація… Але мені великий жаль нашої України», – пише гімназист.
Під тиском обставин він знову переходить у щоденнику на російську. Ба більше, за якийсь час він починає вести записи німецькою, щоб убезпечитися від сторонніх очей, а потім взагалі переходить на шифрований скоропис. Але надовго його не вистачило, тож обережний студент перестає довіряти паперу свої думки та спостереження. Як він слушно зауважує: «Треба мовчати».
Останній запис цього юнацького діаріуша датується 22 червням 1942 року, коли Юрій Керекеш навчався в Будапештському університеті на медика. Зацитуємо останні рядки: «Дневник буду вести уже лише українською мовою – вічно. В дневнику моїм не буде вже ні російської, ні німецької – ніякої чужої мови. Це вже певне!..».
Нагадаємо, що в Європі в цей час тривала жахлива війна, лютували військові суди та таємна поліція, України не існувало на політичній мапі, а в самому серці Угорщини молоді студенти, нещодавні русофіли Юрій Керекеш, Кирило Галас та Йосип Архій вирішують писати українською. І не під впливом комуністичної партії чи насильної радянізації, а з веління власного серця.
Керекеш Юрій Юрійович народився 26 червня 1921 р. в с. Великі Лучки на Мукачівщині в багатодітній селянській родині емігранта до США. Середню освіту здобув у Мукачівській російській гімназії (1940), навчався на медичному факультеті Будапештського університету (1940-1944). З листопада 1944 р. працює в редакції газети «Закарпатська правда».
З 1949 р. вчителює в Ізянській семирічці, потім у Нижньому Бистрому, що на Хустщині. Керував учнівською та сільською художньою самодіяльністю. Заочно закінчив філологічний факультет Ужгородського університету (1955). 1959 р. був переведений до Мукачева і призначений вихователем школи-інтернату. 1962-1968 рр. – вихователь Ужгородської школи-інтернату. З 1970 р. до 1981 р., аж до виходу на пенсію – літературний консультант Закарпатської організації Спілки письменників України.
Створив літературні студії при всіх редакціях районних газет, надавав їм організаційну допомогу. В обласній письменницькій організації обирався членом бюро та заступником відповідального секретаря. Член художньої ради обласного управління культури, проводить активну роботу в товаристві української мови «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка.
Літературну діяльність розпочав наприкінці 1939 р. Вірші публікував у газетах «Русская правда» (1940), «Русское слово» (1940, 1942), «Карпаторусский голос» (1941), журналі «Літературна неділя» (1942, 1943) під псевдонімами Г. Лазурин, Ю. Барвінок та Керекеш-Барвінок, у збірнику Мукачівської літературної школи «Живая струя» (1940) та збірнику «Перед сходом» (1943). Добірка віршів, написаних у 1940-1943 рр. увійшла пізніше до збірника «Віщий вогонь» (1974), ще три вірші – до антології «Поети Закарпаття» (1965).
Окремими виданнями вийшли у світ збірки оповідань «Парубкова дочка» (1958), «Заради сина» (1963), «Оповідання з Верховини» (1965), книжка для дітей молодшого віку «Горішки» (1960), повість «Христина» (1967), повість та оповідання «Незвичайна любов» (1972), роман «Блукання в порожнечі» (1981), художньо-документальні оповіді про рідне село «Зустрічі без прощань» (1987).Автор п’єс «Два кольори» (1981) та «Медовий місяць» (1986).
Займається перекладами поетичних та прозових творів з угорської, чеської та словацької мов. Окремими виданнями вийшли пе-реклад оповідань угорського письменника-класика Ж.Моріца «Важкий гріш» (1968), публіцистичний нарис М.Ротмана «Павло Ференцович Терек» (1973), роман І. Галла «Сонцелюб» (1983), роман Д. Морваї «Село під полонинами» (2002).
Ю.Керекш – автор багатьох нарисів, статей, рецензій та передмов до книг молодих письменників.Окремим виданням у перекладі на російську мову вийшла повість Ю.Керекеша «Христина» (1970). Чимало оповідань, окрім російської, перекладалися на болгарську, словацьку, угорську, молдавську, комі, осетинську та інші мови.Нагороджений орденом «За заслуги» третього ступеня (2002). Член Спілки письменників України з 1960 р.
Помер 17 серпня 2007 р. Похований в Ужгороді на Кальварії.
Читайте також, закарпатський художник, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка, видатний представник закарпатської школи живопису Володимир Микита відзначив 90-річний ювілей персональною виставкою в Ужгороді, яка проходила у залах Закарпатського обласного художнього музею імені Йосипа Бокшая.