На Печерських пагорбах Києва в основі меморіалу “Батьківщина-Мати” розмістився Музей становлення української нації. Вже за перші півроку свого існування його експозиція стала найвідвідуванішою в Україні. Цей музей офіційно визнаний одним з найкращих подібних проектів в Європі.
Автор непересічного культурного проекту Валерій Галан розповів в інтерв’ю Порталу української діаспори “Стожари” про методику вибору матеріалу для інформаційного наповнення експозиції, своє розуміння поняття “нація”, загальну ідеологію проекту та інтерактиви і мультимедійність, які особливо захоплюють дітей та молодь.
радник президента СКУМО в Україні
Валерій Галан є військовим полковником у відставці, родом з Чернівців. Засновник Міжнародної федерації карате сін-сьобу, володар 7 дану по карате та 5 дану по джиу-джітсу, автор книг, учбових фільмів, тренер, що виховав понад 200 чемпіонів, ініціатор будівництва десятків спортзалів для дітей по всій Україні. Співпрацював з міністерством культури Чехії по низці інвестиційних проектів з відродження архітектурних пам’яток. Успішний ресторатор та готельєр, мав за кордоном низку власних об’єктів. Довго працюючи в Європі, Галан навчався там сучасній музейній справі та паралельно популяризував Україну.
У 2014 році полковник у відставці поїхав на Донбас, багато спілкувався з молодими військовими й відчув наскільки важливо саме зараз докласти зусиль до національно-патріотичного виховання молоді заради зміцнення та консолідації духовних сил громадянського суспільства. Він продав весь свій бізнес в Чехії та повернувся в Україну.
До створення Музею становлення української нації він залучив 37 вчених, 51 наукову організацію, і 63 музеї з 7 країн світу, численні культурні та громадські організації.
“І ми почали збирати матеріали, які б могли показати історію України через українські, жовто-блакитні окуляри”, – згадує засновник.
Зрозуміло, що музеї старого зразка були розраховані на людей іншої ментальності та світосприйняття, вони вже не можуть емоційно захопити, вразити, зацікавити, ефективно виховувати нові покоління.
Сучасній молоді і дітям вже не цікава плоска картинка — і, враховуючи це, Музей становлення української нації відрізняється інноваційністю, інтерактивністю та мультимедійністю.
В експозиції хронологічно розміщені 26 великих 3-D діорам що презентують історичні епохи – від Трипілля і до сучасності. У кожному сюжеті можна зробити MuseumSelfse. Відвідувачам презентовано близько 30 мультимедійних стендів, світлові, звукові, шумові, аромаефекти, 300 картин, мап, інформстендів, 10 голограм, 250 радіогідів.
Але це все про формат… Зміст і форма в цьому музеї гармонійно поєднані для цілеспрямованого максимально ефективного впливу на реципієнтів — УВАГА! ознайомлення з експозицією може спровокувати духовний катарсис, бурхливу самоідентифікацію та різкий приплив гідності 🙂
А якщо серйозно, сучасній молоді вже не цікаве й плоске（обмежене, однобоке) судження, якісь постулати. Вона має інше світобачення та схильне до більш багатомірного мислення. Нове покоління воно потребує багатополярності й в структурі побудови суджень та моделях світобачення (це як в журналістиці – в ідеалі, одним із принципів є вимога висвітлити усі, навіть протирічливі, точки зору стосовно однієї події, заради об’єктивності). Тож наскільки доцільною може бути в таких обставинах пропаганда певної позиції?
Ознайомившись з експозицією музею, її можна сприйняти як певний підручник з історії. Ярослав Грицак історик і публіцист, доктор історичних наук, професор стосовно шкільної освіти зазначив: “Не має бути один підручник – має бути ринок підручників. І будуть купувати той, який найкращий. Має бути тільки спільна програма. Наші підручники дають готові відповіді, що не передбачає дискусії. Добрий підручник дає матеріал для добрих дискусій про історію”.
Можливо, й в музеї при висвітленні певних історичних фактів потрібно уточнювати, що вони можуть бути розцінені з різних позицій? Можна припустити, що коли висвітлюється лише один варіант трактовки історичних фактів, це обмежує поле для дискусій. Чи не продуктивніше для суспільного розвитку навчати дітей критичному мисленню?
