У селищі міського типу Берегомет, що розташоване на Вижниччині Чернівецької області, досі збереглися будівлі літньої резиденції барона Миколи Василька-Серетського. Він неодноразово обирався до австрійського парламенту та Буковинського сейму, був українським послом у Відні, Берні та Берліні.
Нащадок знатного боярського роду Микола Василько народився 24 березня 1868 року в селі Слободзія-Комарівці тодішнього Сторожинецького повіту на Буковині. До 10 років хлопчика виховувала мама в румунсько-німецькому дусі. В 1878 році батьки відправили його до Відня на навчання в престижному закритому навчальному закладі Терезіанум.
Уже тоді юний Микола завів знайомства з багатьма однолітками, які пізніше стали впливовими людьми у політичному житті Австро-Угорської імперії.
Після закінчення Терезіануму Василько став студентом правничого факультету Чернівецького університету. На виборах 10 грудня 1899 року його обрали до австрійського парламенту як представника русинів (українців).
Уже перший виступ Миколи Василька в парламенті 1 березня 1900 року засвідчив, що українці отримали талановитого політика. Він наголосив на тому, що Буковина ще в часи Володимира Великого входила до складу Київської Русі, а потім належала до Галицького князівства. Зокрема, порушив важливі питання про розвиток освіти українською мовою , створення в краї українських гімназій. Василько здобув славу вправного оратора і розсудливого політика, який піклується про поліпшення економічного стану рідного краю та забезпечення національних прав українського народу в Австро-Угорщині. 27 лютого 1902 року під час обговорення в парламенті бюджету виступив із знаменитою промовою, в якій піддав критиці кадрову політику віденського уряду за те, що він направляв до Чернівців різних чиновників, які абсолютно не розумілися на місцевих справах і не хотіли перейматися місцевими проблемами.
Під час Першої світової війни Микола Василько організував із добровольців Гуцульсько-буковинський легіон чисельністю майже півтори тисячі вояків, що бився проти російських частин. Став одним із засновників головної Української Ради. Брав активну участь в організації Українських січових стрільців.
На переговорах у Бресті, завдяки своїм зв’язкам з австрійськими політиками, він домігся укладення мирного договору на сприятливих для України умовах. Також став одним із творців Західно-Української Народної Республіки і співзасновником її парламенту. Був послом Української Народної Республіки у Швейцарії та Німеччині, забезпечував фінансування уряду УНР в еміграції. У березні 1924 року організував таємний переїзд Симона Петлюри з Варшави до Парижа. З цього приводу писав: “Згідно одержаним мною інформаціям, місцем перебування для вас, якби ви хотіли переїхати, може бути тільки Франція. Я подбав про те, щоб з вашого перебування інкогніто ніде не повстало недорозуміння”.
Помер Микола Василько 2 серпня 1924 року. Похований на православному кладовищі “Тегель” у Берліні.
Раніше ми розповідали про чернівчанина, у якого вкрали Нобелівську премію.