Саме цього дня народився Микола Леонтович – людина, яку знає вся планета і з якою в багатьох нині асоціюється Різдво Христове.
Всесвітню славу композитору, хоровому диригенту, педагогу та збирачу фольклору приніс український “Щедрик”. Пісня, записана та аранжована Леонтовичем, відома світу під назвою “Колядки дзвонів” (“Carol of the Bells”).
Так сталося, що автора “Щедрика” вбили на 44-му році життя…
Композитора, що подарував планеті символ Різдва, застрелив у батьківській хаті Афанасій Грищенко, уповноважений ЧК з боротьби проти бандитизму в селах, що попросився переночувати.
Леонтович, автор пісні року ХХ століття, був убитий 23 січня 1921 року, хоча офіційно про смерть Леонтовича газета «Вісті» сповістила аж 2 березня.
Убивця наказав своєму візникові Грабчаку зв’язати рушниками руки сестрі та доньці Леонтовича. А батько-священник мав показати, де золото. Золота не було.
Грищенко забрав шубу, білизну, ложки, годинник Леонтовича, взуття. Композитора доводиться ховати босим.
Діяв чекіст з власної ініціативи чи за наказом – досі невідомо, як і про долю самого Грищенка. Є непідтверджені відомості, ніби згодом сусід Леонтовичів зарубав убивцю лопатою.
За три місяці до вбивства Леонтовича, 5 жовтня 1921 року, «Щедрик» уперше пролунав в США: хор Олександра Кошиця виконав пісню в нью-йоркській концертній залі «Карнеґі-Хол». А в 1936 році Пітер Вільховський, співробітник радіо NBC, записав англійську версію слів «Щедрика» і назвав пісню Carol of the Bells (“Колядка дзвонів”).
Саме під такою назвою українську народну пісню у Сполучених Штатах, Канаді, Європі, Австралії й навіть Японії люблять як символ Різдва.
В Англії «Щедрик» називають «новорічною серенадою», в Латинській Америці — «піснею великого чару», «піснею бурхливого моря», а в Канаді — «нововідкритим сфінксом».
Геніальність композиції «Щедрик» Миколи Леонтовича ще й у тому, що він зумів трьома нотами й чотирма звуками до-сі-до-ля — прославити українську співочу націю на весь світ. Саме завдяки йому Україну у світі величають “країною пісень”.
Але від смерті великого композитора мине ще 80 років, і тільки тоді буде відома правда про вбивство Миколи Леонтовича – про це розкажуть розсекречені архівні матеріали.
А оперу “На русалчин Великдень”, яку Леонтович так і не завершив, дописав і відредагував Мирослав Скорик, назвавши твір «Русалчині луки». У 1977 році її поставили в Київському театрі опери та балету.
Микола Леонтович – автор першого в історії української освіти підручника з нотної грамоти для школи. Але жоден екземпляр, на жаль, не дійшов до нашого часу.
Микола Леонтович першим застосував різні хорові звукові ефекти, один з найвідоміших – спів із закритим ротом, своєрідне переосмислення мелодики народного плачу.
Леонтович розробив темброву варіантність виконання народних рапсодів, створював оригінальні хорові композиції, відтворив і ввів в свої твори забуту в той час імпровізаційну творчість українських кобзарів.
Ім’я Леонтовича залишалося під негласною забороною до «хрущовської відлиги» 1960-х років за «націоналістичні музичні вподобання», за просвітництво і розвиток церковного хорового співу.
То ж у переддень Різдва українці повинні не лише пишатися своєю славою на весь світ, не тільки вихвалятися здобутками, а й осмислити, якою ціною нам вони далися: скільки таких геніїв віддали найдорожче за те, щоб світ знав і про нашу співучість, і про нашу відважність, і про нашу незалежність, скільки тихих героїв сьогодні лягає навіки, щоб українська нація жила, щоб наша земля навіки родила нових героїв…
Усього в композитора – понад 150 музичних творів. Серед них багато й інших відомих – “Дударик”, “Ой пряду, пряду”, “Козака несуть”, “Мак”.