Всеволод Кармазин-Каковський – архітектор, мистецтвознавець графік, викладач. Також дослідник пам’яток народної архітектури Поділля, Київщини та Чернігівщини, автор численних публікацій пейзажної архітектури. Разом зі своїм батьком він створив Науково-дослідний інститут пейзажної архітектури. Головна мета якого – розкриття, вивчення і використання потенціалу об’єднаних факторів природи та мистецтва, естетизації і в цілому гармонізації навколишнього середовища й людини в ній.
Всеволод народився 16 вересня 1898 року поблизу міста Ясси (Румунія) в родині українців. Невдовзі батьки перебралися до Польщі, де син здобув середню освіту. Потім Кармазин-Каковські мешкали в Україні.
Всеволод вирішив присвятити своє життя мистецтву, а тому вступив спочатку до Одеської художньої школи, де вивчав архітектуру. У жовтні 1921-го його призначили асистентом Інституту народної освіти та Художнього інституту. Того ж року Кармазин-Каковський відкрив художню майстерню – Ательє-лабораторія пейзажної архітектури. Ця студія одразу ж привернула увагу досвідчених фахівців, які хотіли співпрацювати з АЛПА. Не останню роль у відкритті та розвитку майстерні відіграв авторитет батька Всеволода – Якова, який був позаштатним професором вищих шкіл і викладав факультативний курс “Світло й колір”, а ще займався проєктуванням парків та садиб. Роботу ательє високо оцінили академіки архітектури з Києва, Москви, Варшави. Пізніше АЛАП перетворився на Науково-дослідний інститут пейзажної архітектури.
Із 1921 року, Всеволод активно розробляв факультативні та програмні курси для вищої школи. У 1928-му Кармазин-Каковский захистив дисертацію при Академії наук: “Мистецтво української хати серед народного житла інших слов’ян”. В основу якої лягло дослідження пам’яток народної архітектури Поділля, Київщини та Чернігівщини
До 1931 року Всеволод закінчив факультет графіки. Під час навчання його наставником був швед Зауве, який дуже любив українську природу. Він вважав, що будь-які спорудження мають гармоніювати з навколишнім середовищем, не вивищуватися, а підкреслювати красу світу. Всеволод цілком поділяв думку вчителя.
У 1931 році Кармазина-Каковського запросили до Харківського художнього інституту. Там він разом із Костянтином Жуковим (декан та професор архітектурного факультету) створив перший в Україні факультет архітектури пейзажів і став вести основну дисципліну “Архітектура пейзажів: історія, теорія і практика проєктування”. Від цього факультету утворили філії в Києві та Ялті. В Криму це відділення стало базою для практики студентів пейзажно-архітектурного профілю. Окрім того, Всеволод Якович виконав архітектурні проєкти для Нікітського (поблизу Ялти) та Київського (університетського) ботанічних садів.
У 1942 році Кармазин-Каковський повернувся до Одеси. Румуни, які окупували місто в жовтні 1941-го, відновили діяльність Науково-дослідного інституту пейзажної архітектури. З наближенням Західного фронту НДІПА евакуювали на Захід Румунії. Вчений також подався туди. Розробки Інституту пейзажу зацікавили фахівців Західної Европи та США. У Сполучених штатах Академія клінічної біохімії провела лабораторні дослідження, які підтвердили ефективність використання пейзажів у лікуванні людини.
Всеволод Якович також займався проєктуванням курортних зон румунського Чорноморського узбережжя, ботанічного саду Ясського університету – найбільшого та найкращого в Румунії. Окрім того викладав архітектуру у вищих школах, де виховав чимало відомих ландшафтних архітекторів.
Ще одним захопленням Всеволода Яковича була історія української архітектури. Його неодноразово звинувачували в “українському націоналізмі”, але дослідник ніколи не забував хто його предки. Попри все він ніколи не поривав зв’язків із Батьківщиною, підтримував їх через численні українські громади. Його статті з історії культури не раз з’являлися на шпальтах українських видань різних країн.
Кармазин-Каковський певний час жив і працював в Італії, Франції, Німеччині. Там він викладав історію українського мистецтва, водночас співпрацював із Науковим товариством імені Тараса Шевченка, Могилянсько-Мазепинською Академією наук, Українським технічно-господарським інститутом.
Найґрунтовнішою працею Всеволода Яковича стала книга “Українська народна архітектура”, яка вийшла друком 1972 року. У ній автор описав не лише будівлі, а їхнє гармонійне поєднання з довкіллям, відзначив вплив світла й тіні на досліджуваний об’єкт. Це був новий погляд на українську архітектуру.
“Мистецтво лемківської церкви” й “Архітектура бойківської церкви” – дві наступні монографії Кармазина-Каковського. У них він дослідив їхній розвиток архітектури від простіших до складних форм. Доповнив ілюстраціями відповідних періодів.
У 1978 році в Бухаресті вийшла книга “Пейзаж естетичо-оздоровчий”. Останньою роботою вченого стала книга “Пейзаж приморського курортного узбережжя”.
Всеволод Кармазин-Каковський відійшов у засвіти в Мюнхені 30 червня 1988 року.
За матеріалами ресурсу https://uain.press/