Ольга Квасниця – доцент факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка. Журналістка. Філологиня. Психологиня. Про те, що діється нині в нашому житті і розмовляємо з панею Ольгою – кандидатом наук з соціальних комунікацій.
«Ідея свободи – найбільша цінність»
- Як би Ви розшифрували термін «соціальні комунікації»?
- Це буде наукова галузь, яка вивчає комунікаційні процеси суспільства.
- Чи можемо говорити про бадьорість українського Духу під час розв’язаної Путіним російсько-української війни?
- Я думаю, ми самі здивовані опірністю дії боротьби,,,,
- Академік Ігор Юхновський цілком справедливо вважає: «Тільки фахова людина може бути патріотом України». На Вашу думку, який відсоток українських політиків – патріоти України?
- Як не прикро, але, мабуть є лише 10% тих політиків, у яких фаховість і патріотизм – в синтезі.
- Час для вас – біжить, летить чи – ледве рухається?
- Летить. Як казала Ліна Костенко: «часу не гаю – не встигаю…».
- З чиєї ініціативи відбулася зустріч головної редакторки газети «День Лариси Івшиної з університетською молоддю – в ЛНУ імені Івана Франка?
- Їздила Лариса Олексіївна по університетах України. А вже в ЛНУ імені Івана Франка – моя ініціатива. Моя ідея: ширша аудиторія, охопити різні факультети – не тільки журналістики. Ми ж це проводили задля студентства.
- Як реалізується ідея перенавчання суспільства, запропонована Ларисою Олексіївною? Хто і як створить цю програму – перенавчання?
- Насамперед, йдеться про усвідомлення потреби перенавчання України. Потрібні реформи на загальнодержавному рівні. Війна поставила запитання: хто ми? І дала відповідь: ми – українці! Йдеться про наповнення україноцентричним сенсом. Слово «лицар» колись не мало цього вагомого значення. А тепер наші воїни – це лицарство. Нині вже не треба пояснювати, хто – той лицар і що за тим стоїть.
- Як би ви відповіли на найвагоміше нинішнє запитання членів українського суспільства: «Хто ми? І куди йдемо»?
- Ми вертаємо до самих себе.
- В Університеті у своєму виступі ви сказали: «Маємо опертя на історію правдиву». Як і де це опертя реалізується?
- (Задумалась). Це – комплексне питання. Досі Гімн України, «Червона калина» не зворушували присутніх до сліз – ні чоловіків, ні жінок, ні дітей. Досі ми не мали прикладу, що снаряд буде влучати в музей Сковороди. То ж буде після війни – війна ідеологічна.
- Лариса Олексіївна у своєму виступі повідомила: «20 років тому я сказала, що ми повинні перенавчатися». Як це практично буде відбуватися?
- Думаю, що це – накопичення критичної маси, яка буде вже давати результат. «День» систематично займається просвітою – в термінах ХХІ століття.
- Як зреалізувати наше головне завдання – зміцнити ідентичність українців?
- Це два паралельні процеси. Перший: війна ставить питання. А перенавчання дає відповідь на те, чому розпочалась війна? Чому Росія веде війну за минуле?
- Які університети вам вдалося відвідати?
- Жешувський університет, листування з Оксаною Пахльовською. Встановила контакти з японським християнським університетом Ібаракі, з японським (також) університетом Кобе Гакуін – професором Йошіхіко Окабе, з переселенцями з України в Японії.
- Як вдалося Джеймсу Мейсу так пізнати Україну і зацікавити нею світ?
- Йому допомогло чуття історика, бо в нього були системні знання.
- Який нині рівень перенавчання українським суспільством української історії?
- На рівні початкової школи, думаю.
- Чому Скоропадському не вдалося втримати Українську державу, яку він створив?
- Грушевський і Винниченко – один з чинників. Суспільство назагал було не готове. Ідеологічно люди не розуміли його масштабу. Чому, скажімо, в 1999 році суспільство України не підтримало Євгена Марчука в ставленні до олігархічних систем? Було надто багато пострадянських рудиментів.
- Якби не Шевченко, не його творчість, – Україна була б?
- Ні. Це той унікальний випадок, коли людський геній, всупереч обставинам, зрушив суспільну масу.
- Чому так сталося, що ми, українці, виявилися співвідповідальними за створення Російської імперії?
- Тут нема однозначної відповіді. Тому що не було своєї держави, яка б дозволяла реалізуватись. Ну, і ще людське его Феофіла Прокоповича. Ми створили імперію, гадаю, неусвідомлено. Віддали ключі своєї історії і свого майбутнього сусідові.
- Як сталося так, що Гердер ще у XVIII ст. визначився: «Україна буде колись новою Грецією, новою Елладою – своєю мовою, культурою взагалі»?
- Над цим можна думати… Складно сказати. І в це ніхто не вірив. Проти української нації недержавної багато хто виступав. І це давало право імперським силам утверджуватись.
