Владика Петро Стасюк поділився своїми думками стосовно впливу локдаунів та пандемії на майбутнє Церкви і української громади в Австралії

від Стожари

Пандемія COVID-19 стала випробуванням для людського тіла і душі. Вона незворотньо змінила світ, країни, громади та родини. Пандемія змінила церкву, змінила людей духовно. Онлайн богослужіння, віртуальне освячення лози або ZOOM празники – стали звичайною справою.

Владика Петро Стасюк поділився своїми думками стосовно впливу локдаунів та пандемії на майбутнє Церкви і української громади в Австралії, повідомляє газета Церква і Життя.

Владико, поділіться своїми думками стосовно сучасного стану Церкви. Як на неї впливає коронавірус та локдауни.

Локдаун – це щось дуже цікаве. Він показує, що світ змінюється і ми не повинні думати, що все буде як було раніше. Світ має свої правила і свої закони. Так само як Бог має свої правила. Світ керується власними правилами, а не нашими. Наша проблема в тому, що часом ми хочемо контролювати наше життя і очевидно це не є можливо. У світі є не лише коронавірус, але й війни, посухи, різні трагедії. І ми мусимо бути готові. Коронавірус нам дуже ясно пояснив, що ми не є перші і ми не є володарі нашої долі, що є щось більше від нас. Але віруси, війни, трагедії вже існують через цілу історію людства. Наприклад, минулі кілька десятків років було кілька прикладів вірусів, коли мільйони людей помирали. Це справді є нормальною частиною життя. І це з’являється перед нашими очима. Нам це не подобається, але так воно є.

Через локдауни люди не мають можливості ходити в церкву. Як це впливає вже і позначиться на церкві в майбутньому?

Локдаун це не є природньо. Коли хтось робить щось погане, ми відсилаємо їх у в’язницю. Локдаун це не природньо бо бути самому, жити самому без інших людей це називається кара. Бог нас так створив, що ми є родина, суспільство. Ми є державою, громадою і ми любимо так жити. Я думаю, що під час цих локдаунів люди побачать, що чогось бракує. І найбільше бракує родини. Бабусі, дідусі не можуть відвідати своїх дітей, внуків через локдаун. Батьки не можуть з дітьми говорити бо є локдаун. Діти не можуть з іншими дітьми спілкуватися бо є локдаун. Тому це не є нормальне. Але з іншого боку воно показує нам, що ми самі не є власниками нашої долі і тут церква має обов’язок нагадати людям, що ми потребуємо допомоги. Передовсім, щоб повернутися в нормальне життя. Знову зустрічатися з людьми. Утворити суспільство, родину. Іншими словами -створити парафію. Обов’язок церкви створити цю родину. Але церква і є родина. Ісус Христос є особою з Пресвятої Трійці: Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий. Церква має бути присутньою в житті бо вона провадить людей до Бога. Тому Церква має обов’язок бути з людьми.

Мені дуже цікаво, що відправи, які ми транслюємо на YouTube дивляться сто – двісті людей, а до кінця тижня може бути вісімсот та навіть до тисячі людей. Це показує, що людям є потрібне суспільство, спілкування, побожна та свята громада. Я знаю, що ми маємо обов’язок зв’язатися з людьми і бути присутніми між ними, це надає певне значення та заповнює нашу душу.

Як на нашій українській громаді позначилися обмеження? Той факт, що не можна ходити в церкву, зустрічатися? На вашу думку, після локдаунів чи стануть громади меншими? Чи втратить українська спільнота людей?

Це дуже важливе питання. Я бачу, що не лише церква зустрічається через інтернет, але й Пласт, СУМ, українські школи, навчання катехизації, громадські організації, громади, наші церковні комісії, підкомітети – усі діють наче життя є нормальним. Усі ми сходимося. Ми не бачимося віч-на-віч. Ми бачимося через інтернет. Це означає, що це в людській природі говорити, планувати і громада існує.

