З 26 лютого по 8 березня у Києві в Українському домі триває мистецький проєкт “Леся Українка. 150 імен” присвяцений особистості великої письменниці, поетеси, культурної діячки і перекладачки та творчому переосмисленню її літературного доробку у творах візуального мистецтва.
Замовник проєкту – Міністерство культури та інформаційної політики України, організатори – агенція “Postman”. З куратором виставки Павлом Гудімовим поспілкувалася журналістка “Стожарів”.
Експозиція представлена зараз в Українському домі супроводжується текстами, які поділені на розділи – “Особисте”, “Образ”, “Акценти” з двадцятьма окремими темами про Лесю Українку. Окремі глави – це середовище Лесі: Драгоманов, Франко, Труш. За 30 років Незалежності ще жодного разу не було втілено подібний проєкт присвяченій великій поетесі. Це унікальна подія, яка зібрала мистецькі артефакти та твори зі всієї України. Ця виставка співставна з повноцінним музеєм – лише на одній стіні (25 метрів) ілюстрації її творів представлені експонатами 40 музеїв.
На виставці можна побачити скульптуру, живопис, кераміку, фонограф, на який записували голос Лесі. В рамках заходу також представлене і театральне мистецтво: Влад Троїцький та “Nova Opera” спеціально створили виставу. Також неймовірно цікаву літературну програму підготував Євген Стасіневич. Весь мистецький проєкт супроводжує “Радіо Леся”.
В експозиції презентовано листи Лесі, її особисті речі, включно з ручкою, якою вона писала.
“Стожари”: Ви приступили до підготовки цього масштабного проєкту в той час, коли в країні вводилися жорсткі карантинні обмеження на проведення масових заходів. Чи виникало часом відчуття, що всьому цьому не судилося бути втіленим, чи не виникала зневіра?
Павло Гудімов: Зневіри не було. Ризик – так. Ризик був, що все це залишиться в полі ідей.
“Стожари”: Пригадайте, будь ласка, коли ви вперше в своєму житті знайомилися з творами Лесі Українки, особисто вас, який твір найбільше вразив?
Павло Гудімов: Свої перші відчуття я вже не пам’ятаю, тому що це були шкільні роки. Але звісно, “Лісова пісня” дуже сильно вибивалася з того страждальчеського погляду в радянський період на українську літературу. У нас погано викладали українську літературу, просто дуже погано, таке враження, що це навмисно робилося… Але вона (“Лісова пісня” – ред.) сама по собі, оця казковість і демонічність, вона просто не могла не вплинути на дитячу уяву.
Але я переосмислив деякі речі при підготовці цієї виставки. Для мене виникла зовсім нова Леся завдяки її листам. Я для себе чітко розділив Лесю Українку і Ларису Косач. Я дізнався про Ларису Косач. ЇЇ епістолярій – це окреме щастя! Що він так збережений, що його така кількість…
Я намагався перечитувати усі твори, до яких були іллюстрації, щоби зрозуміти, який хід художника. І твір, який завдяки Остафійчуку дуже мене вразив, це вірш “Хай буде тьма…” (“Fiat nox!”* – ред.) , він надзвичайно тонкий, цікавий і одночасно декадентний вірш.
“Стожари”: Навіть при короткому огляді цієї виставки та усвідомленні масштабу нещодавного видання 14-ти томів повного нецензурованого зібрання творів Лесі Українки, розумієш – це досить багатий, просто бездонний матеріал для творчої мистецької інтерпретації, зокрема і через твори візуального мистецтва. Наразі український кінематограф демонструє усьому світові неодиничні приклади створення талановитих робіт. На вашу думку, що з творчості Лесі найбільше потребує екранізації ?
Павло Гудімов: Мені здається, можна було б трошки по-іншому подивитися на “Камінного господаря”. Тому що, театральна екранізація є, як на мене, вона є недуже вдалою. Але “Камінний господар” це твір, який спокійно міг би стати таким собі блокбастером. Такі твори вони мають кожне десятиліття мати свої інтерпретації. Наразі ми вже давно очікуємо на мультфільм за твором Лесі, але я би сказав, одним мультфільмом не обійдеться. Треба підходити до нових, іноді дуже неочікуваних інтерпретацій.
І “Одержима” так само можна було б взятися, але без ретро. Істерія в певному осучасненні має бути. Вона дуже лягає. У нас час такий, близький до того стану.
