Багато буковинців покинули рідну землю протягом останніх століть. Полишивши родинні гнізда, вони розправили крила й злетіли в обійми світу. Вони, окрилені талантом, зробили все, щоби культурне, наукове, політичне повітря сповнилося новаторським, революційним, оригінальним, непересічним ароматом. Ці люди, вийшли з буковинських осель, аби завоювати славу по всьому світі.
Такої думки притримується чернівецький дослідник і журналіст Максим Козменко. Його цікаві досліди про відомих земляків публікуються на https://acc.cv.ua/ .
Чарльз Блісс Семантик, символознавець, винахідник Він запропонував світу писати й читати єдиним універсальним письмом. Воно беззвучне, а тому не залежить від жодної існуючої розмовної мови. Його винахід підтримав видатний філософ і математик Бертран Рассел. Завдяки його унікальному письму навчають особливих діток адаптації до світу. Він – син бідного оптика, солдат австрійської армії, директор патентного бюро, в’язень двох концтаборів, фотограф, підприємець і лінгвіст. А почав свій нелегкий, але захоплюючий життєвий шлях у Чернівцях…
Карл Казіл Бліц народився 5 вересня 1897 року. Його батько, єврей Міхел Анчель Бліц, був оптиком, мав свій магазин у Чернівцях. Але прибутків великих не мав, тому, щоби прогодувати себе, дружину і чотирьох дітей, змушений був підпрацьовувати механіком і слюсарем. Велося сім’ї Бліців не найкраще, холод і голод були звичними гостями в їхньому домі. Коли Карлу було 4 роки, його віддали до єврейської школи. Цікаво, що вдома батьки розмовляли між собою на ідиш, але до дітей вони говорили тільки німецькою. Невдовзі, у 1904 році, старшого сина віддали до початкової школи. А ще батько Міхел Анчель дуже любив музику. І подарував 8-річному синові мандоліну. Навчив його грати, хлопець легко опанував музичну грамоту й інструмент.
У 1914 році Європа зірвалася війною. Старшокласник Карл хотів податися на фронт і пішов записуватися в солдати. Однак йому відмовили, ще був замалий для війська. Однак «Червоний хрест» саме потребував волонтерів і радо взяв юнака до себе. 17-річного хлопця відправили на передову. Його завданням було виносити з поля бою поранених і вбитих вояків. За рік він отримав шкільний атестат і таки вступив на військову службу. Війна продовжувалася.
У 1918 році, якраз по завершенню Першої Світової війни, помер батько Карла. Хлопець повернувся додому й вступив до Чернівецького університету. Хотів вивчати хімію та фізику. Проте вже за рік залишив навчання та поїхав геть з Чернівців. Місто окупувала королівська Румунія, яка була не дуже приязною до ветеранів австрійської армії.
Новим домом на наступних 20 років для Карла став Відень. Тут він вивчився на хіміка у Віденському технологічному університеті. Тут же й знайшов першу роботу. І перше кохання. До слова, чотирирічний курс університету хлопець пройшов за три роки. А щоби прожити в столиці, давав приватні уроки іншим студентам і підпрацьовував музичним вчителем.
По завершенні навчання влаштувався на роботу хіміком до підприємця Йогана Кременецького, згодом перейшов до іншої фірми, яка займалася виготовленням електричних лампочок. У 1925 році одружився з Марисею Росікою Коттлер, яка також була чернівчанкою. Однак шлюбне життя в пари не склалося. Вже за рік Карл Бліц переживав сильну депресію, розчарування. Він залишив роботу, ніщо його більше не цікавило. І він всерйоз намірювався покінчити з життям. Від самогубства його врятував колишній роботодавець Кременецький, який забрав розчарованого молодика назад до свого підприємства й назначив відповідальним за видачу патентів. Робота із цікавими винаходами, мандрівки європейськими країнами вдихнули друге життя в 30-річного Карла.
А ще він почав частіше бачитися з давньою подругою Клер Адлер. Вона недавно поховала чоловіка і також потребувала підтримки. Як результат, Клер та на 15 років молодший Карл невдовзі почали жити разом. У 1933 році Карла підвищили до директора патентного бюро. І керував ним аж до аншлюсу Австрії. 1938 рік змінив життя Бліца назавжди. Одного дня, прийшовши на робоче місце, чоловік побачив нацистських поліцаїв в офісі. Вони, за доносом одного з його колег Славіка, прийшли арештувати єврея. І запроторили до місцевої буцигарні.
До слова, у в’язниці Карл Бліц організував шаховий турнір серед арештантів. Фігурки вони виліплювали з хліба, а дошку зробили зі скатертини й олівців. А ще він співкамерникам читав лекції з географії, фізики, хімії, астрономії й теорії відносності Айнштайна. Із віденської в’язниці Бліца етапували до концтабору «Дахау». А через два місяці в «Бухенвальд».
Його кохана Клер, яка була німкенею й не була офіційно одруженою з євреєм Бліцом, уникнула арешту і намагалася будь-що звільнити чоловіка. І поки вона оббивала всі можливі інстанції, давала хабарі кому тільки можна було, шукала шляхи порятунку, Карл попросив передати йому до концтабору гітару, бо він влаштовував своїм колегам по нещастю музичні вечори. На імпровізованій сцені він виходив у білій сорочці й чорному галстуку, який вирізав з картону, і грав на мандоліні, котру роздобув ще в «Дахау», а згодом і на гітарі. Музикою Карла заслуховувалися навіть коменданти СС. У 1939 році Бліца вдалося викупити з концентраційного табору. І він поїхав до Англії, очікуючи, що до нього приєднається Клер. Але почалася війна. Кордони зачинилися.
