«МОЄ РЕМЕСЛО» (С. Караванський)
Є постаті настільки багатогранні, що мимоволі дивуєшся – як ця особистість поєднує в собі стільки унікальних рис. Таким був СВЯТОСЛАВ КАРАВАНСЬКИЙ, який ніколи не боявся брати відповідальність на себе; ніколи, жодним чином не прагнув цієї відповідальності уникнути, сховатись від неї; і нарешті чудовий приклад людини слова й діла. І перше у нього ніколи не розходилося з другим.
У кінці грудня минулого року українська спільнота відзначила 100-річний ювілей від дня народження Святослава Караванського (1920–2016), українського поета, мовознавця, журналіста, перекладача, лексикографа, правозахисника, громадсько-політичного діяча та мецената. За крилатим висловом Оноре де Бальзака: «Життя – це складне і важке ремесло, і треба докласти чимало зусиль, щоб навчитися його». У багатостраждальному і, водночас, яскравому житті Святослава Караванського ремеслом стало слово і думка:
«Кинути слово, щоб бомбою стало!
Кинути слово, щоб душі трясло!
Кинути слово, щоб всіх хвилювало!
Кинути слово – моє ремесло!
Думку родити, щоб совість будила!
Троїла мужність і нищила зло!
Щоб маяком невгасущим світила!
Думку родити – моє ремесло!
Кинути слово і думку подати!
Гостру, як бритва, і чисту, як скло!
Муку страшну і жорстоку зазнати!
Світ обновити – моє ремесло!»
С. Караванський, «Моє ремесло»
Мовознавець Святослав Караванський народився у російськомовній Одесі, але все своє життя присвятив українській мові та Україні. Він став на захист української мови, боровся за права українців на свою мову, за що радянська влада «нагородила» його 31-м роком позбавлення волі та засланням у канцтаборах і тюрмах. Але й там, Святослав Караванський не полишав працювати, протестуючи проти русифікації та не полишаючи боротьби за свободу слова, за вільну від російського поневолення та комуністичного режиму Україну.
журнал одного автора». Львів, 2010 р.
ЦДАЗУ, бібл. ф. № 4, інв. № 1010-В
«Я нічим не насолив дикунській владі. Вона мені насолила. Я ніколи не був «совєтським громадянином». Я не мав вибору. Це так. Але не обирав ні совєтських вождів, ні совєтського способу життя. Як я міг бути щирим прихильником деспотичної влади, коли сам належав до категорії приречених на знищення? “Ліс рубають – тріски летять”: так пояснювали щирі “совєтські громадяни” трагедію Голодомору. А коли “тріска” має розум, хіба аплодує вона своїм рубакам? Я не аплодував», – розповів Святослав Караванський в одному із своїх інтерв’ю.
«Кожен горить на віку, як уміє,
Інший хвилину, а інший – весь вік,
Тільки б не скиглив, тільки б хай діяв!
Тільки б знав твердо, що він – чоловік!»
С. Караванський
В ув’язненні, він не зрікся своїх націоналістичних переконань – вони лише зміцніли та загартувалися. У лютому 1979 року, перебуваючи ще в ув’язненні, він приєднується до Української Гельсінської групи (УГГ). І, нарешті, після 31 року неволі Святослава Караванського звільняють та у листопаді 1979 р. він разом зі своєю дружиною Ніною Строкатою-Караванською, українською дисиденткою, правозахисницею та співзасновницею УГГ, емігрує до США. Радянська влада позбавила подружжя Караванських громадянства.
Але й на чужині душа Святослава Караванського завжди боліла за Україну. Він не кидав свого ремесла до останнього подиху – працював на Українському радіо та в газеті «Шлях перемоги», опублікував низку праць з мовознавства, якими користуються не лише філологи, писав до останнього дня свої блоги, звертався до нашої совісті і подавав нам усім думку – любити Україну, її мову, берегти її як найдорожчий скарб, даний Богом.
«Подай розуму нам, Боже!
Світлого, ясного,
І мудрости, і твердости,
І терпіння свого –
Напоумити заблудших,
Зберегти родину,
Навернути дітей твоїх
У лоно Вкраїни!»
С. Караванський, «Молитва».
документи на стадії науково-технічного опрацювання
Центральний державний архів зарубіжної україніки (м. Київ) запрошує ознайомитися з окремими архівними документами, друкованими виданнями творчого доробку Святослава Караванського та його світлинами, що зберігаються в архівному та бібліотечному фондах архіву.
Обкладинка та фрагменти книги С. Караванського «Гумористичний самвидав. Гумористично-сатиричні вірші». Філадельфія, 1982 р. ЦДАЗУ, бібл. ф. № 2, інв. № 1414-К 
Обкладинка та фрагменти книги С. Караванського «Гумористичний самвидав. Гумористично-сатиричні вірші». Філадельфія, 1982 р. ЦДАЗУ, бібл. ф. № 2, інв. № 1414-К 
Обкладинка та фрагменти книги С. Караванського «Гумористичний самвидав. Гумористично-сатиричні вірші». Філадельфія, 1982 р. ЦДАЗУ, бібл. ф. № 2, інв. № 1414-К 
Вірш С. Караванського «Заповіт». Володимир, 1968 р.
С. Караванський. «Сутичка з тайфуном. Збірка поезій», Еллікотт-Сіті, Меріленд, 1980 р.
ЦДАЗУ, бібл. ф. № 2, інв. № 55-К
Повідомлення І. Базарка «Устійнення зустрічей із Святославом і Ніною Караванськими»,
січень 1980 р.
ЦДАЗУ, ф. 36, оп. 1, спр. 45, арк. 12
Автор: Надія Лихолоб, головна архівістка ЦДАЗУ
(У дописі використані документи ЦДАЗУ та інформація із відкритих інтернет-джерел)