13 квітня минає 125 років від дня народження художника зі Львова Лева Ґеца (1896 – 1971 рр.), 16 грудня – 50 років від часу смерті. Митець вважав себе українцем, жив і творив у довоєнному Львові, а більшу частину життя провів у Польщі.
Життя Лева Ґеца – немоввіддзеркалення всіх тих складних історичних подій, які переживав Львів у різні окупаційні періоди, як і Польща у роки Другої світової війни та повоєнний комуністичний час. А ще інтриг, пліток, заздрості, яких не бракувало довкола його імені.
Батько майбутнього художника був друкарем. Лев навчався на курсі декоративного малярства у Львівській промисловій школі. Невдовзі через матеріальну скруту був змушений покинути навчання та влаштуватися на підприємство знаного українського архітектора Івана Левинського. Той познайомив Лева з відомим мистцем Олексою Новаківським. Проте перспектива подальшого художнього навчання була перекреслена подіями Першої світової війни.
У довоєнному Львові він потрапив у ситуацію, яка потім мала вплив на його життя. Наприкінці літа 1914 року, до приходу у Львів російських солдатів, митрополит Греко-католицької церкви Андрей Шептицький вирішив сховати важливі церковні документи. Серед них був меморіал щодо майбутнього устрою України. Владика попросив професора Івана Левинського, якому довіряв, зробити у митрополичих палатах потаємний сховок. Невелике місце змурували, і там митрополит поклав документи, які не мали потрапити до рук більшовиків. Іван Левинський до цих робіт на Святоюрській горі залучив Лева Ґеца. Молодий чоловік у цей час працював на його будівельній фірмі, і Левинський довіряв юнакові.
До сьогодні так і невідомо, хто назвав ім’я Ґеца російським жандармам. Але Ґец був арештований і кинутий до в’язниці, документи знайдені і вивезені в Росію. Частину з них митрополитові Шептицькому віддали у 1929 році, решта – в російських архівах. Однак так і невідомо, чи саме Лев Ґец назвав місце сховку.
Однак коли молодий митець вийшов на волю, в українському середовищі він уже сприймався як зрадник. Лев Ґец звільнився з фірми Левинського, у відчаї вступив у ряди українських січових стрільців, багато малював у перерві між боями, і його графічні роботи увійшли в альбом «Антологія січової творчості». Вояк був важкопоранений на фронті у ноги, після лікування потрапив у концентраційний табір «Домб’є». Тут, поблизу Кракова, польська влада з 1918-го до 1923 року утримувала полонених та інтернованих українців.
У 1915-1918 роках Лев воював у лавах Українських Січових Стрільців, свої враження з того періоду виклав у мистецькому альбомі «Антологія січової творчості».
2 листопада 1918 року в бою художника було поранено в обидві ноги. Протягом 10 місяців він лікувався, зокрема, у польському військовому шпиталі, після чого потрапив до табору інтернованих українських вояків Домб’є, звідки привіз однойменний альбом рисунків і спогадів.
По закінченню Першої світової війни у 1919-1924 роках Лев навчався у Краківській Академії Мистецтв (у професорів Я.Войнарського та С.Дембіцького). Протягом 1924-1944 років мешкав у Сяноку, де викладав у гімназії. Пізніше став засновником і директором етнографічного музею “Лемківщина”.
Лев Ґец переїхав у Краків коли у Сянок зайшли радянські війська. Комуністична влада Польщі у 1945 році затримала митця, але підстав для його ув’язнення не знайшла і відпустила. Втім, у 1946 році він знову був арештований польською Службою безпеки і опинився у в’язниці.
У 1950 році Лев Ґец почав працювати в Академії мистецтв, брав активну участь у роботі Українського суспільно-культурного товариства у Кракові, малював, почувався щасливим з дружиною-українкою. Але невдовзі зауважив, що до нього змінилося ставлення адміністрації академії.
У 1952 році Служба безпеки Польщі знову затримала Ґеца, але цього разу його допитували і катували протягом трьох днів, розповідають дослідники. Що саме хотіли почути, у чому звинувачували, яких зізнань вимагали? Невідомо. Черговий арешт суттєво вплинув на художника, підірвав його здоров’я, психологічний стан особливо. Митця змушували підписувати документи, хотіли завербувати. Це вилилось у спробу самогубства.
Зберігся документ ІІІ відділу Служби безпеки Кракова за 1959 рік. У ньому доповідається:
«Ґец служив у Січових Стрільцях сержантом. Під Львовом був поранений, і українські націоналісти визнають його героєм, що боровся за Самостійну Україну, тепер його називають українським послом у Кракові і кажуть, що в Кракові він має свою Україну».
Це пояснює, чому художник опинився у полі зору радянських і польських спецслужб. Шукали його контакти з Заходом, під час таємного обшуку у квартирі забрали його щоденники, які він писав роками. Ніхто ще не досліджував архіви СБУ, де могли б бути документи радянського періоду, які стосуються художника. Можливо, це дало б відповіді на невідомі сторінки з життя митця.
За 8 років Лев замалював близько 500 старовинних архітектурних пам’яток Кракова, майданчиків, одвірків, балконів. Створив серії графічних пейзажів “Види Сянока” (1930-ті), “Архітектурні пейзажі Кракова” (1950-ті). Твори зберігаються у державних музеях і приватних збірках в Україні, Польщі, Чехії, Словаччині, Італії, США, Канаді.
У Львові збереглись ранні твори у Національному музеї. Є гарна збірка живописних робіт у Сяноцькому історичному музеї, у Краківському історичному музеї. Отці-василіяни УГКЦ у Римі мають його шедевральні книжки, про які всі пишуть, але мало хто їх бачив – «Антологія стрілецької творчості» і «Домб’є 1918-1919 роки».
Лев Ґец об’єднує своєю творчістю два народи – український і польський. У радянській Україні його не визнавали, у комуністичній Польщі – теж.
В Україні його не вельми знають і пам’ятають сьогодні, наголошують дослідники.
«Хотів би я, аби наша Ненька Україна була як найкраща, як наймудріша, як найбагатша у всі добра і дари землі. І тільки та любов дозволила мені знести стільки наруг, блудів і ненависти до нас. Великий огонь, що кипить у мені, відроджував мої сили і не дозволив за скоро зійти у гріб, а був час, що наставили мене і на таке діло», – писав Лев Ґец у 1962 році у Кракові.
У Львові іменем Лева названа вулиця Ґеца в Залізничному районі міста.