Однак Валерій Галан чітко обгрунтовує свою позицію та запропонований ним метод презентації історичних фактів. Одна справа історичний факт, а інша – оцінка цього факту, думки та судження можуть бути різні. І він не заперечує, що при компонуванні експозиції свідомо та цілеспрямовано відбиралися саме позитивні факти нашої історії, які возвеличують наш народ, негатив намагалися не згадувати.
Коли була сформована основна команда експертів, відправною точкою в їх роботі стало формулювання характеристики нашої нації. В першу чергу були визначені три її найбільші недоліки (щоб знати як їх виправити):
- неповага багатьох українців до самих СЕБЕ;
- незнання своєї історії (і воно породжує першу), одна з причин цього — це та обставина, що ми сотні років були під чужоземним правлінням й історія нам подавалася у викривленому вигляді, з позицій інтересів поневолювача;
- нестача патріотизму (що обумовлене вище вказаними двома пунктами).
“Коли ти знаєш хто твої пращури, тебе вже ніхто принизити не зможе. Нам потрібно щоб наша нація це зрозуміла. Ось це наш проект має такі цілі – виховання, єднання, підняття іміджу, а воно йде через ідентифікацію, знання про статус розбудовника цивілізації, свободоборство. І тоді вже виховання патріотизму, тоді вже є на чому”, – пояснює свій задум Валерій Васильович.
Так за переконанням пана Галана, протягом багатьох століть нас роз’єднували, позбавляючи цілісної спільної історії. І зокрема, це стосується й діаспори — адже багато хто з наших співвітчизників втрачає свою самоідентифікацію саме через недостатнє знання нашої історії, традицій та відсутність почуття гідності при словах “Я- українець!”.
Серед науковців є різні визначення й різне розуміння слів “народ, етнос, нація”. Тому для уникнення зайвих дискусій завжди треба для початку визначитися з термінологічним наповненням понять. Як висловився у своїй праці “Листи браттям-хліборобам” (1926 року) В’ячеслав Липинський український історик польського походження, суспільно-політичний діяч, філософ і публіцист: «Нація для нас – це всі мешканці даної Землі і всі громадяни даної Держави, а не “пролетаріат” і не мова, віра, плем’я. Якщо я пишу в цій книзі про нас – “ми, українські націоналісти” – це значить: ми, які прагнемо української держави, що включає усі класи, мови, віри та племена української землі. Тому дійсним українцем є всякий, хто живе на Землі України і хто працює заради неї”.
В унісон видатному філосову, Валерій Васильович формулює своє державоцентриське переконання: “Українська нація не по крові, а по духу. Це всі національності які тут проживали, проживають і будуть проживати. І визнають незалежність в історії, культурі, в мові, в традиціях, економічно і територіально. Оце є українець. Нехай він буде вірмен, росіянин, але він це все признає і він ідентифікує себе українцем, і чинить відповідно …а не той що одяг вишиванку, українською мовою говорить і грабує нас”.
Самі історики визнають, що об’єктивної історії не існує. Існує інтерсуб’єктивна історія, яка стає переконливою для певної групи людей, мотивує і націлює їх на щось. Ернест Ренан у своїй роботі «Що таке нація» писав: «Неправильне розуміння історії є підставою буття нації». Напевно, в цій думці точніше було б замінити слово “неправильне” – на “однобоке”, “однополярне”, “націоцентричне”.
Тож, коли нація розуміє історію “правильно” (тобто розцінює кожну історичну подію – “різностороннє”, “багатополярно”, “багатовимірно”, “інтернаціонально”), вона перестає бути нацією. Нація залежить від існування міфів, базисом існування нації має бути здоровий егоцентризм. Тобто історик, який хоче пізнати “правду” (виявити та усвідомити багатополярну природу істини), є загрозою для нації, бо він мусить розвінчувати міфи.
В історії всіх народів було багато різних конфліктів – одна й таж сама подія для однієї сторони є трагічною, для іншої подається як героїчна, це лише питання ракурсу суджень. Одна справа дослідження історії, з прагненням знайти правду, інша – презентація її для широкого загалу з метою не загострення протиріч, не провокування конфлікту, а налагодження конструктивного діалогу та співіснування націй в мирі та повазі. Здравомислячі люди усвідомлюють, що сучасному суспільству необхідне виховання у собі, в спільноті, публічній думці навичок чути не лише себе і свою правду, а й чути іншого. Тож український націоцентризм, який покликаний виховувати цей музей, жодним чином не протирічить повазі до інших народів та їх позицій.
