У місті Чернівці є Садгірський район. Назва походить від колишнього містечка Садгора, або, як казали раніше і багато хто каже й по сьогодні – Садогура (чи Садагура). Минулого століття цей топонім увійшов до складу міста, проте про нього як окремий населений пункт можна говорити багато й цікаво.
Містечко було давнім, славетним і важливим у багатьох аспектах. Зокрема, у ньому функціонувала колись повноцінна монетарня, заснована ще наприкінці 18-го століття.
І от на цій монетарні навіть виливали дзвони, про які залишилося багато архівних згадок. Написи на них були зроблені старослов’янською та латинською мовами
Робили їх із трофейних гармат, захоплених під час російсько-турецької війни 1768-1774 років.
Ці дзвони, на жаль, не збереглися до наших днів, проте в роботах дослідників австрійського періоду залишився їх опис.
Найбільший дзвін важив 1142 кілограми. На ньому був напис: “На честь Святої Трійці та для возвеличення Діви Марії в місці її Різдва Горечі відлито цей дзвін в Садагурі при Петрі бароні фон Гартенберзі коштами високошановного ігумена цієї обителі Артимона Кініцького в році 1773”.
Латиною написано прізвище майстра: “Мене зробив Йоганн Христіан Валентін”.
На меншому дзвоні, що важив 1008 кілограмів, був інший напис церковнослов’янською: “На честь Різдва Святої Діви цей дзвін відлили завдяки отцю Артимону для обителі Гореча, ігумені цієї обителі, під опікою пана барона Гартенберга”. Його теж зробив майстер Валентін в Садагурі 1774 року.
Цими дзвонами церква користувалася понад століття.
Дзвони виготовляли з металу трофейних турецьких гармат. Це було складною та дорогою справою. Неподалік плавильної печі викопували яму, обкладали її вогнетривкою цеглою. Туди поміщали макет дзвона, так званий болван. Його виготовляли із глини та спеціальних сумішей формували “сорочку”, на поверхню якої наносили рельєфні зображення (надписи, малюнки). Їх робили у формочках із суміші воску, каніфолі, сурика й сажі та наклеювали на пофарбовану поверхню.
Зверху накладали глиняний “кожух”, який скріплювали обручами й просушували. Потім його розбивали, доробляли деякі елементи та повністю збирали форму. Туди заливали всередину бронзу. Після її затвердіння форму розбивали й витягували готовий дзвін. Його очищали, шліфували та передавали замовникові.
Але на Садагурській монетарні також виготовляли з гармат і побутові речі: ступи, підсвічники, панікадила, лампади, свічники, котли, блюда, люльки. Інколи їх досі знаходять на Буковині. Так, під час будівництва універмагу в центрі Садгори у 1970-х роках виявили велику бронзову ступу.
Сама Садагурська монетарня була заснована бароном Гартенбергом у 1771 році. Тут карбували монети з трофейних турецьких гармат, які привозили з Хотинської фортеці. Монетарня працювала до серпня 1774 року. Вона відкарбувала монет на загальну суму 700 тисяч рублів.
Після закінчення російсько-турецької війни Садагурська монетарня припинила існування. Частину обладнання барон Гартенберг вивіз до Польщі. Більшість монетарів та ремісників повернулися до Німеччини.
З 31 серпня по друге вересня 1774 року на територію Буковини увійшли австрійські військові підрозділи. Садагура увійшла до складу імперії Габсбургів. Командувач російських військ генерал-фельдмаршал Румянцев не протидіяв введенню австрійських військ. За даними австрійців, російський полководець взяв від австрійського повіреного фельдмаршал-лейтенанта Барко хабар – п’ять тисяч золотих дукатів та золоту табакерку, прикрашену діамантами. Ще одну тисячу дукатів отримали наближені до командувача військові чини.
На час приходу австрійської влади Садагура була вже досить розвиненим торговим містечком, де, окрім євреїв, проживало ще 180 родин або 900 осіб. Для порівняння: у Чернівцях, які були центром повіту, тоді налічувалося 278-290 сімей (1390 осіб).
У 1785 році на місці монетарні збудували броварню, де за рік виробляли понад тисячу бочок пива й сотні відер горілки. У 1796-му в містечку було 18 винокурень і броварень.
Для відродження Садагури багато зробив барон Теодор Мустяца. Під його керівництвом мешканці розпочали боротьбу за відновлення поселенню міського статусу. Придворна канцелярія у Відні 7 грудня 1801 року задовольнила їхнє прохання. Садагура отримала деякі привілеї.
Тут щороку почали проводити по вісім великих ярмарків, де продавали до 100 тисяч голів великої рогатої худоби. Славу одного з найбільших ярмарків Галичини й Буковини Садагура зберігала до 1881 року.