“Стожари”: Ви вже не вперше реалізуєте у якості куратора подібні проекти. Зокрема, кілька років тому в Національному музеї ви робили великий проєкт, який називався “Енеїда”, та був присвячений історії ілюстрування великого твору Котляревського. Логічно припустити, що й попереду у вас наступні подібні ініціативи, культурні заходи. Пандемія колись мине і карантини припиниться. Можливо, подібні проекти ви хотіли б реалізувати у взаємодії та при залученні діаспори? Це можна уявити у найрізноманітніших форматах в залежності від конкретного матеріалу.
Павло Гудімов: Давайте відверто говорити, тут діаспорська лінія досить серйозно представлена. По-перше, коли ми говоримо про архів і епістолярій. І матеріали діаспори з точки зору, скажімо так, роботи з пам’ятю Лесі Українки, то вони величезні. З візуального мистецтва тут небагато – лише дві роботи Мирона Левицького, якщо ми кажимо про діаспорські твори.
Але такі проекти могли би мати трошки іншу версію, якщо ми говоримо про подорожуючу версію.
Насправді мені завжди не дуже подобалося саме слово “діаспора”, це ж перекладається як “розпорошення”. Але наразі у глобальному світі точніше говорити про загальне українство. Все це українці, вони лише живуть там, де захочеться. Але для того, щоби ця ідентичність була престижною, треба працювати. Всім. Всім носіям цієї ідентичности.
Це одна з церглинок – цей проєкт. Для того щоби наша культура не виглядала заофіціозино і олдскульно.
Куратор виставки наголосив, що при підготовці експозиції однією з цілей було десакралізувати образ Лесі Українки, але не знецінити. Основною була ідея розказати про Лесю як про людину. Пояснити що зробили з Лесею після її смерті, про радянську ідеологію, яка просто використовувала її як певний “революційний меседж”. Назва проєкту – “Леся Українка. 150 імен”, це саме про багатогранність особистості Лариси Косач.
“Стожари”: Наразі підростає якісно інакше покоління, ровесників Незалежності України, ментально нових громадян, вихованих з усвідомленням понять свободи та гідності . Якою ви уявляєте Україну на 200 річний ювілей Лесі? Що має змінитися у суспільстві, щоб наступний ювілей Лесі сягнув масштабу нового рівня?
Павло Гудімов: Багато треба працювати. Я вважаю, що не тільки ювілеями все це вимірюється. Так ювілей це певні підсумки, але коли ми сьогодні говоримо про те, як працювати з минулим, (доречі це одна з ключових тем, яка мене страшенно цікавить) нам потрібно взагалі робити оцю ревізію постійно. Ця ревізія має бути на стиках різних напрямків культури. Ми не повинні говорити, що лише там сота чи двохсота річниця має активізувати пам’ять, ні. Для мене є чітке усвідомлення, що за наступні 50 років до ювілею двохсотого ми могли би побудувати взагалі зовсім іншу інноваційну платформу передачі цієї інформації і її актуалізації. Як це буде виглядати? Виставки це один із форматів. Веб-простір це ще один із форматів. Розважальні формати – так. Що фантастично працює у цьому проєкті – це гра. Навіть, одна лише “Лісова пісня” це може бути компьютерна гра глобального формату. Ми можемо просто на основі літературних творів запускати такі продукти, які могли би стати популярними у всьому світі.
Ревізія це ще й розвідування потенціалу щодо всього глобального світу. На скільки це працює, на скільки це може бути адаптивним, на скільки це може зацікавити.
Творчість Лесі Українки, і її драматичні твори, це те що може світ відкрити в наступні роки, якщо ми будемо їх реанімувати. Реанімувати – гарне слово, тобто оживлювати з точки зору сучасного світу і робити це надзвичайно талановито. Ви ж бачите, зараз такий час збирати каміння. Але завжди є час збирати каміння і час розкидати…
Виставка працює за реєстрацією (в час пандемії одночасно в просторі можуть знаходитись не більше 300 людей). Можете дзвонити в Український дім і також реєструватися. Кураторські екскурсії будуть лише в суботу та неділю о 14.00 і реєстрація на них вже відкрита. В будні дні виставка працюватиме з 10.00 до 20.00, у вихідні – з 11.00 до 19.00″.
Зареєструватися для безкоштовного відвідування мистецького проєкту можна ТУТ.
* «Хай буде тьма! – сказав наш бог земний” – вважається, що тут можна бачити поетично трансформований відгук на першу публічну промову російського царя Миколи 2 (17.01.1895 р.), яка містила фразу: «Оставьте бессмысленные мечтания!» (про конституцію та ліберальні реформи). Леся Українка дала оцінку цій промові в листі до М.Павлика з 26.02.1895 р.