7 червня цього року Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою (МІОК) Національного університету «Львівська політехніка» запросив студентську молодь, представників академічної спільноти Львівської політехніки та університетів Львова, науковців, діячів культури, медіа та громадськість міста на інтелектуальний діалог з Ларисою Олексіївною Івшиною, засновницею, головною редакторкою щоденної української газети «День» (1997-2022 рр.) та видань бібліотеки «Дня», відомою українською журналісткою та громадсько-культурною діячкою – «Внутрішня інтеграція України: чому це важливо».
Проводила цю зустріч директор МІОК Ірина Ключковська.
«За добрим звичаєм вже 15 років тому розпочалася співпраця Львівською політехнікою, МІОК і всеукраїнської газети «День», – розпочав свій виступ ректор Львівської політехніки Юрій Бобало. – Радий вас вітати у Львівській політехніці. Обрана тема нашої розмови «Внутрішня інтеграція України: чому це важливо» – надзвичайна тема, вдало вибрана в цей час. Українська нація бачить майбутнє незалежної України. Цьому зараджують проекти Лариси Олексіївни, які вилились в низку ініціатив. Сьогодні буде цікаво».
Справді, тема зустрічі-діалогу не тільки цікава, а й конче потрібна. Бо «перш ніж говорити про зовнішню інтеграцію, – справедливо сказала Ірина Ключковська, – мусимо говорити про внутрішню інтеграцію».
Спробую передати головні думки з виступу Лариси Івшиної, редакторки всеукраїнської газети «День», яку я читав упродовж усього її виходу і навіть дещо з матеріалів вдалося у ній опублікувати.
«Мені дуже подобається, що люди збираються в бібліотеках (бо ми зібралися саме в бібліотеці МІОК – Б.З.). Бо це – роздуми + відчуття від пережитого… Внутрішня інтеграція України – це життєва необхідність ще в 90-х роках. Пам’ятаємо референдум…
Україна дала майже 90 % всіх голосів за Незалежність. Український народ дав своє для розвитку країни. Але зовні ми виглядали доволі скаліченою країною, що вийшла з пащі СРСР. Так може бути лише в погано вихованій родині. І це відбувалося з Україною… З певних політичних подій в Україні склалася система, яка тільки використовувала ресурс, що склався в СРСР…
Наша еліта втрачає вплив на народ. Почався період білорусизації. Лише два Майдани похитнули ситуацію. Чи правильно ми боремося? Чому наслідком кожного Майдану стало омолодження? Внутрішня інтегрованість може бути досягнута на основі глибокого розуміння шляху. Мої зустрічі з університетами були практикою. Політично ми не є Європою зараз. Маємо навчити молодих. Поки що крута тільки наша армія. Наші сили – воїни – не зможуть забезпечити створення держави. Суспільство має виховувати свідомих громадян. Хлопці з фронту дають нам часовий люфт. Хоробрість на війні і хоробрість в політиці – різні речі. Нам треба готувати людей майбутнього.
Найвагоміше – думати з чим ми прийдемо до моменту, коли будемо мати бажану Перемогу… Ми часом – за своїх у своїм колі, але не за кращих… Я звертаюсь до інтелектуальних і духовних сил… У війні треба вибирати мужніх. У нас, на жаль, не покінчено з «п’ятою колоною». Потрібен майданчик для національної діяльності. А його немає… Нам потрібне все якісне і краще… Україна між двома фронтами: 1) зовнішній ворог; 2) внутрішній союзник Москви… Ми в Україні повинні змінюватись.
…Яка ідея перемоги – за Липинським чи за Донцовим? У газеті «День» про це говорилось… Я вишукувала перлини. Одного разу ми приїхали в Одесу – понад 15 років тому. Під час зустрічі в бібліотеці підійшов до нас чоловік і запитав: «В чім національна ідея України?» Виявляється, що він не виїжджав за Одесу. А ще виявилося, що він – завзятий. Іван Капсамун (це про нього йдеться) – гагаузець за національністю. Після деякого часу я запросила його в газету «День». Він – один з найкращих журналістів. Він – єдиний, хто мав би отримати премію Гонгадзе.
Отаким був виступ Лариси Івшиної.
Своїми виступами їй допомогли Андрій Содомора, письменник, перекладач; Роман Яців, художник-мистецтвознавець; Оксана Юринець, кандидат економічних наук і Ольга Квасниця, кандидат наук із соціальних комунікацій.
Наприкінці подякувала Ларисі Олексіївні за виступ і взагалі – за її українотворчу діяльність Ірина Ключковська.
Справді, нині головне завдання України – її внутрішня інтеграція. Якби ми її мали в 90-х роках минулого століття, – нині ми б вже досягли вагоміших успіхів у, образно кажучи, добудові України.
А Ларисі Олексіївні Івшиній щиро дякуємо за її вагомі зусилля на шляху внутрішньої інтеграції України і творення міцного національного організму. Віримо: ми досягнемо свого.
Богдан Залізняк,
член НСПУ і НСЖУ.