У селі Покровському, недалеко від Нікополя, на дні обмілілого Каховського водосховища, знайшли залишки церкви XVIII століття. Її малював Шевченко й описував Довженко
Тарас Шевченко намалював кілька етюдів із Покровського, на одному з яких була ця церква.
Церкву в Покровському було побудовано восени 1798 року. Раніше на її місці була січова церква, але після розорення Січі її розграбували. Влада розпорядилася закрити цю церкву, а поруч побудувати кам’яну, залишки якої нещодавно і знайшли на дні Каховського моря.
Відео знахідки опублікував канал Dnepr Info.
У різні роки село Покровське відвідували Т. Шевченко, В. Зуєв, О. Стороженко, О. Афанасьєв-Чужбинський, І. Рєпін, В. Сєров. Про це місце кінорежисер О. Довженко зняв свою «Поему про море».
Шевченко намалював кілька етюдів із Покровського, на одному з яких була церква. Тут же, як вважають деякі дослідники, він почав роботу над поемою Сліпий. У ній, до речі, є такі рядки:
«…І розказують, і плачуть,
Як Січ руйнували,
Як москалі срібло, злато
І свічки забрали
У Покрови. Як козаки
Вночі тікали.”
Кам’яна церква існувала до 1954 року — тобто, до моменту побудови дамби. Перед знищенням і затопленням церкви представниками радянської влади було евакуйовано більшість цінностей з неї. Однак місцевим жителям вдалося зберегти деякі з артефактів. Нині ці реліквії перебувають у Покровському музеї. Серед них: ключ від Січової церкви, ікона розп’яття, глечики запорізьких козаків, козацькі люльки, рештки шпаги тощо.
«У нашому селі була остання запорізька січ – Нова Січ (1734-1775). Після указу імператриці січ зруйновано, церкву пограбовано, а останнього кошового отамана Петра Калнишевського заслали на Соловки. В тому районі 1798 року поруч з дерев’яною козацькою була збудована кам’яна церква, в розчин для міцності добавляли яєчні білки. Але кам’яними у ній були лише стіни, а верхівку перенесли з цієї давнішої дерев’яної. Біля січі було козацьке кладовище», – розповіла ZAXID.NET Лариса Гладкочуб.
За словами Лариси Гладкочуб, на території Нікопольщини раніше було п’ять запорізьких січей, усі вони зараз під водою.
У 50-х роках XX століття не тільки церква, а й саме село Покровське частково опинилося під водою штучного Каховського моря.
Про цей момент писав Олександр Довженко 1954 року:
«…Останній спогад про церкву. Мені шістдесят років. З п’ятнадцяти років не вірю в Бога і відтоді не був у церкві. Але в селі Покровському я пошкодував, що Бога немає. Мені страшенно захотілося, щоб він з’явився хоча б на п’ять хвилин і, побачивши зруйновану негідниками пам’ятку давньої архітектури, споруджену на честь його Божої матері, покарав лютою смертю темних і підлих юд, що вчинили цю мерзенну справу. Прощавай, Покровське. Віри в неіснуючого Бога в тебе не поменшало. Зменшилося краси».