«У пошуках фотографічних сюжетів його гнали непосидючість мандрівника, уперта настирливість і бажання пізнавати новизну, спілкуватися з природою, бо це давало силу,снагу для творчості й лету думок, створення чогось нового, що б здивувало й задовольнило його еґо …
Фотограф – фіксатор дійсності, шукач пригод, – ступив легким кроком в оселю. У певну невідомість, ледь не в морок гнітючого сліду людського буття. Зафіксувати! Для чого і навіщо? Що? Предмети вжитку, взаємозв‘язок і фактурність предметів, зрештою, з асоціативністю, їхню красу. Можливо, світлі думки й роздуми прийдуть уже згодом.
Він порушив спокій речей. То ж за своєю спиною відчув чиюсь присутність. «Це – ґазди», – спало на думку. Мовчазні й невидимі, і їх якась ледве вловима, не фізична, а розмита часом і простором присутність. Присутність, навіяна фантазією, без логічного пояснення. Але вона була! Принаймні так хотілося фотохудожникові сприйняти оселю, зафіксувати картинки буття, щоденної незнищенності, давши їм нове життя у формі картинки-знимки. Створити щось нове й цікаве, здивувати самого себе, перш за все, і звичайно – світ. Світ, який він відчув і побачив, якого, можливо, й не сподівався побачити. Світ, у якому ожили картини вифантазувані, вимріяні. Вони живлять художника новою силою».
І нас, читачів, книги фотомитця Йосипа Марухняка «Зцілені сонцем», в якій фотомайстер відважився поєднати і фотоілюстрації, і словесне їх висловлення (даруйте за тавтологію), також живлять – передусім новизною його творчого підходу і виконання. Богдан Смоляк, письменник, автор однієї з вступних статтей до Марухнякової книжки, називає світлини і тексти фотопортретами. «Йосип Марухняк, – додає ще один з авторів вступної – Богдан Вовк (головред тижневика «За вільну Україну плюс»), – пропонує «свій варіант»: «новелка допомагає глибше зануритись у думання над зображенням, а світлина спонукає дописувати в уяві текст, що міг би бути вміщений поряд із фото».
Словом, «зцілення сонцем», образно кажучи, відбувається (і я це радий сконстатувати) на високому творчому рівні: і фотомистецькому (спостерігаю його фототвори уже впродовж десятків років), і письменницькому, що дуже приємно, бо ж – несподівано.
Фотооповідей і фотоілюстрацій (поєднаних максимально одна з одною – 26: від «Яблука падають» – до «Грім гуркоче, від «День, що згасає» – до «День з голубами», від «Равлик-мандрик» – до «Гармонійний хаос».
Можна тільки радіти, що поєднання двох творчих складових таки відбулося, і це яскраво продемонстровано в книзі (Йосип Марухняк. Зцілення сонцем. – Львів: Камула, Видавництво Львівської політехніки, 2021). Прочитайте, шановні читачі, і переконаєтесь у висловленому в цих рядках.
Богдан Залізняк,
член НСПУ і НСЖУ,
м. Львів