Ольга КВАСНИЦЯ: «Без болючого досвіду війни немає прозріння нації»

від Стожари

Ольга Квасниця – доцент факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка. Журналістка. Філологиня. Психологиня. Про те, що діється нині в нашому житті і розмовляємо з панею Ольгою – кандидатом наук з соціальних комунікацій.

«Ідея свободи – найбільша цінність»

  • Як би Ви розшифрували термін «соціальні комунікації»?
  • Це буде наукова галузь, яка вивчає комунікаційні процеси суспільства.
  • Чи можемо говорити про бадьорість українського Духу під час розв’язаної Путіним російсько-української війни?
  • Я думаю, ми самі здивовані опірністю дії боротьби,,,,
  • Академік Ігор Юхновський цілком справедливо вважає: «Тільки фахова людина може бути патріотом України». На Вашу думку, який відсоток українських політиків – патріоти України?
  • Як не прикро, але, мабуть є лише 10% тих політиків, у яких фаховість і патріотизм – в синтезі.
  • Час для вас – біжить, летить чи – ледве рухається?
  • Летить. Як казала Ліна Костенко: «часу не гаю – не встигаю…».
  • З чиєї ініціативи відбулася зустріч головної редакторки газети «День Лариси Івшиної з університетською молоддю – в ЛНУ імені Івана Франка?
  • Їздила Лариса Олексіївна по університетах України. А вже в ЛНУ імені Івана Франка – моя ініціатива. Моя ідея: ширша аудиторія, охопити різні факультети – не тільки журналістики. Ми ж це проводили задля студентства.
  • Як реалізується ідея перенавчання суспільства, запропонована Ларисою Олексіївною? Хто і як створить цю програму – перенавчання?
  • Насамперед, йдеться про усвідомлення потреби перенавчання України. Потрібні реформи на загальнодержавному рівні. Війна поставила запитання: хто ми? І дала відповідь: ми – українці! Йдеться про наповнення україноцентричним сенсом. Слово «лицар» колись не мало цього вагомого значення. А тепер наші воїни – це лицарство. Нині вже не треба пояснювати, хто – той лицар і що за тим стоїть.
  • Як би ви відповіли на найвагоміше нинішнє запитання членів українського суспільства: «Хто ми? І куди йдемо»?
  • Ми вертаємо до самих себе.
  • В Університеті у своєму виступі ви сказали: «Маємо опертя на історію правдиву». Як і де це опертя реалізується?
  • (Задумалась). Це – комплексне питання. Досі Гімн України, «Червона калина» не зворушували присутніх до сліз – ні чоловіків, ні жінок, ні дітей. Досі ми не мали прикладу, що снаряд буде влучати в музей Сковороди. То ж буде після війни – війна ідеологічна.
  • Лариса Олексіївна у своєму виступі повідомила: «20 років тому я сказала, що ми повинні перенавчатися». Як це практично буде відбуватися?
  • Думаю, що це – накопичення критичної маси, яка буде вже давати результат. «День» систематично займається просвітою – в термінах ХХІ століття.
  • Як зреалізувати наше головне завдання – зміцнити ідентичність українців?
  • Це два паралельні процеси. Перший: війна ставить питання. А перенавчання дає відповідь на те, чому розпочалась війна? Чому Росія веде війну за минуле?
  • Які університети вам вдалося відвідати?
  • Жешувський університет, листування з Оксаною Пахльовською. Встановила контакти з японським християнським університетом Ібаракі, з японським (також) університетом Кобе Гакуін – професором Йошіхіко Окабе, з переселенцями з України в Японії.
  • Як вдалося Джеймсу Мейсу так пізнати Україну і зацікавити нею світ?
  • Йому допомогло чуття історика, бо в нього були системні знання.
  • Який нині рівень перенавчання українським суспільством української історії?
  • На рівні початкової школи, думаю.
  • Чому Скоропадському не вдалося втримати Українську державу, яку він створив?
  • Грушевський і Винниченко – один з чинників. Суспільство назагал було не готове. Ідеологічно люди не розуміли його масштабу. Чому, скажімо, в 1999 році суспільство України не підтримало Євгена Марчука в ставленні до олігархічних систем? Було надто багато пострадянських рудиментів.
  • Якби не Шевченко, не його творчість, – Україна була б?
  • Ні. Це той унікальний випадок, коли людський геній, всупереч обставинам, зрушив суспільну масу.
  • Чому так сталося, що ми, українці, виявилися співвідповідальними за створення Російської імперії?
  • Тут нема однозначної відповіді. Тому що не було своєї держави, яка б дозволяла реалізуватись. Ну, і ще людське его Феофіла Прокоповича. Ми створили імперію, гадаю, неусвідомлено. Віддали ключі своєї історії і свого майбутнього сусідові.
  • Як сталося так, що Гердер ще у XVIII ст. визначився: «Україна буде колись новою Грецією, новою Елладою – своєю мовою, культурою взагалі»?
  • Над цим можна думати… Складно сказати. І в це ніхто не вірив. Проти української нації недержавної багато хто виступав. І це давало право імперським силам утверджуватись.
  • Який нині світ – варварський чи, нарешті, є розповсюджувачем духовних цінностей?
  • Думаю, що варварство, яке є в Україні, каже, що людина просто приречена. І тому мусить дбати про духовні цінності. Ідея свободи – найбільша цінність.

