В наш час загалом по Україні налічується приблизно 5000 замків, палаців та фортець.
Про Хотинську фортецю розповідається в публікації 5.ua.
22 вересня 1002 року було засноване місто Хотин. Хотинська фортеця – це перлина архітектури XIII-XVIII ст., історія якої сягає часів Хотинського форту, побудованого у X ст. князем Володимиром Святославичем. У цьому місці поєдналися християнська та мусульманська релігії.
Донині на території Хотинської фортеці зберігся старовинний колодязь глибиною цілих 62 метри. Замок стоїть на скелі, і щоб дістатись до води, варто було копати дуже глибоко. Воду з колодязя можна брати і сьогодні. На замковому подвір’ї знаходиться церква святих Єлени і Констянтина, заснована у ХІІІ ст.
Найвідоміший на території фортеці бій – Хотинська війна 1621 р. Вона стала символом козацької звитяги, адже турецька армада на той час вважалася найсильнішою у світі. Кажуть, що колись в одній зі споруд замку були навіть знамениті турецькі бані з басейном. А ще тут розміщався справжній турецький гарем, де за легендою, тримали 30 дівчат.
Коли фортецю добудовували християни, на височенних стінах збереглись незвичайні символи. Вони добре помітні й сьогодні. Візерунки різні – т. зв. вавілони (символи зодчої мудросі) та голгофи (символи святої гори).
У 1890 р. поблизу Хотинської фортеці знайшли скарб – монети із Саксонії, Тюрінгії, Чехії, Угорщини та інших країн.
На території фортеці було знято безліч фільмів – “Тарас Бульба”, “Гадюка”, “Захар Беркут”, “Балада про доблесного лицаря Айвенго”, “Три мушкетери”, “Чорна стріла”, “Стара фортеця”, “Стріли Робін Гуда”.
Висота фортечних мурів – 45 метрів, товщина – до 5 метрів. Під фортецею – глибокий рів, тому в давнину її можна було взяти лише тривалими облогами. Безпосередньо штурмом Хотинську фортецю ніхто ніколи не захоплював. Зі східного боку фортеці розташована вежа Смертників. З цієї вежі скидали вниз засуджених на смерть. Вижити після падіння з висоти 45 метрів не міг ніхто. Звідси вежа й отримала свою подвійну назву.
Кам’янець-Подільський і Хотин довго перебували в різних державах, які безперервно воювали між собою. Українське місто – у складі Речі Посполитої (до 1793 р.), молдовське – під контролем Туреччини (до 1812 р.). Та це не заважало активній участі Кам’янця і Хотина в транзитній торгівлі Схід – Захід.
У XV-XVII ст. Кам’янець із Молдовою і Туреччиною зв’язував торговий шлях, який ішов із боку Львова, далі на Хотин, Ясси, а звідти на Туреччину.
Давня кам’янецька легенда стверджувала, що колись із Кам’янця-Подільського в Хотин було прокладено підземний хід завдовжки 20 км. Ним користувалися контрабандисти, таємні агенти, військові, ходили в гості родичі… Але із боку Хотина підземний хід був добре замаскований. Довідалися про нього турки і підірвали в ділянці Дністра. Вода хлинула в тунель, унаслідок чого багато людей загинуло.
У XIX ст. місцеві краєзнавці спустилися в підземні галереї перед Старою фортецею. Виявилося, що підземелля облюбувала невідома “нечиста” сила, яка задувала свічки й жахала дослідників. Ті організували релігійну ходу зі священиками.
Хотинську фортецю дослідили археолог Борис Тимощук та його учні. З’ясувалося, що за легендами приховані цікаві факти. Хотинський замок постав у ХІІІ-ХV ст. – у тому вигляді, який ми знаємо його зараз. Однак на початку ХVІІІ ст. він втратив своє стратегічне значення, бо з’явилася далекобійна артилерія і його легко можна було зруйнувати. Тому турки, які тоді володіли замком, вирішили навколо нього збудувати нову фортецю за проєктом французьких інженерів і руками місцевих кріпаків 1711-1712 рр. Укріплення займало 20 га.
За канонами тодішнього європейського військового мистецтва, від фортеці у бік імовірного наступу ворога було прорито спеціальні мінні галереї протяжністю від 40 до 100 м. За підрахунками археологів, їх було приблизно 26. У мінних галереях був закладений порох. З фортеці було добре видно, де концентрувався противник. Коли підривали мінну галерею, гинуло чимало ворогів. Ці галереї залишилися донині. З часом вони почали руйнуватися, бо не були обкладені цеглою чи каменем – їх просто прокопували під землею. А навколишні землі роздали місцевим мешканцям під городи. Коли селянин орав землю, він разом із конем міг провалитися під землю. Люди почали подейкувати про підземний хід. Галереї були засекречені, тому ніхто з місцевих не знав, що це секрети військової оборонної архітектури.
Можна почути багато історій про те, як старожили ходили такими тунелями. Є навіть народний переказ, що в таких ходах заховано турецьке золото, та розшукати його не можна, бо воно зачароване і невидиме. Насправді – це легенди, якими люди намагалися пояснити історію.
Класичному виду фортеці додає інтриги величезна пляма на одній із її стін. Таємниця щодо її походження вже давно “обросла” легендами.
Переказують історію про дівчину з глечиком. Хоробрі воїни відстоювали фортецю, жінки піклувалися про продовольство, чоловіки – майстрували зброю і відбивали атаки. Під час однієї облоги у фортеці закінчилася вода, а солдати швидко змучилися від спраги. Молода й хоробра дівчина зголосилася набрати води в річці. Непомічена, вона пробралася до Дністра і набрала води, але по дорозі назад її помітили ворожі воїни. Стрілою один із них смертельно поранив дівчину, її руки почали терпнути – і трохи води вилилося на стіну. Та зібравши останні сили, хоробра красуня донесла воду воїнам – і померла в них на руках. Як не дивувалися бійці, але пляма на стіні не тільки не висохла, але і набула форми глечика, з тих пір нагадуючи людям про те, як самовіддано боролися за свободу їхні предки.
Існує і романтичніша версія. Колись у Хотинській фортеці правив князь-тиран. Щоб укріпити свою політичну позицію, він вирішив видати дочку за іноземного правителя. Тільки дівчина вже була закохана у воєводу, який перебував на службі у її отця, і таємно бачилася з ним. Зрозуміло, ні про яке весілля вона не захотіла і чути, а коли князь дізнався про таємний зв’язок дочки, наказав замурувати її живцем у стіні фортеці. Дівчина не чинила опір – і лише градом по її щоках котилися сльози про втрачене життя і любов. Говорять, вона все ще замурована в стіні фортеці і ллє там гіркі сльози, не в силах вийти на свободу – тому пляма на стіні фортеці не висохне до тих пір, поки кохані не возз’єднаються.
Ще одна історія свідчить, що у фортеці були замуровані полонені, і це їхні сльози просочуються крізь камінь. За більш реалістичною версією, колись у цьому місці був рів. При реконструкції фортеці його засипали, однак волога і досі проступає на стіні.
Як повідомлялося, в Україні працюють над створенням державного ландшафтно-паркового музею Історії українського війська.