Есе на пошану й пам’ять до 180-річчя відходу у засвіти західноукраїнського Будителя – Маркіяна Шашкевича
Є люди, котрим судилося бути більшими за самих себе. І серед цих достойників – Маркіян Шашкевич (06.11.1811-07.06.1843) та Тарас Шевченко (09.03.1814-10.03.1861). Сказано дещо загально, але потрібно додати життєвого наповнення і чіткості. Зокрема, і перший, і другий у свої періоди та у визначені Всевишнім моменти стали мужньо супроти зла й на користь українства, за українську мову.
Першим і єдиним посвідченим доказом зіткнення Маркіяна Шашкевича з поетичним словом Тараса Шевченка є лист Шашкевича до його приятеля Михайла Козловського. М. Шашкевич, посилаючи наприкінці 1842 року отриманий від когось український альманах “Ластівка” (виданий і упорядкований Євгеном Гребінкою у 1841 році в Петербурзі) під враженням прочитаних у “Ластівці” творів, у тому й числі Шевченкових писав таке: “Несеться воздухом до Вас, мої милоньки, шпарка ластівка, ой ластівка ж то, ластівка! Такої ще ніхто зроду не бачив, бо не то іно, що гарно виспівує та щебече, то так, мов примовляє, а то ще й на зиму не ховається, і все снується і все літає і все виспівує, що забудеш і біду і горе і смуток, і турботу, і здається тобі, що завсіда весна. От така-то летить до Вас ластівка!…”.
Захоплення і віра в українське слово, зокрема поетичне, які відчутні в цих рядках Шашкевича, вказують на своєрідну романтику у сприйнятті дійсності та спосіб висловлювання почуттів автором. Цю загальну і насичену символікою оцінку “Ластівки”, в якій було надруковано 5 творів Тараса Шевченка, можна спробувати правильно зрозуміти, пов’язуючи з суспільно-культурним й літературно-мовним контекстом життя галичан 30-х, 40-х років 19 ст. При цьому, важливо намагатися збагнути символіку створеної М. Шашкевичем у співавторстві та оприлюдненої у 1837 році “Русалки Дністрової” – першого західноукраїнського фольклорно-літературного альманаху українською мовою (виданий у м. Буда, з 1873 Будапешт).
Примітно, що М. Шашкевич у згаданому вище листі до приятеля Козловського не виділяє жодного з авторів й не оцінює жодного твору. І тут варто відзначити, що на особливе зацікавлення Шашкевича творами Т. Шевченка вказує той факт, що Маркіян з усього альманаху “Ластівка” переписав у свій зошит один єдиний твір – баладу “Причинна”, створену 1837 року (також були оприлюднені твори Шевченка: “Вітре буйний”, “На вічну пам’ять Котляревському”, “Тече вода в синє море”, “Гайдамаки”, розділ “Галайда”).
Для Шашкевича, котрий ще в “Азбуці і абецадлі” (1836 р.) висловив свій погляд у справі української мови, а саме “скільки народів, стільки й окремих літератур, стільки окремих записів” перше ознайомлення з творами Шевченка, так із творами інших співавторів “Ластівки”, було насамперед насамперед ще одним незаперечним доказом того, що дорога, на яку з початку 30-х років 19 ст. М. Шашкевич разом зі своїми приятелями вирішили вивести свій галицький люд, є єдиною дорогою, на якій може відбутися національна свідомість галицьких русинів. Й ця дорога заведе їх назустріч Шевченкові, завдяки кому відірвані від усього народу русини, могли називатися українцями.
Із 47 відпущених Богом років, більше ніж половину життя Тарас Шевченко прожив на чужині – у виключно російськомовному середовищі. Й серед московитів, як згодом згадував Шевченко, “рідну, але скалічену, мову” він чув лише від панської прислуги. Примітною є передмова до невиданого “Кобзаря” 1847 року, де він писав: “Велика туга осіла мою душу. Чую, а іноді й читаю: ляхи друкують, чехи, серби, болгари, чорногори, москалі – всі друкують, а в нас − анітелень, неначе всім заціпило. Чого се ви, братія моя? Може, злякались нашестя іноплемінних журналістів? Не бійтесь, собака лає, а вітер несе. Вони кричать, чом ми по-московськи не пишемо?.. Кричать о єдіной славянской літературі, а не хочуть і заглянуть, що робиться у слов’ян. Але, братія, не вдавайтесь в тугу, а молітесь Богу і работайте розумно во ім’я матері нашої України безталанної”.
Обидва українські “велетні” – Шашкевич та Шевченко – жили й творили в різних умовах і обставинах, властиво їм відчували життєві моменти. Спільне у них одне – змагання та використання доступного кожному інструментарію за вивільнення українського духу, за розвиток української ідентичності.
Разом, разом, хто сил має,
Гоніть з Русі мраки тьмаві;
Зависть най нас не спиняє,—
Разом к світлу, други жваві!
(М. Шашкевич, “Слово до чтителей руського язика”, 1833 р.)
Подивіться на рай тихий,
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну,
Розкуйтеся, братайтеся…
(Т. Шевченко, “І мертвим, і живим…”, 1845 р.)
При підготовці тексту використано матеріали видання “Маркіян Шашкевич на Заході”, упорядник Ярослав Розумний, Вінніпег, 2007.
Зреферував Євгеній Захарчук,
науковий працівник (підготовлено за сприяння Західного наукового центру НАНУ і МОНУ, ГО “Україна-Європа-Світ”)
06.06.2023