Нещодавно, а саме 24 березня 2020 року, відомий український дослідник – міфоборець Петро Комнацький відсвяткував своє сімдесятиліття.
В Україні та світі його знають лише нечисленні науковці, дослідники і видавці. Він називає себе націоналістом, запевняючи, що історії давніх русів, прямими нащадками яких ми є, більше 20 тисяч років. Він доводить теорему Ферма, відкриває Атлантиду в Криму, висуває гіпотезу про те, що шлях із варягів у греки проходив через Полісся, од Припʹяті до Західного Бугу. Він ламає міфи про наше буцімто рабське призначення служити «старшим братам».
Знайомтеся: Петро Комнацький – математик, публіцист, історик, дослідник, журналіст, автор перекладу «Влес-книги» і дослідження «Атлантида».
Петро Іванович Комнацький народився 1950 року на Волині, в сім’ї простих поліщуків. Родина Комнацьких була аполітичною, теми влади й політики ніколи не обговорювалися, тож майбутній дослідник запоєм читав безсистемно усі книжки, що траплялися під руку. Особливо ж любив історію, навіть планував вступати на історичний факультет, закінчивши в 1966 році школу із срібною медаллю. Однак зрештою вибір віддав точним наукам, здобувши фізико-математичну освіту в Луцькому педінституті (нині – університет імені Лесі Українки), який закінчив у 1971 році. Математичний аналіз, яким оволодів у вузі, й допоміг в майбутньому зробити свої сенсаційні відкриття, – вважає Петро Іванович.
В інституті, окрім профільних дисциплін, молодий Комнацький всерйоз «підсів» на класику та на історію, де його найбільше цікавила минувшина рідного краю. В юнака вже почала вироблятися власна система самоосвіти, хоча про якийсь націоналізм тоді навіть не думав. Він був справжнім вихованцем комуністичної ідеології, довгий час таким і залишався. І хоча марксистсько-ленінській пропаганді не дуже вірив, всерйоз цікавлячись історією, до націоналістичного світогляду йшов ще довгих 20 років.
У 1972 році, прочитавши в журналі «Техника – молодёжи» статтю про «Велесову книгу», він навіть не здогадувався, що через 23 роки сам візьметься до дослідження цієї пам’ятки. І тема найдавнішої нашої історії червоною ниткою приведе його до незатьмареного міфами світогляду, до визнання у столичних наукових колах.
Після служби у збройних силах Петро Комнацький працював учителем, був профспілковим діячем, директором кінотеатру, інженером на автотранспорті. Спробував хліба в лісопромисловості на Смоленщині, де пройшов шлях від сучкоруба до лісового бригадира із платнею чи не більшою, ніж у міністра галузі. Але згодом повернувся на Україну і переїхав жити у місто атомників Кузнецовськ, де заробляв на хліб фотокамерою.
І лише в 1994 році Комнацький знаходить нарешті своє істинне місце і покликання: влаштовується фотокореспондентом у міську газету «Вісті». З того часу журналістика стала його другим життям. У 2000 році Петро Комнацький прийнятий у Спілку журналістів України і переведений на посаду кореспондента газети.
Лише тут, на рідній землі, розкрився його талант історика, дослідника і публіциста. Він пройшов свій шлях життя заради хліба насущного, і тепер торує нову, незвідану й тернисту дорогу вивчення нашої минувшини, виковування ідеології великого українця із славною історією і цивілізацією, набагато древнішою за шумерську та грецьку.
У тому ж 94-му у виданні для діаспори «Ньюз Фром Юкрейн» англійською мовою з’являється його перша публікація щодо місця розташування Атлантиди, яке дослідник відкрив не на здогадках, а на базі чисел, поданих самим Платоном (тексти цього давньогрецького філософа – єдине джерело інформації про Атлантиду).
Наступного року Комнацький публікує в газетному варіанті часопису «Русь» відкритий лист Жаку Іву Кусто, директору інституту океанології в Монако, де вказує координати Атлантиди і просить їх перевірити. Водночас переклад цього листа французькою переданий адресату через генконсульство Франції. Звісно, жодної відповіді немає, бо Кусто все життя шукав затонулий острів у Середземному морі, а наш земляк вирахував, що йдеться про Крим. Тож дослідник береться за ґрунтовне текстологічне дослідження текстів Платона, яке розтягнеться на 15 років.
Петро Комнацький переконаний, що Платонова Атлантида – це насправді величезна пригоризонтна обсерваторія в Криму, а територія справжньої Атлантиди (чи Гіпербореї) займала не лише територію України а займала площу як Лівія і Мала Азія разом узяті. Обсерваторія такого масштабу не могла існувати без писемності, без математики і розвинутої астрономії. Гора Свята, яку дослідник вважає світовою горою Меру з міфологої багатьох народів, була осердям тодішньої Ойкумени, релігійним і культурно-науковим центром. А царі-жерці Атлантиди вели в обсерваторії не лише гіперборейський календар, записуючи спостереження на «золотих скрижалях», але й мали знання про рух небесних тіл й причинно-наслідковий зв’язок між зміною їх орбіт і процесами на Землі.
Перша атлантична експедиція, організована для перевірки досліджень Комнацького у 2008 році, побічно їх підтвердила: члени експедиції зафіксували монументальний кам’яний пантеон, зокрема викарбуване у скелі зображення жінки у звіриних шкурах. До якої з епох стосується це величне творіння древніх, ще належить з’ясувати науковцям, так само як і перевірити географічні координати кримської сонячної обсерваторії, вирахувані Комнацьким із словесно-числового опису Платонівської Атлантиди.