Після цинічного бомбардування нацистською Німеччиною Лондону Карл змінив своє прізвище на Блісс. Бо напад німці називали «blitz», що було співзвучне з його рідним ім’ям. І Карл став звати себе Чарльзом, на англійський манір. Аби знову з’єднатися пара здійснила справжню навколосвітню подорож. Завдяки друзям Клер з Австрії перебралася до Чернівців, а звідти до Греції. Коли до грецьких земель вторглися італійські фашисти, жінка помандрувала далі на Схід. Через Румунію, Україну, Росію, Манчжурію до Шанхаю, де жив кузен Блісса.
арльз же промандрував з Британії через Канаду до Японії й також до Шанхаю. У 1940 році на різдвяне надвечір’я Чарльз і Клер зустрілися. Цікаво, що з собою через півсвіту чоловік привіз дві камери. І тут же започаткував власну фото- й відеосправу під назвою Bliss Film Service. У Китаї зацікавлення до семантики й символіки, а також лінгвістики в Чарльза загострилися. Він зачудовано розглядав китайські письмена й намагався розгадати логіку й суть їхнього творення, їхньої появи. Роздуми над семантикою з’явилися ще в далекому дитинстві. Малим хлопчам він із подивом розглядав чудернацькі хімічні позначки на батьковій роботі й уявляв, що може існувати єдина мова, котра об’єднає всі народи світу. А ще до створення однієї мови підштовхувала й багатомовність у Чернівцях, коли люди говорили різними мовами, думали різними мовами й ненавиділи через це одне одного. Чарльз Блісс одного разу йшов вулицями Шанхаю й роздивлявся вивіски. І збагнув, що він їх розуміє німецької мовою. Не китайською, а саме німецькою. Таке осяяння змусило його сісти за творення «Світового письма».
У 1942 році японці захопили Шанхай і створили в ньому ґетто для таких, як сім’я Бліссів. Фотобізнес закрився. Але Чарльз придумав власний рецепт соусу, який почав продавати іншим біженцям, і сім’я могла собі й далі жити. У 1946 році після війни емігрував з дружиною до Австралії, в якій одразу взявся пропагувати власний винахід – «Семантографію». Навіть тритомник видав. Проте належного інтересу ця система не викликала, тоді ще світ не був готовим до його ідеї.
Схвальний відгук, щоправда, Блісс отримав. Видатний філософ, математик, засновник аналітичної філософії, Нобелівський лауреат Бертран Рассел дуже позитивно відгукнувся про систему письма, зауважуючи, що вона стане дуже корисною людству.
І таки стала. Семантографія, або Бліссимволіка, є штучною мовою, побудованою на ідеографічному письмі і складається з сотень базових символів. Кожен символ має конкретне значення. А при поєднанні двох таких символів створюється третій, який також має конкретне значення. Особливістю бліссимволів є те, що вони не прив’язані до звукового означення, а тому безвідносні до жодної мови світу. І є універсальними.
Коли ж у 60-их роках туризм набув особливої популярності у світі, семантографія Блісса врешті стала затребуваною. Позначки в аеропортах, на станціях, дорогах, готелях, ресторанах потребували єдиної для всіх народів системи знаків, тоді й звернулися до Бліссимволіки. А ще в кінці 60-их канадський Центр дітей з інвалідністю розробив на основі системи знаків Чарльза Блісса навчальний курс для дітей з церебральним паралічем. Дітки легше запам’ятовували знаки, ніж звичні літери, а тому легше адаптувалися до читання й покращували мислення.
Винахідник, дізнавшись про це, із захопленням подався до Канади, аби наочно пересвідчитись у користі від семантографії. Однак був розчарованим, бо побачив, що спеціалісти Центру зовсім інакше застосовують його систему письма, ніж то було задумано. Так би мовити, вони фривільно нею користуються. А це вже, на його думку, порушували авторський задум, та й авторські права. Відтоді розгорнулася справжня війна між винахідником і дитячим центром. Лише через 10 років дві сторони пішли одна одній на зустріч. І конфлікт нарешті був розв’язаний. Центр отримав дозвіл від автора використовувати Бліссимволіку з реабілітаційною метою за умови, що дотримуватиметься основних принципів системи. Досвід канадського центру згодом перейняли й інші реабілітаційні заклади по всьому світу. До слова, Чарльза Блісса у 1969 році австралійський політик, а згодом міністр охорони здоров’я, Дуґлас Еверінґен висунув на Нобелівську премію миру, бо вважав, що винахідник своєю працею робить все можливе, аби об’єднати й помирити всі народи у світі. А в 1976 році Блісс отримав Орден Австралії. 13 липня 1985 року серце Чарльза Блісса зупинилося. Його прах разом з прахом дружини, яка померла у 1961 році, розвіяли на узбережжі Куґі в Тасманському морі. В домі Блісса над ліжком завжди висіли дві рамки, в одній – нацистський нарукавник, в другій – вирізка з німецької газети, в якій була фотографія шеренги в’язнів концентраційного табору, що несуть лопати. І тягнеться ця шеренга до небокраю. Цими речами Блісс нагадував собі, що неважливо, як зараз важко, ніщо не буде важчим за те, що було тоді.