Борис Грабовський – невтомний винахідник і геній

від Комарі Альберт

Грабовський Борис Павлович (26 травня 1901, Тобольськ, Російська імперія — 1966, Фрунзе, Киргизька РСР, зараз столиця Киргизстану — Бішкек) — український винахідник, син відомого українського поета-революціонера Павла Арсенійовича Грабовського.

Нелегка життєва доля склалася у поета і перекладача Павла Грабовського, якого у 1889 році царським наказом було вислано в Якутію, а згодом – до Тобольську. Там він винаймав кімнату у місцевої бібліотекарки, де 28 липня 1900 р. познайомився з Анастасією Лук’яновою (Гутовською) – ученицею медичної школи, яка відбувала п’ятирічне заслання за замах на цесаревича. Вона власноруч виготовила бомбу, носила її у Біблії, усередині якої зробила отвір і зрештою кинула в цесаревича.

Того дня дівчина була у відчаї: до неї почав залицятися багатий одружений чиновник. Коли Анастасія не погодилася, чиновник пообіцяв заслати її в Ішим. Довідавшись про це, Павло Грабовський запропонував Анастасії Миколаївні фіктивний шлюб. 30 липня вони обвінчалися, оселилися в одній квартирі, але в різних кімнатах. Однак у жандармерії щось запідозрили, наскочили з перевіркою, зробили попередження. Після чого Павло й Анастасія почали жити родиною.

26 травня 1901 року, за рік до смерті батька, у подружньої пари народився син, якого поет назвав на честь близького друга, автора «Словника української мови», письменника Бориса Грінченка. Наприкінці листопада 1902 року Павло Арсенович написав останній лист другу: «Стрінете мого маленького сина, так допоможіть йому прибитися до якогось щиро українського гурту. Незабаром сподіваюся смерті. України так і не побачу».

Коли Борису виповнилося 1,5 роки, помер батько. У 1906 р. Анастасія переїхала з сином до Києва, Одеси, а згодом до Харкова, де жив брат батька та бабуся Августина, яка зайнялася вихованням Бориса.

Анастасія Миколаївна ходила з кийком на полювання, класно стріляла. Вона змалку прищепила синові любов до техніки та зброї. У 6 років Борис умів стріляти з револьвера «Сміт-Вессона», а в 10 – із «Вінчестера»; влучав у десятку.

Дорослим Борис Грабовський винайшов гвинтівку, швидкість кулі якої становила 4 тисячі метрів за секунду. «Мати казала, що це у мене спадкове, – згадував Борис Грабовський, – її дід і прадід були винахідниками та мисливцями, захоплювалися зброєю».

Втім, Борис Грабовський багато хворів, мав зламаний хребет, лежав у гіпсі, тому навчався вдома, екстерном складав іспити в гімназії. Гімназист захоплювався фізикою і хімією, навчився виготовляти вибухові речовини для феєрверків, любив щось конструювати і майструвати.

Після смерті бабусі переїхав до матері в Киргизію (м. Токмак), яка жила там із другим чоловіком. Мати уявляла сина письменником, вітчим – землеміром, але Грабовський закінчив партшколу, після чого вступив добровольцем до Червоної армії, де служив спочатку у першій легкій туркестанській батареї, згодом — у складі частин особливого призначення (ЧОН), потім у 1-й (4-й) легкій Туркестанській батареї добровольцем.

У 1922 р. виїхав до Ташкента, де до 1924 р. Борис навчався у Середньоазіатському університеті; одночасно служив в Обсерваторії лаборантом, потім – у Ташгестрамі обмотником динамомашин. Працював над першою в світі реактивною гвинтівкою, сподіваючись на підтримку Фрунзе. Познайомився з працями Бориса Розинґа в галузі електронної телескопії.

Через хвороби, фінансові проблеми Борис у 1925 р. виїхав у Саратов до рідної сестри матері. Тітка познайомила Бориса з викладачем математики та фізики Миколою Піскуновим та інженером-електриком Віктором Поповим, пристрасним радіолюбителем. Юнак запалився ідеєю створення приладу для передачі по радіо рухомого зображення. Увесь свій вільний час Борис присвячував роботі над винаходом. Створив перший проект — «радіотелефот» (телевізійна установка). Був відряджений у Ленінград на Електровакуумний завод по своєму винаходу — телефоту (екземпляр якого зберігається в музеї зв’язку в Ленінграді).

8 листопада 1925 року в Ленінграді Борис Грабовський зустрівся з професором Борисом Розингом на його квартирі. Саме Борис Розінг отримав перший у світі патент — № 18076 на електронний телевізор. Той довго і зосереджено вивчав пояснювальні записки, схеми і після кількох хвилин роздумів визнав: «Ви відкрили щось таке, після чого загримить». Професор сказав, що ідея Грабовського на голову вища від його власної, бо «Трубка Розінга» містила механічний передавач і електронний приймач, а «радіотелефот» був повністю електронним; що необхідно терміново запатентувати винахід і запропонував завтра ж оформити документи.