У 1995 році в Києві Петро Комнацький зустрічається з кандидатом філологічних наук Віталієм Довгичем. Відомий журналіст і видавець багато допоміг молодому поліському колезі. Зокрема, познайомив його зі щойно виданим повним перекладом «Велесової книги» Бориса Яценка, надихнув на опрацювання теми і всі роки роботи надавав філологічну допомогу. Щоправда, Петро Іванович не знав, що ця кропітка праця займе цілих 7 років.
Лише у 2002 році вийшов у світ його переклад «Влес-книги», впорядкований за власним методом як 10 родових текстів руських племен, а не хаос розшарпаних на окремі сторінки малозрозумілого тексту, як у Яценка. До речі, Комнацький – другий за значимістю після Б. Яценка дослідник цього епічного твору.
«Влесова книга» фіксує створений нашими пращурами симбіоз віри й науки – філософію, яка слідувала законам природи і ставила людину мірилом усіх речей у ній, а в ноосфері – співтворцем Бога, – стверджує дослідник. – Сучасна наука шукає вихід з кризи однобокого формально-логічного підходу у пізнанні світу, тоді як космогонічний підхід, як свідчить «Влесова книга», вже був органічно властивий свідомості русів. І не важливо, де насправді творилася ця древня Пам’ятка: у білоруських болотах, новгородських глухоманях чи поліських борах. Головне, що «Влесова книга» сприяє об’єднанню руських родів і народів; її етнічним мірилом є не мова, а спільність походження, виражена через релігійне пошанування наших божественний предків. І хто відпадає од руської віри, – той відпадає од руського роду. «І відати маєм: як збереться рід руський до десятка, то десятком вистоїть і сам нападатиме на врагів, а піднімуть яке голови свої – відсіче!».
Предметом текстологічних досліджень Комнацького «Влесова книга» (ВК) та діалоги Платона «Тимей» і «Критій» стали не через сенсаційність цих першоджерел, а через всезагальне неприйняття історичних фактів, наведених у цих текстах. Знаменитий давньогрецький філософ Платон, загальновизнаний у всьому світі геній часів Античності, не сприймається вченими, коли говорить про цивілізацію Атлантиди, котра існувала у Х тисячолітті до нашої доби. А «Влесова книга» нехтується і паплюжиться як дохристиянська пам’ятка, що суперечить догмам офіційної історичної науки, основи якої закладені києво-печерною «Повістю временних літ». А це, скоріше, не світська історія, а церковний погляд на неї.
В «Занедбаній спадщині», яка побачила світ у видавництві «Київська правда» у 2006 році в серії «Бібліотека українця», дослідник проводить цікаві паралелі між «Влесовою книгою», «Словом о полку Ігоревім» та «Кобзарем», які, як небезпідставно вважає Комнацький, належать до однієї літературної традиції. Несподівані, але переконливо аргументовані з точки зору формальної логіки припущення Петро Комнацький робить, зокрема, про те, що «Слово…» – це хронологічно останній зразок давньоукраїнської дохристиянської літератури, а «Повісті временних літ» свідомо перебріхують і вкорочують нашу історію, хоча базуються на дохристиянських текстах.
Постать Тараса Шевченка і його справжні завіти нащадкам – це взагалі окремий пласт у дослідженнях Петра Комнацького. І віриться, що незнаний Кобзар, так само, як і незнаний Платон, буде справжнім відкриттям у шевченкознавстві. Не можна кількома словами переказати всю глибину і багатоплановість Тарасового слова у баченні Комнацького. Знайомі ще зі шкільної лави рядки вірша «Ликера» в прочитанні дослідника звучать з діаметрально-протилежним смислом. Лише дві цитати: «Не ймуть нам віри без хреста, Не ймуть нам віри без попа Раби, невольники недужі!» та «І візантійський Саваоф Одурить! Не одурить Бог, карать і миловать не буде: ми не раби його – ми люде!» в контексті «Влесової книги» (де ми онуки Дажбожі, а не раби) змінюють акценти із Шевченка-христопоклонника в Шевченка-апологета дохристиянських священних текстів…
Він родом із Шацьких озер, і завдячує своїми творчими здобутками знанням, отриманим в Луцькому інституті від викладача вищої фізики Леоніда Калапуші та викладача математичного аналізу Миколи Горбача. Але серце тягнуло (чи доля вела) Комнацького на історичну прабатьківщину: на Володимиреччину, де родина Комнацьких жила до громадянської війни.
Тут, на древній землі, що досі береже первозданний природній колорит та ауру предківських святинь і капищ, почала прокидатися родова пам’ять. Саме завдяки цьому, вважає козацький нащадок Петро Комнацький (прізвище свого прадіда Івана знайшов у списку реєстрових козаків Богдана Хмельницького) вдалося опрацювати величезний масив інформації про етногенез українців «Влес-книги», відкрити координати Атлантиди і по-новому прочитати Шевченка.
У березні 2020 року Петро Комнацький відсвяткував своє сімдесятиліття. За життя він не надбав ні статків, ні слави – лише визнання як серйозного дослідника. Він збирає скарби духовні, має СВОЮ Атлантиду, якої ніхто не зміг спростувати, а його переклад «Влесової книги» ще довго викликатиме неприйняття і заздрість інших дослідників через неможливість аргументовано заперечити. Бо ж слово апокаліпсис означає не «кінець світу», а «одкровення», «новий початок», отже – й переворот світогляду. Комнацький – справжній майстер відкривати очі на очевидне і руйнувати усталений світогляд. Комнацький – дослідник ЗАБУТОЇ ІСТОРІЇ УКРАНИ.