86-річна Вікторія Китайгородська виткала пів тисячі килимів, доріжок, вереток, рушників.
Унікальні вироби майстрині можна побачити в музеї, який вона створила у власному будинку.
“Дуже люблю квіти, які цвітуть біля моєї хати від ранньої весни до пізньої осені. Їх найчастіше зображую на килимах: проліски, тюльпани, півонії, троянди, хризантеми. У мене є килим “Океан квітів” завдовжки п’ять метрів, на якому понад 600 відтінків різних кольорів. Ткала його майже два роки”, – розповіла пані Вікторія.
Здебільшого ж майстриня витрачає на один килим від п’яти місяців до року.
Свої вироби Вікторія Китайгородська не продає. Каже, шкода, бо вони для неї – наче діти. Зберігає для доньки, внуків, правнуків.
“Приїжджало багато людей, просили продати, але я відмовила. Хоча, коли ми з чоловіком будували хату, то я продала багато килимів і верет. Їх купували не лише в сусідніх селах і Чернівцях, а й в інших областях, навіть у Молдові та Грузії. Були замовлення з Канади, але я не хотіла віддавати свої роботи, бо їх потім важко відтворити. Коли побачила, що в селах скуповують давні речі. Вирішила врятувати хоча би щось. Створила 12 років тому музей у власному будинку, офіційно зареєструвала його”, – каже пані Вікторія.
Жінка виділила кілька кімнат, усі стіни завісила своїми килимами. Є також інші предмети старовини: народні строї, вишивки, ткані, керамічні та дерев’яні вироби, ікони.
До музею часто приходили школярі, студенти, приїжджали люди з Чернівців та інших міст.
Читайте також: На Закарпатті у сільському музеї під час пандемії почали навчати ткацтва й виготовляти гуні
Роботи Вікторії Китайгородської неодноразово виставлялися в Києві, за що вона отримала звання майстра народної творчості. Окремі вироби експонувалися в Кишиневі та Кракові. Мала персональну виставку в Чернівцях. За відродження народного мистецтва стала лауреаткою обласної премії імені Георгія Гараса.
“Кожна людина має по собі щось залишити в цьому світі, У нашій родині вміли ткати всі жінки. Я навчилася у своєї мами. Це таке задоволення для душі, коли з ниток починають зацвітати ружі, півонії, мальви, дзвіночки”, – каже Вікторія Андріївна.
Жінка також навчила ткати свою доньку Віру, обох внучок – Лесю та Ксеню, правнучку Софійку. Коли приїжджають до мене, сідають за верстат і тчуть.
Знана далеко за межами краю майстриня народного ткацтва Вікторія Китайгородська недавно відсвяткувала 86-й день народження. З’явилася на світ у квітні 1935 року в селі Нагоряни на Кельменеччині, що розкинулося на берегах Дністра.
Мама садила маленьку донечку на коліна, і вони разом селяли човник з одного кінця верстата в інший. Ткали полотно, рушники, скатертини, верети, доріжки, налавники, тайстри…Потім взялися за килими. У 12 років Вікторія зробила свою першу верітку. Відтоді виткала сотні різних виробів.
“Ми тримали вдома багато овець. Стригли вовну і пряли нитки, а потім фарбували їх у різні кольори. Я все вмію робити: і овець стригти, і нитки прясти, і підфарбовувати, і ткати. Колись у нашому селі майже в кожній хаті стояв ткацький верстат. Довгими зимовими вечорами жінки не спали – ткали”, – пригадує жінка.
Читайте також: Буковинка створила творчу майстерню в бабусиній хаті
Особливо славиться майстриня своїми килимами. Орнаменти вигадує сама. Жоден візерунок не повторюється. Великі стилізовані троянди, гірлянди і віночки з квітів, вербова гілочка, пуп’янок у листі, синичка, метелики, півники… Усе це ніби оживає на її килимах.