Творець непересічного просвітницького проекту розповів, яким чином відбиралась группа експертів, які готували інформацію для музейної композиції. В команді є 8 груп дослідників історії за різними напрямками. Відповідно, кожен з них підібрав собі 3-5 спеціалістів зі своєї теми, при цьому плануючи так, щоби створювалася дискусія поглядів і переконань дослідників. Для прикладу, власник музею назвав, серед задіяних у проекті українських експертів, що досліджують найдавнішу добу — археолога Михайла Відейко; по Козацтву та добі Річі Посполитої — Тараса Чухліба; по темі УНР та Світових війн – Олександра Кучерука, та інших знаних істориків.
При цьому Валерій Галан уточнив, що крім цього в команді є політологи, психологи, педагоги. Саме вони коригують певні акценти з урахуванням національних інтересів та специфіки сприйняття інформації людською психікою.
“Стожари”: Чи не припускаєте Ви можливості перегляду історичних стереотипів та руйнування міфів? Як Ви ставитеся до версій альтернативної історії?
“Коли ви в наш музей заходите, на вході є такий напис: “В нашому музеї ви можете ознайомитися з історією, традиціями та культурою української нації. Над контентом працювали велика команда ведучих науковців, які сформували цей контент позитивний для української нації. Переможні сторінки нашої історії. Але ви можете мати інші знання, інші думки, ми їх теж поважаємо”, – відповів Валерій Галан. Якщо з’являться нові дані в результаті розкопок чи виявлення документів, власник музею погоджується вносити відповідні корективи в контент.
“Стожари”: Стосовно війни з Росією – кримська приказка каже: «Не опирайся на воду, не домовляйся з московитами». Історія має властивість повторюватися і дає уроки, на цьому треба вчитися, але ми, на жаль, не робимо цього. Як ви гадаєте, можливо для виховання на рівні держави мають бути задіяні якісь ще більш дієві методи, крім просвітництва, створення національного молодіжного руху та подібне..?
“Так, дивіться задача нашого музею ще й у чому полягає, щоб ми показували історію, яка повторювалась декілька разів, і щоби ми не робили тих помилок”, – погодився автор проекту.
Стосовно молодіжних організацій, пан Галан вважає, що який би не був Радянський Союз, проте сам принцип налагодженої системи виховання поколінь варто було б запозичити і вдосконалювати: “Зараз цього бракує і це наш мінус”.
При цьому він озвучив думку, що це навіть робиться методично, планомірно і цілеспрямовано, тим більше, коли починають впроваджувати онлайн-навчання: “Вони будуть вирощені роботами і ними буде легко рулити” (адже сірою біомасою легше управляти, ніж свідомими особистостями громадян – ред.).
”Він не знає що таке біль, що таке смерть, тому що він не переживав емоційно, йому ніхто не розказував про те, для нього це все як комп’ютерна гра. Я думаю що у нас таке введуть. І це іде через те — що у нас нема таких організацій”, – поділився своїми міркуваннями Валерій Галан, досвідчений тренер з бойових мистецтв з великим досвідом роботи з молоддю.
“Стожари”: Частина української молоді, в наш неспокійний час, безумовно зацікавилася вивченням історії нації, дехто зі старшокласників та студентів навіть бачать свою професійну реалізацію саме в цій сфері. Розкажіть будь ласка, яке співробітництво наразі йде та планується з відповідними тематичними гуртками, громадськими організаціями, історичними факультетами ВНЗ з метою допомоги у профорієнтації юних дослідників?
“У нас є угода та співпраця із Центром юнацтва і молоді київським і всеукраїнським. Разом ми написали програми. До нас приходять студенти, які тут проводять майстер-класи, заняття. І деякі з них у нас на волонтерських засадах практикуються, деякі стажування у нас проходять”, – відповів власник музею.
