«Бажано, щоб наші вишиванки зоставалися при своїй давній, властивій їм красі», – написала Олена Пчілка у передмові до чергового видання. У наступному виданні дадає: «Український стиль в нашому народному (та й не тільки народному ) шитті починає псуватися, зпотрворюватись; замість узорів давнього повздержного стилю, – з тими геометричними визирунками, або стилізованими квітками й гілечками, – часто вже побачите на рукавах наших селянок, міщанок, – або й у панночок та дам, – страшенну ляпанину: якісь неможливі «розы», та лапате листя, або якесь там строкате зубья, птахи, – і все те ріже очі, робить з рукава, або й попередниці, шматок якогось московського ситцю, самого безглуздого смаку»…
Про це на своїй сторінці у Facebook розповідає Музей видатних діячів української культури.
У ІІ половині ХІХ ст. бурхливо починає зростати промисловість. Через побудову залізниці та збільшенням мобільності населення майже вся територія й соціальні верства були охоплені засобами масової інформації. До найвіддаленіших сіл потрапили малоформатні альбомчики, сторінки з жіночих журналів, парфумерні вироби московської фабрики «Брокаръ и К⁰» з вкладками-схемами для вишивки.
Вдалий маркетинговий хід придумала дружина власника компанії Шарлотта Брокар.
Шарлотта Брокар по національності бельгійка: запросити професійних художників для оформлення своєї продукції.
Вони то і розробили ці рекламні бонуси з адаптованими французько-бельгійські «трояндочками» та «ліліями» до псевдонародного стилю, тим паче вже на той час активно серед жіноцтва використовувалася французька техніка вишивки «косий хрестик». Ще й відбуваються зміни у технічних засобах шитва: розповсюджуються фабричні тканини, нитки, хімічні барвники, що, у свою чергу, значно вплинуло на колорит української вишивки.
А, коли до великих міст приїздили працювати селяни, то повертаючись до дому, вони хотіли мати зовні відмінний вигляд ніж односельці, що б все було «по-городському, по-модньому» – і залюбки використовували «брокарівські» вкладки для оздоби свого одягу.
Так розпочинається доба «розмивання» колишньої регіональної культурної цілісності, властивої ще для середини ХІХ ст. Вишивка, виконана за такими зразками отримала назву «брокарівською», «мильною».
Вишивальниць приваблювала новизна орнаментальних мотивів, техніка «хрестик» створювала широкі можливості їх розробки, а наявність готового малюнка значно полегшувало роботу.
Інтенсивність змін мистецьких традицій, що виробилися протягом віків, змушує Ольгу Петрівну Косач перевидати свої альбоми у 1912 та 1927 рр. Тепер вони стали значно дешевшими, на відміну від попередніх, бо розраховані були на масового споживача: невеличкі за форматом, зі значно меншою кількістю зразків. На меті у авторки було повернути увагу вже українських майстрів до вишуканих зразків рідних вишивок, нагадати про культурні надбання і мистецькі скарби свого народу.
«Потреба в таких зразках, чисто народніх, українських – велика, бо й зразки вишиванок, так само як твори народного слова, або пісні, можуть псуватися, калічитись. До сього псування чимало прилучилися, призвели ті «премії», мальовані листочки з визирунками, що ними обгортають, наприклад, брусочки мила, тощо. Такі зразки стилю спотвореного, з тим неподобним зуб’ям, та ляпаними здоровими квітками (трояндами, «рожами») можна побачити вже не тільки на вишиванках у городянок (на рушниках, на сорочках), а й на вишиванках селянських ( иноді такі визирунки йшли й з «модних журналів»). Бажано, щоб наші вишиванки зоставалися при своїй давній, властивій їм красі», – написала Олена Пчілка у передмові до чергового видання.
У наступному виданні дадає: «Український стиль в нашому народному (та й не тільки народному ) шитті починає псуватися, зпотрворюватись; замість узорів давнього повздержного стилю, – з тими геометричними визирунками, або стилізованими квітками й гілечками, – часто вже побачите на рукавах наших селянок, міщанок, – або й у панночок та дам, – страшенну ляпанину: якісь неможливі «розы», та лапате листя, або якесь там строкате зубья, птахи, – і все те ріже очі, робить з рукава, або й попередниці, шматок якогось московського ситцю, самого безглуздого смаку».
«Брокарівська» вишивка справила значний вплив на вишивальну культуру XIX-XX ст., стала своєрідним новим стилем української вишивки. Багатьма десятиліттями вишивальниці видозмінювали її, накладали на цей стиль свої місцеві особливості. І вже за більш ніж 100 років, вишиванки в «брокарівському» стилі перетворилися на звичні для сучасного ока споживача.
І дійсно, ці дешеві вкладки до копійчатого мила серед всіх інших народів Російської імперії лише українські майстрині зуміли не просто увібрати, але й гармонізувати, адаптувати до традиційного використання вишивки у предметах гардеробу.
Сьогодні в більшості навіть не сумніваються, що ці французько-бельгійські троянди та лілії виконані французькою технікою вишивки «косий хрестик» є суто українськими.
Джерело: Музей видатних діячів української культури