У Львівській обласній організації Національної спілки письменників України 11 червня відбулась презентація книжки білоруського політика, вченого, письменника і публіциста Зянона Пазьняка «Гіркий запах полиновий…».
Відбулась також і зустріч з авторкою перекладу на українську мову Іванною Подольською. І все це – в рамках V Міжнародного літературного конкурсу рукописів прози «Крилатий Лев», засновником і керівником проєкту якого є відомий львівський письменник, в. о. голови ЛОО НСПУ Олесь Дяк.
«Роман «Гіркий запах полиновий…» – явище унікальне, – розповідає про свій вибір у «Слові до читача» його перекладачка Іванна Подольська. – Історія, культура, дух Білорусі подані у легкій і доступній формі. Події відбуваються у підсовєцькій Батьківщині Автора і зображають злами суспільства, зміну поглядів, формування європейських цінностей і принципів.
Усе це ми можемо бачити на прикладах головних героїв – молодих людей, які, здавалося б, тільки починають жити. І їм обирати – віддатися на поталу окупантам чи зберегти честь роду… Цю книгу потрібно відчути серцем та розумом. До всього, сюжет засновано на реальних подіях, які передували створенню Білоруського народного фронту «Відродження».
У вступному слові Олесь Дяк звернув увагу присутніх на те, що роман вийшов у світ у видавничій серії «Бібліотека Крилатого Лева», а сама перекладачка отримала диплом і спеціальну відзнаку «Профі-переклад».
Пан Олесь щиро привітав присутнього на літературному святі колишнього політв’язня, члена УГГ, віце-ректора Українського Католицького Університету Мирослава Мариновича, який особисто знайомий з Пазьняком.
«Радий, що Білорусія має такі постаті, – звернувся до зали Мирослав Маринович, якого присутні щиро привітали бурхливими оплесками. – Він дружив, був партнером із В’ячеславом Чорноволом. Обидвоє балотувалися в президенти своїх країн. Обидвох суспільство не обрало. Я розумію неминучість вибору народів. Ті постаті залишаться як невикористаний шанс історії обидвох народів… І Путіна, і Лукашенка чекає неминучий кінець. Народи прокинулися. Господь не створив поганих народів. Я вдячний Пазьняку і тим білорусам, що потягнулися до світла, до добра».
Виступило загалом дев’ять осіб. Про що говорили? Про те, що «наші народи (українці та білоруси ) – близькі не тільки мовою, а й ментально» (письменниця Галина Пагутяк), що «Пазьняк є справжнім християнином» (письменник Юрій Грешко), «Пазьняк відкрив для мене білорусів як народ, що відродить свою мову, свою культуру» (народний художник України Віктор Москалюк, фрагменти картини якого використано в оформленні книжки). Письменниця Ольга Кіс, яка вже встигла уважно прочитати книжку, цілком справедливо пропонує: «Хотілось би, щоб у нашій українській реальності з’явилася своя сага про Батьківщину».
І – на закінчення – знову повернуся до виступу Іванни Подольської, яка всіх нас переконує, що таку книжку обов’язково належить придбати і цілеспрямовано прочитати.
Отже, дещо із заключного виступу перекладачки роману Іванни Подольської: «Знайомі білоруси попереджали: тут за усіма слідкують. Мінськ. Хороші дороги. Люди там на сторожі. Проходячи містом, почала відчувати тиск – «Ленін з усіх усюд визирає». Побувала в білоруських музеях, об’їздила міста. Отоді я почала розуміти, яка Білорусь – прекрасна і водночас утаємничена.
Ми самі не знаємо, що таке Білорусь. Я через роман відкрила для себе цю країну. Як ми мало розуміємо їхню культуру, їх рівень самовизначення. Книгу можна прочитати і зробити її вступом у білорусознавство. У білорусів іде тиха боротьба. Вони відроджуються. Вони оживають.
Роман написаний на реальних подіях. Дід автора був засновником Руху. Повернули прапор. Це, до речі, прапор Христа. Повернули свої Різдво і Великдень. Почали відроджувати білоруську мову – і все це в час, коли партія Пазьняка і сам Пазьняк, як член парламенту, були при владі.
У Білорусі – страшно. І за саму Білорусь страшно. Але багато білорусів воюють за свободу – свою і нашу, на Сході України» — завершила свою промову панна Іванна.
Письменниця Леся Бернакевич наголошувала у своєму виступі, що в книжці «змальовані всі прошарки білорусів». З вдячністю до перекладачки висловилася і директорка Обласної бібліотеки для юнацтва імені Романа Іваничука Тетяна Пилипець: «Я вітаю, я рада, що Іванна знайшла себе».
А ми, шановні читачі, коли прочитаємо цю цікаву книжку, відчуємо: ми прийшли до себе, щоб, пізнавши Білорусь, глибше пізнати і свою рідну Україну. Так є в житті.
