Історію українського національно-визвольного руху на Буковині у румунський період (із 1934 року до червня 1940 року) досліджує Микола Семенюк.
Він – краєзнавець, цьогоріч лауреат відзнаки імені Антона Кохановського в номінації “Краєзнавча розвідка року”, викладач Чернівецького коледжу дизайну та економіки, керівник краєзнавчого гуртка “ДИВОпошук”. Про важливість віднайдення імен героїв, які боролись за незалежність України, та їхню діяльність від розповів “МБ”.
“Легіонерів” заарештувала румунська поліція
Важливим етапом об’єднання націоналістів стало виникнення Організації українських націоналістів (ОУН) 28 січня – 3 лютого 1929 року та проведення І Великого Збору. Конгрес поставив за мету “створення Української Самостійної Соборної Держави”. Під час його роботи були заслухані реферати, зокрема й ті, що стосувалися політичного становища на Буковині та Бессарабії, які входили до складу Румунії.
Паризький тижневик “Українське слово” писав: “Наступ румунщини на все, що українське, досягнув нині свого вершка. В усіх школах Буковини, в Бессарабії й Мармарощині заборонено навіть вивчення релігії українською мовою. Православні священники не мають права відправляти похорони або вінчати українською. В урядових установах висять вивіски: українець, якщо скаже українською, буде негайно виганий зі служби… Не можна носити вишиваних сорочок”.
Ще до встановлення офіційних зв’язків з ОУН, на Буковині починає розвиватися підпільний рух, який розпочав боротьбу з румунською владою. Уже в 1930 році в Чернівцях була заснована одна з перших організацій – “Легіон українських революціонерів”, яку очолив студент Орест Зибачинський. Вона сформувалася із законспірованих осередків, до яких входило 3-5 членів. У листопаді 1932 року діяльністю “Легіону” зацікавилася румунська поліція. Ореста Зибачинського та Захарія Бідняка заарештували. Їх звинувачували в поширенні підпільних листівок та розповсюдженні маніфесту з вимогою до уряду ввести українську мову в школах. Згодом обох було виправдано.
Молода генерація буковинських націоналістів, які здебільшого були студентами філософсько-філологічного та юридичного факультетів Чернівецького університету, на початку 1931 року почала видавати журнал “Самостійна Думка”. До ініціативного комітету входили Сильвестр Никорович, Василь Мамаївський, Ярема Канюк. Усі матеріали спершу надсилали Олегу Кандибі (псевдо “Ольжич”) до Праги, звідти надходили й тексти українських націоналістів. Так журнал став напівофіційним органом ОУН.
У Карпатах відбувалися напіввійськові вишколи
Один із перших осередків (станиць) ОУН на Буковині був заснований у будинку відомого чернівецького лікаря Володимира Гузара.
Буковинський провід ОУН був створений на основі об’єднання двох підпільних формацій “Легіон українських революціонерів” і “Месники України” (очільники – Денис Квітковський, Іван Григорович), а також залученням молодих націоналістів. Провідником ОУН Буковини став редактор журналу “Самостійна Думка” Сильвестр Никорович.
Із початку 1934 року важливу роль у розповсюдженні націоналістичних ідей відігравав тижневик “Самостійність”. Фінансову допомогу газеті надавала родина Гузарів. У період цензурних акцій та інших заборон румунської поліції замість “Самостійності” друкувався тижневик “Молода Буковина”.
Важливою справою у формуванні національної свідомості буковинців стало розповсюдження підпільної преси та літератури. Одним із перших поширювачів на Буковині був Мирослав Харов’юк, який виконував обов’язки зв’язкового. Завдяки йому та іншим учасникам організації розповсюджувалися часописи “Розбудова Нації”, “Український Націоналіст”, “Юнацтво” та інші.
Влітку 1934 року в Чернівцях було засновано Українське Лицарство “Залізняк”, яке стало “правою рукою” місцевої ОУН. Її керівником був Іван Григорович. До складу товариства увійшли Денис Квітковський, Григорій Маник, Богдан Сірецький та інші,.
У листопаді 1934 року румунська газета “Універсул” писала про те, що в українських кооперативах Румунії продаються заборонені владою українські книги, часописи та журнали, надруковані у Галичині. Сигуранца (румунська таємна поліція) зреагувала миттєво. Було прийнято рішення припинити на шість тижнів видання тижневика “Самостійність”, а закордонну пресу, за окремими винятками, взагалі заборонили.
У 1935 році Буковинський провід ОУН був реорганізований у Буковинський крайовий провід ОУН. Він розгорнув активну роботу щодо залучення в організацію студентської молоді, української інтелігенції, симпатиків ідей націоналізму, створюючи низові осередки. Щоліта у Карпатах відбувалися напіввійськові вишколи, на яких готували кадри для майбутнього національного повстання.
Наприкінці осені 1935 року Міністерство внутрішніх справ Румунії надіслало таємний циркуляр, в якому повідомляло про те, що ОУН активно поширює свою діяльність на Буковині та прагне “перетягнути на бік націоналізму українські елементи…”
У листопаді цього ж року тижневик “Самостійність” повідомив про голод у Бессарабії. Українська студентська молодь у Чернівцях провела одноденне голодування, а заощаджені кошти призначила на допомогу голодуючим українцям Бессарабії.
Як повідомлялося, перші українські школи та виші за кордоном утворювалися при церквах українських громад США та Бразилії.