“Стожари”: Чи можна сказати, що ваш музей дружній до малюків? Які активності та цікавинки передбачені у музеї для дітей? На яку наймолодшу вікову категорію він розрахований?
“У нас є такі таблички у вигляді цукерки, де зображено школярика з книжкою, там розміщено тексти, які підготували дитячі психологи, педагоги. Діти, які тільки починають читати, це вже їм цікаво”, – розповів ініціатор проекту.
Також для цієї вікової категорії є спеціально розроблені екскурсії, які проводяться костюмованими аніматорами, професійними акторами у ролі князя, гетьмана. та інших. Отже 7-8 річні діти з цікавістю відвідують цей музей, приходили навіть, групи з дитячих садків. Для наймолодших діточок, звичайно, відповідно й адаптується подача інформації.
Валерій Васильович на сьогоднішньому етапі роботи, поки що, не планує розгортати проект до масштабів парку відпочинку з атракціонами та перформенсами накшталт Діснейленду, проте є намір підготовки низки мультимедійних історичних патріотичних книжок. Також зараз ведуться перемовини щодо створення ігор для дітей, де будуть задіяні саме історичні герої, представлені у Музеї становлення української нації.
Генерація ідей українського патріотичного бізнесмена Галана обмежується лише певними рамками нашої об’єктивної реальності. Наразі перед музеєм також встановлено сцену, на якій матимуть змогу виступати творчі колективи з різних куточків нашої Батьківщини, проводити майстер-класи українські майстри ужиткового мистецтва, презентувати реконструкцію історичних подій відповідні клуби. Це все вже почало втілюватися, але через карантин трохи призупинилося.
“Стожари”: Неможливо оминути й таку тему як глобальна пандемія Covid-19 та введений карантин. Напевно музей зараз переживає нелегкі часи. Розкажіть, що ви думаєте з цього приводу?
“Та це ж придумали все!”, – відповів Галан. Бізнесмен переконаний, що основна причина введення карантину – це чиясь фінансова вигода. Тим більше він зазначив, що сам виписував у блокнот офіційні цифри статистики і, на його думку, вони просто абсурдні.
“Не вважайте нас такими баранами! Той хто все те робить нехай хоч ту арифметику підтосовує”, – бізнесмен не бачить здорового глузду у введенні карантину ціною руйнування економіки країни. Він вважає, що більше смертей та шкоди спровокувало саме введення карантину – люди не працювали, тож не мали гроші на ліки, на харчі, в лікарні не клали, планових операцій не робили, люди в депресії, багато спилося, вчинили суїциди.
При цьому засновник музею повністю згоден, що подібні важкі випадки захворювання легенів були і раніше – їх називали атипічна пневмонія, все життя ми з цим жили, просто називали не коронавірус. Також пан Галан приєднується до думки, що у світі провели соціальний експеримент – як, і до якої пори через ЗМІ людям можна нав’язувати ти чи інші думки, використовуючи при цьому державні інструменти тиску.
“Самі великі ліки від коронавірусу – це викинути телевізор і інтернет”, – підкреслив Валерій Галан та погодився, що найбільша шкода від вірусу – це страх, бо істерія тримається на страху.
Є відомий вислів радянського історика Михайла Покровського “Історія – це політика обернена в минуле”. Століттями кожна нова влада ії перекручувала, винищувала, дописувала, добріхувала…
Проте питання інформаційної маніпуляції не можна таврувати як “тотальне зло”, адже пропагуючи самосвідомість громадян, виховуючи той самий внутрішній стрижень людської гідності саме подібні культурно-виховні проекти створюють те підґрунтя, на якому й може кріпнути та розвиватися держава. Це самоствердження особистості та нації в ім’я та заради спільних ідеалів всього людства. Адже фразу Ісуса Христа “возлюби ближнього свого, як самого себе”, можна розуміти так, що базисом для нормального існування в суспільстві, в першу чергу, має бути саме любов та повага до самого себе. Отже проект Валерія Галана Музей становлення української нації допомагає виховувати в нашому народі людську та національну гідність. Саме це – мудре та дієве життєлюбство. Слава Україні!
З Валерієм Галаном спілкувалася Запорожченко Оксана.
Як повідомлялося раніше, Український музей в Нью-Йорку запрошує на майстер-клас із Косівської кераміки.