«Наука – це пізнання світу».

  • Кого більше серед українських інтелектуалів – людей монологу чи діалогу?
  • Монологу – на жаль. Діалогу здорового, щоб було чути в суспільстві, – не було. Був монолог з боку влади. Діалог з суспільством ведуть тоді, коли є потреба узаконити владу в міжчассі виборів. А діалог треба робити перманентно. Універсально – в ідеалі – вільні осередки. Це – перше. Друге – ЗМІ.
  • Чи вдалося вже вам створити саму себе?
  • Думаю – частково. Скільки буду жити, – стільки буду себе дотворювати.
  • Чи спостерігали ви за собою талант відчувати якість іншого?
  • Так. Я маю дар чути людину. Інакше я б не була психологом.
  • Чи світ почав навчання жити без Росії?
  • Я думаю, що світ змушений до цього. Те, що шукають джерела нафти і газу поза Росією – це перший крок.. А взагалі світ іде до цього через практику.
  • Коли настане таки доба прозріння нації – в ширшому колі?
  • Хотілось би сказати, що ми почали прозрівати. А коли остаточно прозріємо – залежить і від часу. Бо це ж становлення відбувається поетапно. Без болючого досвіду війни нема прозріння нації.
  • Чи часто на вас «насідають» думки про вічність?
  • Кожна людина ставить собі питання: а що є у вічності? І, напевно, ніколи не буде мати відповіді. Життя і смерть – це вічне. А що є поза тим?
  • 640 тисяч учнів України (за статистикою березня) – за кордоном. Чому так? Хто у цьому найбільше винен?
  • Я б розклала це питання на кілька складових: 1) війна, Путін; 2) Можливо це рішення їх батьків. Хоча не всі втратили можливості тут навчатися. Але, якщо чесно, наша система навчання на належному рівні.
  • Чим для вас є «завтра»?
  • (Сміється). Я думаю – можливість. І один день – ближче до перемоги.
  • Чи вдається вам жити без ідеалів?
  • Тоді б життя було не цікаве.
  • Що можна назвати життям?
  • (Думає). Це досвід переборювання обставин.
  • Роман Безсмертний сказав так: «Кремль не відмовився від своєї мети: знищити Україну – як державу, а українців – як етнос, як народ». Як ви вважаєте, доки це буде?
  • Доки ми той Кремль не переможемо.
  • Як виглядало би життя без нас?
  • Воно би було. Нас би не було. Але кожен з нас в те життя щось приносить. І це – щось може бути і добре, і цинічне, і прагматичне.
  • Котре буття для вас важливіше – матеріальне чи духовне?
  • Війна показує, що духовне означає: прийняти життя чи смерть. У цю мить – духовне. Я б сказала: їхати треба на двох лижах. Дбати про тіло – не означає загартовувати душу. І навпаки не означає занедбати душу.
  • Чи всі в світі знають, що українці – окрема нація?
  • Ні, на жаль. Відкриття кафедр україністики, українських культурних центрів – це алгоритм, щоб про нас знали як про націю.
  • Чи здатне людство реформувати ООН?
  • Історія показує, що – здатне.
  • Коли створять у нас програму зі світової літератури для української школи?
  • Процес почався. Комісія при МОН України переглядає її. Але, знаєте, не все так просто.
  • Коли українська армія піде в контрнаступ?
  • Коли буде достатньо зброї.
  • Чи ведете щоденник?
  • Веду. Але не весь час. З часу війни. Таке враження, що 24 лютого досі не закінчується.
  • Президент США Джо Байден 18 вересня запевнив усіх українців, що США залишиться з Україною, доки їй це буде потрібно. Отже, Україна вистоїть?
  • Так. Світ не має іншої здорової діяльності, як залишатися з Україною до перемоги України. Бо інакше буде світовий хаос. І якщо Америка і далі хоче визначати світовий порядок, вона мусить платити свою ціну.
  • Нинішня епоха – ваша?
  • Я епохи не обирала.
  • Хто вас більше навчив жити – батьки чи шкільний процес?
  • Я би не виокремлювала. Мала справді хороших вчителів у житті.
  • Чим для вас є наука? На якому рівні наука України в світі?
  • Наука в Україні на цілком гарному рівні. Наша наука нічим не поступається світовій. Ну, хіба за якимось технологічними новаціями. Бо наука – це пізнання світу. Ми всі в процесі пізнання світу. Цей процес – невичерпний.
  • Дякую вам, пані Ольго, за розмову

Спілкувався Богдан Залізняк,

керівник пресцентру наукової журналістики ЗНЦ НАН України і МОН України,

член НСЖУ і НСПУ,

м. Львів.

Схожі публікації

Залишити коментар