Ми досить часто читаємо в пресі, чуємо у виступах: «пересічні українці вважають…», «пересічні українці незадоволені» і т. д. Так от, про що ми, пересічні українці, думаємо, якою бачимо ситуацію і в країні, і в світі, розмовляю з Оленою Будзінською, з якою часто доводиться контактувати, коли заходжу в продуктовий магазин з гарною назвою – «Лілія».
Пропоную прочитати цю розмову, яка висвітлює нашу буденність.
«Я – однозначно оптиміст»
• Пані Олено! Прошу сказати, де народились, вчились, працювали?
• Народилась 30 січня 1987 року у Львові. Народилась вагою 3100 грамів і 53 см зросту о 13 годині дня.
• Скільки часу тут працюєте?
• Працюю у магазині «Лілія» уже 9 років. Спочатку – 5 років у алкогольному відділі, а потім пішла в декрет. Народила сина і побула в декреті 1,5 року. Тоді вийшла на роботу – але вже у продуктовому відділі.
• Кому найбільш вірите – політикам чи творчим людям (письменникам, художникам, журналістам), науковцям?
• Я взагалі вірю майже всім людям, бо обман відчуваю.
• Хто ваші друзі?
• Мої друзі – напарники в магазині, бо з ними я найбільше проводжу часу.
• Чи знаєте ви себе?
• Себе я добре знаю, але можуть бути моменти різні. Чи задоволені життям?
• Так, повністю.
• Скільки грошей потрібно вам для щастя?
• Не знаю. Мені здається, що я й так щаслива людина.
• На пам‘ять свою не нарікаєте?
• Так, зараз багато забуваю, що можу сказати – і тут же за п‘ять хвилин забути.
• Хто ви більше – оптимістка чи песимістка?
• Однозначно – оптимістка.
• Коли закінчиться російська агресія на сході України?
• Тоді, коли люди, які там проживають, стануть українцями. Бо, на мою думку, що хотіли – те й мають.
• Хто і коли виробить нарешті стратегію розвитку України?
• Самі українці, якщо навчаться бути щирими. Коли не будуть думати тільки про себе і гроші.
• У якій країні доводилось вам побувати?
• Я за кордоном не була. А хотіла би – в Америку.
• Яких людей більше доводиться зустрічати – вдячних чи агресивних?
• Бувають і такі, і такі.. Я вважаю: як я до них ставлюся, тоді вони до мене будуть або вдячні, або агресивні. Бо добро породжує добро, а зло – зло. І це – факт.
«Якщо є бажання, то часу вистачає»
• Яку книжку прочитали останнім часом?
• Не читаю книжок взагалі, бо не люблю цього робити. Щоправда, минулого тижня прочитала «Михальда. Пророцтво» Але там було 30 сторінок – тому не можу назвати це читанням.
• Що б ви порадили майбутньому меру Львова?
• Нічого. Бо теперішнім мером А. Садовим я повністю задоволена.
• Чим для вас є Львів?
• Найгарніше місто в Україні.
• Чи любите світ?
• Звичайно.
• Чи казав вам хтось, що «треба працювати над собою»?
• Так, казав. Я і так це знаю, бо ідеальних людей немає.
• Чи часто у вас буває добрий настрій?
• Буває часто. А якщо його нема, – я намагаюся сама собі його підняти, згадую хороший момент.
• Які у вас стосунки з Часом?
• Як коли: то вистачає, то ні. Але то залежить від мене: якщо є бажання, то часу вистачає.
• Про що мрієте?
• Чесно кажучи, якщо такої чи іншої мрії в мене нема, а таке – повсякденне, матеріальне…, тоді це плюс-мінус.
• Як відчуваєте соvid-19? Що станеться з Україною і світом, якщо карантин триватиме і триватиме?
• Знаєте, зробили з того коронавірусу невідомо яку страшну хворобу. Нині коронавірус страшніший для людей від вбивств, онкології, війн. Якщо він триватиме, то більшість людей помре від голоду. А це – гірше від соvid-19.
• Коли і як ви почали дбати про своє здоров’я?
• Якщо чесно, то я про своє здоров’я не дуже дбаю. До лікарів не ходжу, аналізи не здаю. Я веду неправильний спосіб життя: курю, вживаю інколи алкоголь, їм усе гостре і смажене. Якщо б, не дай Боже, захворіла, то, можливо, задумалась би над тим. А так – дякую Богові, що здорова.
• То ж будьмо всі здорові, пані Олено. Ми – і Україна. Дякую вам за щиру розмову.
