У 1993 році в Торонто (Канада) відбувся 4-й Чемпіонат світу з легкої атлетики в приміщенні. У змаганнях були презентовані 93 країни-учасниці та 537 атлетів. Приємно відзначити, що українці представляли свою незалежну, самостійну державу – Україну!
Звісно така унікальна подія не могла бути полишена українською діаспорою в Канаді та в США. Наприклад, пані Оксана Бризгун була свідком перебігу спортивних подій, а її спогади-емоції були опубліковані у часопису «Свобода».
Неймовірні відчуття від участі українських спортсменів захопили авторку статті. Ось, що вона пише: «We did it! We did it! Кричали канадці в Скайдовм, коли канадський змагун Сурін прибіг першим до мети. А я кричала бравооо! – як Iнеса Кравець в трискоку здобула новий світовий рекорд. Ві ді іт! Синьо-жовтий прапор буде підійматися вгору! Почуємо «Ще не вмерла Україна» вперше в Скайдовм! Браво Україна!».
Направду всіх українців у Торонто й по всій Канаді настільки зацікавила участь спортсменів з України, що вони створили для них атмосферу Батьківщини на чужині.
Напередодні приїзду українських атлетів серед діаспорян велися гарячі дискусії.
– Чи приїде хтось з України?
– Нарешті! Так! Приїде 15 осіб. 13 змагунів, тренер збірної та голова федерації легкої атлетики.
– Чи буде Бубка поміж ними?
– Ні.
– Так… Може.
– Ні.
– Хто приїздить?
Приїхали ось ці спортсмени: Юрій Сергієнко (стрибок у висоту), Валентина Федюшина (штовхання ядра), Олена Політіка (біг 60 м з перешкодами), Олександр Клименко (штовхання ядра), Сергій Биков (потрійний стрибок), Лев Лободин (семиборство), Олександр Багач (штовхання ядра), Інга Бабакова (стрибок у висоту), Жанна Тарнапольська (біг 60 м), Олена Сторчова (біг 3000 м), Лариса Бережна (стрибок у довжину), Інна Євсаєва (біг 800 м), Інеса Кравець (стрибок у довжину та потрійний стрибок). З ними були також тренер Анатолій Голубцов та президент федерації Юрій Тумасов.
На наступний день по приїзду до Канади для спортсменів представники української діаспори влаштували величавий бенкет з пошануванням, привітанням та подарунками. Зустріч з українською громадою Торонто організував Конгрес Українців Канади, місцевий його відділ, а провідником вечора був Всеволод Соколик (мені пощастило зробити з ним інтерв’ю в проекті Спортивний родовід – ) голова Олімпійської комісії Світового Конгресу Вільних Українців.
Ось емоції зустрічі: «Заля УНО на диво заповнена, шумить, нетерпеливиться. І – радісні оплески. Це торонтці зі щирим серцем і великою цікавістю вітають спортовців, перший раз офіційних представників України поміж собою. В. Соколик представляє змагунів. Вони підходять, кожний дістає подарунок від громади, від поодиноких громадських установ, усміхнені, здивовані, це все для них несподіване. А ми радіємо ними».
«Родзинкою» вечора була зустріч спортсменів України зі спортсменами Канади. Ба більше, ці канадські спортсмени мали український родовід. Вони справжні зірки спорту Канади: Борис Чамбул, Мирослав Газюк – легка атлетика, Іван Дацишин – баскетбол, Юлія Андрухів, Петро Стефанюк, Володимир Росоха – волейбол, Остап Стецьків, Мирон Береза, Володимир Закалужний – футбол. Також були присутні Євген Орищин та Володимир Сточанський – відомі спортсмени та судді міжнародних змагань.
Змагання та емоції були такі: «Що за радість! Ледве змагання почалися, і вже Iнеса Кравець здобуває бронзову медалю в стрибку вдалечінь. Інеса на підвищенні переможців, китиця квітів, медаля і наш прапор перший раз підіймається вгору!… Три медалі за один вечір! Сто держав бере участь у змаганняx і скільки з них не матимуть ні одної медалі!». Окрім бронзи Інеси Кравець, третє місце виборює Жанна Тарнапольська, а також Олександр Багач.
Наступного дня Інга Бабакова здобуває бронзу, а по телевізору надійшла ще одна чудова спортивна новина: «Увечорі дивимося на телевізію. Спортові вісті. Світові змагання в їзді на ковзанаx у Празі. О, що це за чудо? Молоденька, нікому незнана Оксана Баюл (яка несподівано з’явилася і здобула на європейських змаганняx в Гельсінкаx друге місце не так давно тому), виграє перше місце! Стоїть на підвищенні переможців, наш прапор підіймається вгору, на ввесь світ лунає «Ще не вмерла», а сльози не тільки у Оксани, а й у багатьох з нас, сльози радости і гордости стверджують: Нарешті!».
Ось такі справжні емоції отримували та відчувають й зараз українці всього світу, коли українські спортсмени перемагають й прославляють Україну!
Наступного дня була справжня «голлівудська» історія. Змагання у потрійному стрибку, в яких бере участь Інеса Кравець. Спочатку вона третя, тоді – друга, згодом знову третя. І нарешті оголошення по стадіону, про те що вона встановлює новий світовий рекорд – 14 м 47 см.
Вся українська громада шаленіє від радості. Але нове оголошення результат – 14 м 46 см. Тобто українська атлетка повторила рекорд. Емоції: «Жаль нам, що не новий, але все ж – перше місце. Чудово».
Нове оголошення і нова радість. Інеса Кравець перескочила 14 м 47 см і встановила новий світовий рекорд. Емоції: «Той один сантиметр створював повне напруження поміж спортовцями. Бо: або змагунка створить історію, або її тільки повторить… Iнеса сьогодні наш спортовнй герой!».
Неймовірна радість українських вболівальників була нагло обірвана з вини організаторів. Переможниці вручили нагороду й має лунати український гімн. А насправді всі чують гімн міжнародної федерації легкої атлетики!!!! Уявляєте таке? Виходить, що «прокол» оргкомітету зимових Олімпійських ігор 1994 року був не першим.
Емоції: «У Iнеси здивоване обличчя, у нас не менше. Що сталося? Наче Україна не має свого гимну?».
Зі слів Юрія Тумасова він надав організаторам запис гімну України і вони його мали. Тому не зрозуміло чому таке трапилось. Українська делегація подає офіційний протест до організаторів. Протестує й Конгрес Українців Канади в особі голови Ярослава Соколика, а також його відділ в Торонто. На ці протести хоч й з чималою перепоною, але ж вдалося виправити ситуацію. По стадіону оголошено: «Перепрошуємо дружину України, яка знаменито змагалася, бо здобула одну золоту і чотири бронзові медалі. Через технічні ускладнення ми не могли заграти гимну України».
Результати спортивні українських атлетів були вражаючими: 1 золота, 4 бронзові, 1 світовий рекорд, 3 атлети посіли четверте місце, 11 у першій вісімці, 3 місце по загальній кількості завойованих медалей, 9 місце у неофіційному командному заліку.
Такий успіх був у супереч умов, у яких тренувались, готувались до змагань. Бо спорт в Україні на початку 90-х років ще тільки формувався вільно від окупації.
Емоції: «Березень ‘9З був щасливим місяцем для наших змагунів. Для молодиx амбасадорів України, які не раз спортом роблять більше, ніж політики. Дай Боже, щоб Україна змогла незадовго їм дати якнайкращі умовини тренінгу і праці, щоб вони гідно несли ім’я і славу України в світ».