8 жовтня у Львові в Актовій залі головного корпусу Національного університету «Львівська політехніка» відбулася Акція вшанування пам’яті «Атена Пашко: сила і ніжність (з нагоди 90-ліття)».
Поетеса. Громадська діячка. Дружина В’ячеслава Чорновола.
Модерувала дійство директорка Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою НУ «Львівська політехніка» Ірина Ключковська. «Чи багато людей в Україні її знають? – запитувала нас, присутніх на Акції, і, мабуть, саму себе, пані Ірина. – Від нас відходять люди, які будували Україну. І відчуваємо себе осиротілими. Але є пам’ять, яка робить нас сильнішими. Вона повертає в зовсім іншому вимірі такі постаті як Андрей Шептицький, Климентій Шептицький, Євген Сверстюк, Василь Стус, В’ячеслав Чорновіл. Такою ж постаттю, яка політично будувала Україну, була і є Атена Пашко.»
Про сильну за характером українку схвильовано говорили Оксана Бризгун-Соколик, голова СФУЖО (1992-2002), Зоряна Білик, заступниця директора Львівського музею історії релігії, Орислава Хомик, голова Союзу українок, Мирослав Маринович, дисидент, громадський та релігійний діяч, проректор УКУ (долучався з відео) і дочка Атени Пашко – Ірина Волицька, театрознавиця, режисерка «Театру в кошику».
На відео ми побачили їх разом – Атену Пашко і В’ячеслава Чорновола.
Про що говорилося? Подаю буквально по кілька речень: Мирослав Маринович: «Чим вона запам’яталася? Силою характеру. Особливо гарною ніжністю. Свій ніжний поетичний світ берегла і вихлюпнула. Нам бракує таких Атен. Була по-справжньому вільна. Стала своєю в усіх київських дисидентських домівках. Атена з В’ячеславом Чорноволом ідуть разом»; Ірина Ключковська: «Я проаналізувала всю цю колосальну роботу і зрозуміла, що вона бачить ще й стратегію розвитку Союзу українок. Вона вивела Союз українок на міжнародний рівень. Була великим життєлюбом. Вірила у всіх нас. Пам’ятаємо і шануємо.»; Зоряна Білик: «Наприкінці 80-х познайомилась з нею. Розвалювався Союз. Тріщав по швах союзний договір. Атена належала до тієї категорії жіночого товариства, якому вдалося уникнути радянських тюрем і які продовжували українську справу, друкували самвидав. Найяскравішою серед них була Атена Пашко. Ми її обрали в Києві Головою Союзу українок… Дякую, пані Атено, за ту мудрість, якої я вчилася у Вас. Дякую, пані Атено, за віру»; Орислава Хомик: « У грудні – 100 років від створення Об’єднаного Союзу українок, 30 років від Першого з’їзду відновленого Союзу українок. І 90 років – Атені. Я мала щастя спілкуватися з цією жінкою… Її віршами Чорновіл надихався». Коли загинув В.Чорновіл, Атена просила знайти їй роботу в Києві. Нарешті – дочка Ірина Волицька: «Хочу подякувати Ірині Ключковській і своїй близькій товаришці за ініціативу проведення сьогоднішньої зустрічі, подякувати її команді, які так багато зробили. Дякую, дуже дякую Мирославу Мариновичу, Оксані Бризгун-Соколик, Зоряні Білик і Ориславі Хомик. І всім, хто прийшов. Я схвильована. Атена Пашко – перш за все моя Мама. Мамо, я тебе так любила. Трагічно високе життя у Мами, але вона ж не вважала своє життя трагедією, – зберегла відчуття оптимізму, була Особистістю, українкою, другом В’ячеслава Чорновола. Мама 10 жовтня дуже любила жовті троянди, які так часто їй дарував В’ячеслав Максимович. Мама була дуже гарною жінкою. Я казала: «Мамо, по тобі плакав Голлівуд». Ще поділюся інтимними переживаннями. Я дуже боялася зранку прийти до Мами в лікарню. І раптом я побачила в неї молоде обличчя. Я сказала: « Мамо! Ти така гарна! Все прекрасно». Але сталося…
Мама усвідомлювала себе поетесою. Поетеса – це було друге крило її душі. Без Маминої поезії важко зрозуміти її особистість, її духовність. Зачитаю дещо з Маминих творів (читає). Життєве кредо Мами:
«Я віруюча,
Я така віруюча».
Вірш, присвячений Ніні Строкатій-Караванській, зродився в Маминій душі: «Як же вам, жінко, на нарах спиться?».
На закінчення Ірина роздала книжки Атени Пашко – «Лезо моєї стежки». Цікаво, що вступна стаття до неї належить Ірині Жиленко: «Творчість – єдине, що може компенсувати втрату земного щастя. Творчість – бодай найсумніша – сама по собі все-таки щастя. Митці подвійно щасливі люди. Коли одне щастя згасне, негасимо світитиме їм друге творче щастя. І треба берегти його вогник, як бережуть вогонь освячені свічечки, несучи його додому з церкви у Страстний Четвер.
Творчістю й Україною живе на цій землі поетеса Атена Пашко» (вступну статтю Ірина Жиленко писала ще 2007 року). Збірка «Лезо моєї стежки» була видана в «Смолоскипі» саме того року.
Має слушність відома українська поетеса Ірина Жиленко.
Атена Пашко дотримується такої ж думки.
Дякую Тобі,
Боже,
За можливість
Слова,
Що вихлюпнулося
З океану
Болю.
І я також долучаюся до Слова Атени Пашко – і як автор 11 поетичних книжок, і як журналіст.
Богдан Залізняк,
керівник пресцентру
наукової журналістики ЗНЦ
НАН України і МОН України,
член НСПУ і НСЖУ