Користувачка Мережі Наталя Дмитренко розповіла про зв’язок видатного українського художника Олександра Богомазова із провінцією Пункахар’ю, що у Фінляндії.
«Уявіть, у цьому світі є ще безпечне і нормальне місце. – пише вона у спільноті Українці у Фінляндії,- І ім’я йому – Пункахар’ю. У провінції, десь посеред неохопної Сайми, на вістрі тонкого семикілометрового хребта. Якби не Богомазов, я би ніколи не відчула цього щастя. Він писав про Пункахар’ю, як про найгарніше місце у Фінляндії.
А коли приїхав, то розчаруванню не було меж: «Добре тут гуляти, дихати сосновим запахом, і я пройшов його по всій довжині… Допитливим, ревнивим поглядом дивився я на все, але… сумно, образливо, я не знайшов тут ніякої оригінальної краси, не знайшов яскраво виражених суворих рис країни фінів… Я так багато очікував, чув такі захоплення, що у моїй уяві уже малювалися багаті картини; я сподівався побачити тут яскраво виражений характер країни», – писав він у листі від 15 липня 1911 року.
Чому Богомазов не зрозумів Пункахар’ю, знає історик Jyrki Paaskoski. Для того, щоби вловити фінськість місця, треба було би прочитати поему Рунеберґа “Балада про хорунжого Столя”, випити щонайменше півтори пляшки коньяку і вийти на світанку 5 липня на найвищу точку гряди. Тоді би він зрозумів цей фінський національний пейзаж і вловив його душу. І намалював би ці краєвиди. А так – ні. Пункахар’ю став для художника транзитним островом на шляху до кінцевої точки подорожі – Савонлінни.
Але за допомогою Юркі я все ж відтворила місця, які бачив, і стежки, якими ходив український художник. Тому якщо потрапите до нього на екскурсію, обов’язково попросіть розказати цей епізод про Богомазова. А я в Пункахар’ю закохалася».
