У Польщі пам’ятають джаз-діву Ренату Богданську, у Великій Британії — генеральську дружину Ірену Андерс. Про Ірину Яросевич (Ренату Богданську) тривалий час не було відомо для широкого загалу. Радянська влада ретельно приховувала це ім’я, яке увійшло в історію.
Про Ірину Яросевич, доньку капелана Січових стрільців і жінку непересічної долі, розповідає Дивись.info.
Окрім того, що була українською (на цьому не акцентувала уваги, однак і не приховувала такого факту) і польською естрадною співачкою, театральною акторкою, кіноактрисою, була ще й капітаном польської армії. Псевдо – Рената Богданська виникло після роману Ірини з акордеоністом Богданом Веселовським на прізвисько «Бонді». На честь хлопця обрала собі прізвище Богданська. А назвалась одним з найпопулярніших імен в Польщі того часу – Рената. Так на сцені з’явилась джаз-діва Рената Богданська.
Ірина Яросевич народилася у м. Фройденталь (Австро-Угорщина, тепер це м. Брунталь в Чехії.), де її батько — священик Микола Яросевич — кілька років служив капеланом греко-католицьких вояків у австрійській армії. Мати — Олена з Нижанківських — теж була з священицького роду. Її рідний брат – український диригент і композитор Остап Нижанківський.
Ірина Яросевич, хоч і провела частину дитинства на Прикарпатті, здобувала освіту у Львові. Сюди родина переїхала в 1925-му, коли батько отримав посаду в капличці психіатричної лікарні.
Друга світова війна змусила їх піти різними шляхами. Веселовський виїхав до Канади, де продовжував створювати сучасну українську танцювальну музику. Ірина стала відомою співачкою та акторкою.
«Я виховувалася у Львові в родині, де шанували й свято берегли мистецькі традиції. Моя мама чудово грала на фортепіано, її рідний брат був знаним музикантом. Звісно, що я не могла не піти в життя без музичної долі. Відтак навчалася мистецтву співу та гри на піаніно у Львівському музичному інституті. Там почала й свої співочі виступи. Завжди любила й шанувала оперне та музичне класичне мистецтво, але мене тягнуло до такої форми сценічної експресії, в якій би відображалися елементи сатиричні…Проте вибух війни зламав усі мої плани, і, звичайно, як і у всіх, ціле життя», — згадувала Ірена, пише видання День.
У 1939 році Львів захоплює Червона армія, Західна Україна входить до складу СРСР. Назустріч радянській владі з захопленої вермахтом Польщі біжать комуністи та євреї. Серед них композитор Генрік Варс, який втік з табору для польських військовополонених, дістався Львова та влаштувався у філармонію. З таких саме єврейських біженців Варс збирає колектив Tea-Jazz (український варіант — «Тео-Джаз»). Вокалісткою запрошує Ренату Богданську.
«Теа-джаз» заснували на суміші музики, театру й оперети, велику роль у якому відігравали вокальні номери й елементи вистав. Влітку 1940-го Яросевич-Богданська разом з «Тео-Джазом» виїжджає на гастролі. Грають в Одесі, Курську, Москві та Ленінграді. У Києві Рената забігає до РАГСу та виходить заміж за іншого вокаліста «Тео-Джазу» Ґвідона Боруцького. За місяць друге турне.
У Челябінську дізнаються, що німецька армія перетнула кордон з СРСР. 30 червня 1941 року був взятий Львів, «Тео-Джазу» довелося залишитися в Росії та виступати у колгоспах за їжу.
1942 року Ірена стала членом мистецької одиниці військового формування генерала Владислава Андерса, що організовувалося у СРСР із числа польських втікачів та засланців (пізніша назва формування — ІІ Корпус у складі англійських військ). Так народився естрадний театр Polska Parada, й продовжилася творчість Ірени Яросевич (Ренати Богданської). Пройшла весь військовий шлях армії Андерса: від Тоцька і Бузулука, через Іран, Ірак, Палестину та Італію.
Ансамбль з музичним оркестром під керівництвом Генріха Варса та його солістка Ірена Яросевич (Рената Богданська) під час війни виступали перед перським шахом, в палаці короля Єгипту, а потім — після переможного бою на Монте-Кассіно на вершині гори біля монастиря заспівали легендарну пісню «Червоні маки на Монте-Кассіно» замість «Роси п’ють польську кров», яка мала шалену популярність в Польщі.
Там вона знялася у двох художніх фільмах — польському «Велика дорога» та італійському «Незнайомець з Сан-Марино», в останньому грала поряд із Вітторіо де Сіка й Анною Маньяні. 1948-го Ірена вдруге одружилася. Її обранцем став славетний генерал і політик Владислав Андерс (1892 -1970 рр.). Подружжя переселилося до Великої Британії. У них народилася донька Анна-Марія.
1948-го Ірена вдруге одружилася. Її обранцем став славетний генерал і політик Владислав Андерс (1892 -1970 рр.). Подружжя переселилося до Великої Британії. У них народилася донька Анна-Марія.
Ірена Яросевич здобула широку популярність серед польської еміграції. Шлюб із генералом армії «Вільної Польщі» зробив її національним символом. У Лондоні Ірена Андерс стала першою леді польської діаспори. Коли Польща остаточно скинула комуністичне ярмо, Ірена отримала найвище визнання від незалежної польської держави. Записала приблизно тисячу пісень, біля сотні з них вийшли на платівках… В 60-их роках вона неперевершено зінтерпретувала у супроводі оркестру Генріха Нойберта дві пісні Богдана Веселовського («Я знов тобі» на слова Ганни Чубач та «Було високе чисте небо» на слова Лесі Тиглій) для його авторської платівки-гіганта «Мрії», а також взяла участь у формуванні платівки «Мій рідний край», на яку наспівала колискову «Ой, ходить сон», народну пісню «Човен хитається».
Уже наприкінці свого творчого шляху зустрічалась з українцями-діаспорянами, записала кілька пісень українською — у співпраці разом з Володимиром та Лесею Луцівими, українським музичним подружжям, що активно діяло в українській громаді Великої Британії. У 1970-их роках вони разом виконали три українські пісні до альбому «Мій рідний край». Володимир Луців зокрема згадує, що Ірена Андерс телефонувала йому з привітаннями на Різдво та співала українську коляду «Бог Предвічний», спілкувалася з ним тільки українською, пише Culture.pl.
Ірена Андерс двічі поверталася до Львова: уперше на початку 1990-их відвідала могили своїх батьків на Личаківському цвинтарі, вдруге — в середині 2000-их.
Померла Ірина Яросевич (Ірен Андерс) 29 листопада 2010 року у віці 93 років від інфаркту. Похорон відбувся в Лондоні 8 грудня, звідкіля після панахиди домовину з її тілом перевезли на кладовище в Мортлейку, де кремували. 21 травня її прах було поховано на італійському кладовищі в Монте-Кассіно поруч із могилою чоловіка Владислава Андерса.
Раніше ми розповідали про унікальний український павільйон на виставці у Чикаго 1933 року та “принцесу” нашої американської діаспори.