Українське місто Буськ є адміністративним центром одного з районів Львівської області. Воно багате на історичні пам’ятки і відоме тим, що тут народився президент Західноукраїнської Народної Республіки Євген Петрушевич.
Які місця варто подивитись у лелечому місті розповідає редакція Буського медіа порталу.
В польські часи місто часом називали «Галицькою Венецією» – через справді чималу кількість води в Буську: там тече Буг з притоками, річка Полтва та численні ставки (правда, від меліоративних робіт деякі місцеві річечки вже висохли). Колись у місті налічувалось 68 мостів.
Міська Ратуша
Остання ратуша збудована в Україні в ХХ столітті була зведена у 1999 році. Будівля Буської міської ради двоповерхова, майже квадратна у плані, ратушна вежа з гострим дахом-шпилем та оригінальним комином у вигляді башточок. На місці, де зведена ця будівля, був будинок повітового суду, де під час Другої світової війни містилися катівні гестапо. Нині у ратуші – знаходиться міська рада та податкова інспекція.
У 2011 році на ратушній вежі був встановлений новий годинник з чотирма циферблатами, діаметром понад 1,5 м. Виготовив його відомий львівський майстер Олексій Бурнаєв. У репертуарі годинника — 12 мелодій, які лунають щогодини; о 12.00 грає гімн України. Мелодія звучить кілька секунд. Уночі циферблат годинника підсвічується.
Церква Петра і Павла
Величний храм розташований у центрі міста, поблизу Ратуші, був збудований до 900-річчя міста та освячений у 1998 році. У 2001 році біля нього також побудовали дзвіницю.
“Багато праці прихожанами вкладено у спорудження величного та світлого храму. І хоч він ще новий, та благодаті в ньому не менше, аніж у старих церквах”, – зазначає місцеве видання.
Палац графа Бадені
В самому центрі міста, за сто метрів від Ратуші, за високим парканом з брамою розташовується старий палац колишньої багатої родини Бадені.
За переказами, його спорудив ще Войцех Мієр в 1810 році. Палац має два поверхи, він зведений в архітектурному стилі класицизм. Головний фасад в центрі прикрашений портиком, парковий фасад вирізнявся псевдоризалітами, довгим балконом та кам’яними вазами на балюстраді. Загалом зовнішнє оздоблення будівлі досить скромне. Про інтер’єри в ХІХ ст. нічого не відомо. Проте є описи палацу в міжвоєнний період. Під час першої світової війни з буського маєтку було вивезено кілька живописних полотен та кілька малюнків.
“Відомо, що сходовими клітинами займався майтер Пьотр Віталіс Варасімович. В 1932 р. палац було відремонтовано, хоча власники навідувались сюди вже лише влітку, мешкаючи переважно в маєтку в Живцю. Насправді, це не тільки палац, а, можна сказати, комплекс, з боків прибудовані флігелі. У одній з кімнат палацу зберігся старий паркет, викладений сімома кольорами. В іншій – ліплений герб графської родини”, – розповідають мешканці полтавщини.
Відомо, що палац оточував чималий ландшафтний парк (ХІХ ст.). Довгий час (з 1961 р.) в резиденції Бадені квартирували військові. У 2019 році на території палацу Бадені було проведено фестиваль “Badeni fest” у стилі ретро.
Площа Ринок
До 1937 щороку у жовтні польська громада святкувала на площі Свято Пресвятої Діви Марії Розарію. В той час святкування там були розставлені торговельні ятки з крамом.
“Загалом на ринковій площі не було ні дерев, ні квітів, ні огорожі, на площі був бруд і болото – особливо під час дощів. На площі було декілька невеликих будиночків як: магазинчики, бідна ятка, ятка для різників, де особливо в базарний день (у вівторок) різники різали гусей, качок, курей, які в той день масово закупляли євреї”, – зазначають краєзнавці.
Як розповідав краєзнавець Степан Давидовський, на розі площі південно-східної частини стояла невелика ратуша, вивершена невеличким куполом, в якому всередині був вмонтований невеликий механічний дзвіночок, а зверху стояв на одній нозі бузьок – гордість Буська. В базарний день до ратуші приходив з міської Ради поліцай, дзвонив цим дзвоником, скликав людей і виголошував усілякі новини – постанови, розпорядження уряду і місцевої влади, ці новини дуже швидко розповсюджувались по всій окрузі через учасників базару. На площі були ще декілька малих домиків як фотографів, годинникарів. Сьогодні з цих забудов не осталось і сліду. А ринок має сучасний вигляд і культурно впорядкований.
Навколо площі Ринок всі одно і двоповерхові будинки побудовані ще в ІХ-му і на початку ХХ-го століття. В них не було ні води, ні каналізації, ні світла.