- Який нині світ – варварський чи, нарешті, є розповсюджувачем духовних цінностей?
- Думаю, що варварство, яке є в Україні, каже, що людина просто приречена. І тому мусить дбати про духовні цінності. Ідея свободи – найбільша цінність.
«Наука – це пізнання світу».
- Кого більше серед українських інтелектуалів – людей монологу чи діалогу?
- Монологу – на жаль. Діалогу здорового, щоб було чути в суспільстві, – не було. Був монолог з боку влади. Діалог з суспільством ведуть тоді, коли є потреба узаконити владу в міжчассі виборів. А діалог треба робити перманентно. Універсально – в ідеалі – вільні осередки. Це – перше. Друге – ЗМІ.
- Чи вдалося вже вам створити саму себе?
- Думаю – частково. Скільки буду жити, – стільки буду себе дотворювати.
- Чи спостерігали ви за собою талант відчувати якість іншого?
- Так. Я маю дар чути людину. Інакше я б не була психологом.
- Чи світ почав навчання жити без Росії?
- Я думаю, що світ змушений до цього. Те, що шукають джерела нафти і газу поза Росією – це перший крок.. А взагалі світ іде до цього через практику.
- Коли настане таки доба прозріння нації – в ширшому колі?
- Хотілось би сказати, що ми почали прозрівати. А коли остаточно прозріємо – залежить і від часу. Бо це ж становлення відбувається поетапно. Без болючого досвіду війни нема прозріння нації.
- Чи часто на вас «насідають» думки про вічність?
- Кожна людина ставить собі питання: а що є у вічності? І, напевно, ніколи не буде мати відповіді. Життя і смерть – це вічне. А що є поза тим?
- 640 тисяч учнів України (за статистикою березня) – за кордоном. Чому так? Хто у цьому найбільше винен?
- Я б розклала це питання на кілька складових: 1) війна, Путін; 2) Можливо це рішення їх батьків. Хоча не всі втратили можливості тут навчатися. Але, якщо чесно, наша система навчання на належному рівні.
- Чим для вас є «завтра»?
- (Сміється). Я думаю – можливість. І один день – ближче до перемоги.
- Чи вдається вам жити без ідеалів?
- Тоді б життя було не цікаве.
- Що можна назвати життям?
- (Думає). Це досвід переборювання обставин.
- Роман Безсмертний сказав так: «Кремль не відмовився від своєї мети: знищити Україну – як державу, а українців – як етнос, як народ». Як ви вважаєте, доки це буде?
- Доки ми той Кремль не переможемо.
- Як виглядало би життя без нас?
- Воно би було. Нас би не було. Але кожен з нас в те життя щось приносить. І це – щось може бути і добре, і цинічне, і прагматичне.
- Котре буття для вас важливіше – матеріальне чи духовне?
- Війна показує, що духовне означає: прийняти життя чи смерть. У цю мить – духовне. Я б сказала: їхати треба на двох лижах. Дбати про тіло – не означає загартовувати душу. І навпаки не означає занедбати душу.
- Чи всі в світі знають, що українці – окрема нація?
- Ні, на жаль. Відкриття кафедр україністики, українських культурних центрів – це алгоритм, щоб про нас знали як про націю.
- Чи здатне людство реформувати ООН?
- Історія показує, що – здатне.
- Коли створять у нас програму зі світової літератури для української школи?
- Процес почався. Комісія при МОН України переглядає її. Але, знаєте, не все так просто.
- Коли українська армія піде в контрнаступ?
- Коли буде достатньо зброї.
- Чи ведете щоденник?
- Веду. Але не весь час. З часу війни. Таке враження, що 24 лютого досі не закінчується.
- Президент США Джо Байден 18 вересня запевнив усіх українців, що США залишиться з Україною, доки їй це буде потрібно. Отже, Україна вистоїть?
- Так. Світ не має іншої здорової діяльності, як залишатися з Україною до перемоги України. Бо інакше буде світовий хаос. І якщо Америка і далі хоче визначати світовий порядок, вона мусить платити свою ціну.
- Нинішня епоха – ваша?
- Я епохи не обирала.
- Хто вас більше навчив жити – батьки чи шкільний процес?
- Я би не виокремлювала. Мала справді хороших вчителів у житті.
- Чим для вас є наука? На якому рівні наука України в світі?
- Наука в Україні на цілком гарному рівні. Наша наука нічим не поступається світовій. Ну, хіба за якимось технологічними новаціями. Бо наука – це пізнання світу. Ми всі в процесі пізнання світу. Цей процес – невичерпний.
- Дякую вам, пані Ольго, за розмову
Спілкувався Богдан Залізняк,
керівник пресцентру наукової журналістики ЗНЦ НАН України і МОН України,
член НСЖУ і НСПУ,
м. Львів.