Друком вийшло видання “Жінки у Визвольній війні. Історії, біографії, спогади. 1917–1930”. Героїнями книги Романа Коваля стали майже 500 жінок, які боролись за волю України в першій третині минулого століття. Співупорядниками книги стали Юрій Юзич та Владислав Карпенко.
Про це автор книги Роман Коваль розповів кореспонденту АрміяInform Оксані Уретій.
“Показати саме через жіночі долі добу українсько-російської війни вирішив насамперед тому, що жінки-борчині того періоду обділені увагою, – розповів пан Коваль. – Як у 1937-му писав український графік Павло Ковжун, працівник Інформаційного бюро Сірої дивізії Армії УНР, «таке враження нібито вони і не брали участи в Національній революції. Але ж вони брали… і на полі бою, і вмирали в льохах денікінських контррозвідок, і в льохах чрезвичайок».
За його словами, період 1917–1930 років до сьогодні залишається найменш дослідженим. Звісно, були періодичні публікації про окремих жінок, а ось спроба зібрати цей цвіт української нації під однією обкладинкою є першою.
За першочерговим задумом у виданні мали бути зібрані історії жінок- революціонерок і жінок-воячок. Проте, як зазначає автор, співупорядник Юрій Юзич запропонував матеріали і про членкинь Центральної Ради, і про просвітянок, які відіграли важливу роль у національній боротьбі.
“Мене найбільше цікавить збройна боротьба, і коли я починав роботу над книжкою, акцентував саме на цьому. Але коли додалися рідкісні матеріали Юзича, зрозумів, що оминути увагою інших жінок було б неправильно. Як можна не згадати гарним словом членкиню Центральної Ради Зінаїду Мірну. Ця цивільна жінка зі своїми помічницями змогла практично без будь-яких засобів зв’язку зустріти, розмістити та нагодувати 800 делегатів, які у квітні 1917-го з’їхалися до Києва з усієї України на Національний конгрес у Києві, де мали добрати нових членів ЦР. Це ж тихий подвиг, вчинений на ентузіазмі та величезному бажанні побудувати рідну державу”, – з захопленням оповідає дослідник.
Біографічні нариси ґрунтуються на архівних матеріалах і польових дослідженнях автора. Також під час написання Роман Коваль використовував інформацію з еміграційної літератури міжвоєнного періоду.
Важливим моментом у роботі автор вважає дослідження перевтілення жінок іншого національного кореня на українок. Із захопленням Роман Коваль розповідає про Харитину Пекарчук, польку за походженням, яка у всіх документах писала, що вона українка. Ця жінка, попри те, що перенесла всі форми тифу, туберкульоз, важке поранення, контузію, розрив зв’язок, поранення в ноги, голод, холод, страшні побутові умови, писала: “Якби моя молодість та здоров’я могли повернутися, в мене було б тільки єдине бажання: стати сірим, безіменним рядовиком в однострою Української армії, повернутися на свою колишню стійку”.
Викликає захоплення подвиг німкені Генрієти Ган, котра мстилася більшовикам за смерть свого чоловіка – старшину Армії УНР, якого розстріляли чекісти. У репортажі більшовицької газети було зафіксовано, як на суді ця мужня жінка поводилася виклично та гордовито, завваживши в останньому слові: “Як в Україні не українці можуть судити українців?!»
Привертає увагу доля Марини Нестеренко, білоруски з родини князя Оболенського, яка казала, що вона повернулася служити вірою і правдою в Україну, на свою первісну батьківщину, бо чи не всі княжі роди походять з Києва.
Роман Коваль із колегами сподівається, що нове видання не тільки стане пам’ятником славним українським жінкам – борцям за волю України, а й спонукає нове покоління дівчат і жінок бути схожими на своїх прекрасних попередниць.
Варто зазначити, Роман Коваль – громадський діяч, письменник, краєзнавець, дослідник історії Визвольної боротьби українського народу першої половини XX століття. Член Національних спілок журналістів та письменників України. Академік ГО Національна академія наук вищої освіти України. Редактор газети «Незборима нація» та Президент Історичного клубу «Холодний Яр». Автор та редактор-упорядник багатьох книг, автор сценаріїв документальних фільмів з історичної тематики, автор понад 2000 статей у газетах, журналах, альманахах, історичних календарях, енциклопедіях України та української діаспори.
Також неможна не згадати ще одну мужню жінку, яка пройшла через підпілля, операцію «Вісла» та “Гулаг”, а наразі реалізує себе у художній творчості – Іванні Мащак виповнилося 95 років.
Як повідомлялося, у цьому році 8 травня, у День пам’яті жертв Другої світової війни і примирення Світова федерація українських жіночих організацій (СФУЖО) розпочала проєкт «Друга світова: українські жінки на полі бою, в підпіллі, в окупації та в діаспорі».