“Нечистоти вивозив асенізатор кінною бочкою, в місті відчувався нездоровий запах, воду брали зі свердловин з ручною помпою, які були в кількох місцях центральної частини міста. Світло появилось вже в другій половині 1930-х років”, – уточнюється в публікації.
Після війни всі будинки навколо площі Ринок були реконструйовані, додатково добудовували треті поверхи, було прокладено водопостачання і каналізацію. Тепер центр міста має європейський вигляд. Посередині ринкової площі розміщується Монумент «Ангел-охоронець», що був споруджений в 1997 році до 900-річчя міста на кошти діаспори.
Краєзнавчий музей міста Буська
Історико-краєзнавчий музей був відкритий 23 серпня 2013 року на громадських засадах. Три музейні частини розміщені у приміщенні Буського народного дому. У першій частині музею експонуються етнографічні колекції предметів побуту, умеблювання, гардеробу та мистецтва Буська і Надбужжя ХІХ-ХХ ст.
У старих мурованих підвалах будинку колишньої польської cокольні розгорнуто експозицію кераміки, скла, крем’яних та кам’яних виробів. Тут періодично проводяться пізнавальні квести для учнів з місцевих шкіл.
У підвальному приміщені, яке розташоване під сценою народного дому, у 2014 р. створено тематичну інсталяцію «Майдан–АТО–Зона боротьби за незалежність». Музейні екпонати принесені чи передані сюди учасниками Революції гідності та бойових дій у зоні АТО (антитерористичної операції), а також їхніми родинами.
Костел Святого Станіслава
Римо-католицький костел святого Станіслава знаходиться також поблизу площі Ринок. Споруджено його було у 1768-1780 роках у стилі пізнього бароко, найімовірніше, за проектом знаного архітектора Бернарда Меретина – будівничого собору святого Юра у Львові. Дослідники, також відзначають сильну подібність буського храму до збудованого Меретином двадцятьма роками раніше костелу в Годовиці.
Як розповідають краєзнавці, перший костел на цьому місці, вочевидь дерев’яний, було зведено ще в першій половині XV століття, однак спочатку він втратив статус парафіяльного, а згодом й взагалі був спалений ординцями.
У 1564 році король Сигізмунд ІІ Август відновив парафію святого Станіслава. Костел було збудовано заново, і в такому вигляді він проіснував майже до кінця XVIII століття, коли йому на зміну постав бароковий храм авторства Бернарда Меретина. Фундатором будівництва нового костелу був львівський канонік Щепан Мікульський. Землю під будівництво, а також частину коштів виділив польський король Станіслав Август.
На стінах і склепіннях храму розміщені монументальні розписи, датовані другою половиною XІX століття.
Костел неодноразово потерпав від пожеж, особливо нищівні трапилися у 1814 та 1849 роках. Після останньої навіть довелося перенести відправи до греко-католицької церкви. Повністю храм було відбудовано лише в 1856 році.
“Відомо, що в храмі було п’ять вівтарів, в головному містилися скульптурна група, що зображала святу Трійцю, та чудотворний образ Матері Божої Святого Розарію, перенесений сюди з колишнього домініканського монастиря. Ікону, як і багато інших храмових атрибутів, після Другої світової війни було вивезено до Польщі. А в самому костелі комуністична влада розмістила фільмотеку”, – зазначають бусьчани.
Лише у 1991 році святиню повернули римо-католикам, а наступного року костел був наново освячений. У подальші роки в храмі було проведено відновлювально-реставраційні роботи.
Приватний музей родини Грушицьких «Народна скарбничка»
В експозиції представлені зібрані по місцевих хатах речі побуту, старовинні ікони, вишивки. Особливо цікава колекція вишиванок директора музею Ганни Грушицької, їх понад 40. Ці роботи вражають майстерністю особливої техніки вишивки.
Пам’ятник Євгену Петрушевичу
З нагоди 90-річчя утворення Західноукраїнської Народної Республіки 1 листопада 2008 року відбулося відкриття пам’ятника Президенту ЗУНР Євгену Петрушевичу в його рідному місті Буську. Пам’ятник авторства скульптора Теодор Штокало встановили на території Буської гімназії імені Євгена Петрушевича при Львівському національному університеті імені Івана Франка.
“Його споруджено за кошти меценатів району та спонсорів. Жодних коштів з бюджету не було витрачено. Вартість бронзового погруддя – 70 тисяч гривень, а загалом на пам’ятник та благоустрій території було витрачено близько 110 тисяч гривень”, – зазначає буське видання.
Як повідомлялося раніше , історію української діаспори дуже цікаво можна представити крізь призму фалеристичних пам’яток, зібраних у Львівській національній науковій бібліотеці України імені В. Стефаника.