15 січня 1941 року у Львові почався закритий великий політичний процес в приміщенні обласного управління НКВС (тогочасна вул. Пелчинська, зараз — вул. Вітовського). Перед судом постали 59 молодих українців, переважно, студентів львівських вишів, звинувачених у приналежності до ОУН, антирадянській діяльності та підготовці до збройного повстання. 42-є з них (в тому числі 11 дівчат) були засуджені до смертної кари, решта — до різних термінів ув’язнення.
“Процес 59-ти”, названий так за кількістю молодих українців, підсудних сталінського режиму.
У вересні 1940 р. співробітники НКВС заарештували у Львові 59 молодих людей – 37 юнаків і 22 дівчини у віці від 15 до 30 років.
Серед них було 3 студенти Політехніки, 13 – Львівського університету, 6 – Медичного інституту, 12 гімназистів, 5 випускників гімназій і 6 випускників вишів. Більшість заарештованих були членами ОУН, із них 8 керівників, як-от: голова референтури пропаганди Кость-Арпад Березовський, керівник розвідки крайової екзекутиви Микола Матвійчук та голова Юнацтва ОУН Станіславщини Роман-Дмитро Клячківський, решта – рядові члени, як зв’язкові Люба Комар, Наталя Винників і Наталя Шухевич (сестра Романа Шухевича).
Упродовж слідства обвинувачених утримували у в’язниці №2 – “Замарстинівській”. Слідство завершилось 13 грудня, а 17 січня 1941 р. у Львові, у залі будинку Управляння НКВС по Львівській області (нині по вул. Вітовського) розпочався закритий судовий процес, названий “Процесом 59-ти” або “Процесом 2-ї екзекутиви ОУН”. Підсудні були звинувачені у зраді батьківщини, терористичній діяльності, шпигунстві на користь Німеччини та членстві в націоналістичній організації , яка готувала антирадянське збройне повстання. Молодих націоналістів захищали адвокати Роман Криштальський, Василь Жовнір та Іван Скибінський.
Тоді, 18 січня 1941 року, у залі суду адвокат Роман Криштальский, який захищав молодих людей, крикнув: «Це ж цвіт української молоді!».
Згодом інша учасниця «Процесу 59-ти» Любов Комар у своїх спогадах написала, що ці слова закарбувались у її пам’яті: «Це були мужні і зворушливі слова. Після грубої лайки прокурора на нашу адресу вони чудовою музикою прозвучали в наших вухах та гордістю наповняли наші серця».
19 січня суд на вимогу прокурора виніс смертні вироки 42 підсудним, у тому числі 11 дівчатам; наймолодшим зі смертників був сімнадцятирічний Богдан Грицалюк. Решта 17 осіб були ув’язнені до 10 років ув’язнення у виправно-трудових таборах із конфіскацією майна та подальшим позбавленням громадянських прав на 5 років; у березні їх вивезли до Омська у Західному Сибіру.
У лютому Верховний Суд УРСР затвердив смертні вироки, і 14 квітня 20 хлопців і 1 дівчина були страчені. Іншим смертникам – 10 дівчатам і 11 хлопцям, – Колегія Верховного Суду СРСР 15 березня замінила розстріл на 4-10 років концтаборів. Одна підсудна, Ірина Пік як громадянка США була вислана за межі СРСР.
21 червня 6 дівчат і 11 хлопців були перевезені до в’язниці у Бердичеві, а 4 дівчат через хворобу залишились у Львівській в’язниці (вони втекли звідти в перші дні німецько-радянської війни). Коли 5 липня німецька армія наблизилась до Бердичева, співробіники НКВС, що охороняли в’язницю, підпалили її, закидали камери гранатами і стали стріляти по в’язнях, які намагалися вибратися звідти. При цьому загинули Олег Левицький та Михайло Пецух, решті в’язнів удалось утекти.
Четверо із тих утікачів загинули під час війни: Роман-Дмитро Клячківський (Клим Савур), командир “УПА-Північ”, загинув 12 лютого 1945 р. у бою з підрозділом НКВС на хуторі Оржівський на Рівненщині; так само загинув і старший УПА Богдан Куницький; Галину Столяр у 1942 р. вбили гестапівці у в’язниці в Берліні, а Наталю Винників восени того ж року нацисти розстріляли у Бабиному Яру. Натомість Люба Комар пережила війну і 1970 р. видала у США книгу своїх спогадів під назвою “Процес 59-и”.
“Майже всі підсудні заявили, що не хочуть зупинити ворожої діяльності проти Радянської влади” (З мотивації рішення суду).
Читайте також: Арештована коляда, або Погром 12 січня 1972-го