Я не журюся про те, чи громада буде існувати. Очевидно, ті, хто не звик ходити в церкву – може далі відвикнути, їх буде бракувати. Але кожна людина природньо шукає інших людей, суспільство та родину. Люди люблять приходити, пити каву, разом їсти, співати, танцювати. Тому я думаю, що коронавірус це не знищить. Може воно буле в іншій формі. Я думаю, що Церква має пристосовуватися до цього локдауну і до того духовного і психологічного життя, яке створюється перед нашими очима. Ми не можемо сподіватися, що все буде як раніше. Це буде в якійсь іншій формі бо людська натура не змінилася. І я знаю, шо Бог є і я маю надію що буде щось інакше.

Я думаю, що з іншої сторони ми станемо навіть і сильнішими бо ми маємо нагоду признатися, що ми не можемо жити самі по собі, нам потрібна спільнота. Якби ми це зрозуміли, я думаю, що наші спільноти стануть сильнішими бо ми будемо шанувати те, чого колись не було. І з Божою благодаттю ми будемо робити все, що потрібно щоб наші громади існували.

Розкажіть про онлайн богослужіння під час локдаунів. Як це вплине на відвідини живих літургій в майбутньому?

Наша єпархія була одна з перших в світі яка почала транслювати Святу Літургію наживо. Ми почали YouTube трансляції нашої недільної Літургії сім чи вісім років тому. Я думаю, що воно не знищило нашу громаду. Дуже важливо, що ми маємо контакт з людьми і ми можемо бути присутніми в їхніх домах через трансляцію. І ми знаємо, що хоча церква порожня, але насправді вона не є порожня. Наприклад сьогодні з нами було 170 людей. Фізично ми їх не бачимо але духовно вони є. Я думаю, ми оцінимо те, що особиста, фізична зустріч мусить бути і я думаю, ми робимо те, що ми маємо робити.

Багато людей також просить щоб ми транслювали похорони. Тепер ми транслюємо майже усі похорони. Люди хочуть спілкуватися, для них це є дуже важливо. Ми маємо скористатися з цієї нагоди, яку нам Господь дав. Це подарунок від Бога у сучасному світі. Ми можемо думати про те, як було раніше, але питання як ми будемо пристосовуватися до сучасних умов, які виникають перед нами.

Чим відрізняється фізична присутність в церкві під час Літургії та віртуальна?

Я думаю, спочатку потрібно зрозуміти Літургію. Це є Тайна Вечеря. Ісус Христос скликав апостолів у Великий Четвер, Він їм відправив першу Святу Літургію. На вечері він ломив хліб і давав усім апостолам і вони їли і вони спілкувалися і він казав це є моє тіло, це є моя кров. Кожної неділі коли ми відправляємо зараз ми маємо акт духовного причастя. Ми читаємо молитву, яка говорить, що хоча я не можу бути в церкві, не можу причащатися, але я ділюся з Богом і духовно приймаю святе причастя. Наша церква є літургійною, а це означає іти до Євхаристії. У нормальну неділю, коли немає локдауну, кілька сотень людей в церкві йдуть до Святого Причастя. Я думаю, що це найважливіша річ, яку ми робимо в церкві. Друга річ, яку ми робимо в церкві це є прощення гріхів. Ніхто не сповідає по інтернету, по телефону, це потрібно робити особисто.

Служба Божа це родинне життя, це родинне спілкування і це третя причина чому ми приходимо до церкви. Бо бути самому не є нормально. Громада дає спокій. Бог створив нас частиною родини. Служба Божа та Євхаристія це родинне життя.

Як для вас, як для священника читати проповідь при порожній церкві?

Для мене спочатку було дуже дивно. Я мусів уявляти собі, що хоча нікого немає переді мною, про вони є. Сьогодні я вже особисто увійшов у той стан де я дійсно бачу багато людей перед собою. Це так само як автори виступають на сцені. Через світло, вони не бачать людей в залі. Ви відчуваєте, що вони є присутні, але ви не бачите через світло. Ми знаємо, що люди є. Це говорить про трохи вищий стан існування. Це такий духовний, психологічний стан, частин нашого духовного життя. Ми духовно ж присутні хоча фізично ми не бачимо.

Схожі публікації

Залишити коментар

Facebook Notice for EU! You need to login to view and post FB Comments!