Друкарка Розінга Лідія Жигунова оформляла документи. Борис і Лідія познайомилися, знайшли спільних знайомих: з дядьком Лідії Борис разом навчався. Лідія – дочка Олексія Жигунова – відомого петербурзького архітектора, власника п’яти особняків, мільйонера, який мав вклади в англійських банках. На допиті в ГПУ Олексія Жигунова забили до смерті; мати Лідії померла від туберкульозу. Лідія Олексіївна повністю утримувала молодших братів і сестричку.

У серпні 1925 р. Грабовський отримав Патент № 5592 міжнародного зразка. Час було повертатися до Саратова. Борис Павлович підійшов до Лідії і сказав: «Ми їдемо, виходьте за мене.» Вони забрали всіх дітлахів, виїхали до Саратова, одружилися. Через півроку у Лідії загострився туберкульоз і родина виїхала до Ташкента.

У Ташкенті Борис Грабовський винайняв стару стайню на обійсті, де разом із помічником – лаборантом науково-технічної станції радіоустановок Іваном Бєлянським власним коштом виконував роботи із завершення електронної системи телевізійного зображення (телефоту). Спеціальна комісія ухвалила рішення вважати винахід «доцільним» і виділити кошти на подальший його розвиток.

У 1927 р. за кресленнями Грабовського ленінградський завод «Світлана» (це світле ім’я Грабовський пізніше дав своїй дочці) створив першу в світі електронно-променеву передавальну трубку, що стала прототипом сучасних телекамер. Єдиний вцілілий екземпляр перебував в експозиції Центрального музею зв’язку ім. О. Попова в Ленінграді до січня 1965 року, а потім хутко зник.

Систему збирали вдома: в одній кімнаті поставили приймач, у другій — передавач. У той момент, коли щось не виходило, Лідія підійшла до передавача підправити. І всі побачили на екранчику розміром у 12 квадратних сантиметрів перше рухоме зображення – жіночу руку та силует жінки. Так дружина Грабовського стала першою у світі телеведучою. Всі закричали: «Ура!»

Перша у світі «телепередача» відбулася 26 липня 1928 р. в Середньоазійському окрузі зв’язку в Ташкенті. Винахідники Борис Грабовський, Іван Бєлянський, технік-лаборант Костянтин Слєвіцький у присутності спеціальної комісії на чолі з професором Златоврацьким передали рухоме зображення (вулиці міста, трамваї, люди). Досліди були офіційно зафіксовані та зафотографовані.

4 серпня 1928 р. апаратуру встановили для загального огляду біля кінотеатру «Хіва». За 30-40 м від передавача стояла камера-приймач. Зацікавлені перехожі спостерігали зображення на маленькому екранчику: трамвай, що рухався, обличчя людей, різні предмети…

Коли Борисові Грабовському запропонували продемонструвати апаратуру в Москв, він відправив усе в Центральне бюро раціоналізації та винаходів. З невідомої причини вантаж до Москви прямував через Далекий Схід. Через два місяці отримав повідомлення з Москви про прибуття вантажу. Коли Грабовський (з дружиною) і Бєлянський у Москві в присутності комісії відкрили ящики, знайшли уламки битого скла й металу, розтрощеною всю апаратуру. Винних не знайшли: залізниця звинувачувала перевізників, а ті – залізницю.

Тоді, у Москві, у Б. Грабовського забрали і не віддали робочі журнали, щоденники, розрахунки, схеми; чотири папки з повним технічним описом усіх дослідів і того, що відбувалося в Ташкенті. Дивно, що згодом ці чотири папки опинилися в Америці. Випадковість?

У 1929 р. Володимир Зворикін (російський інженер, у 1919 р. емігрував до США) виготовив кінескоп, 1931 р. — електронно-променеву трубку, в 1933 р. завершив роботу над створенням своєї електронної телевізійної системи. Збіг?

Б. Грабовський звернувся до керівництва Узбекистану по допомогу в замовленні нових вакуумних складових до телефоту на німецькій фірмі «Телефункен», отримав на це згоду. Коли Б. Грабовський звернувся до органів НКВС за отриманням закордонного паспорту, йому відмовили.

Потім почалося: народився і згас син-первісток, якому батько дав ім’я – Ікар — грошей не вистачало навіть на похорон, тому батьки поховали малюка в ящику від телефоту. 8 лютого 1931 р. за терористичну діяльність заарештували Бориса Розінга, засудили до трьох років таборів, де професор помер.

У 1931 р Борис Грабовський ще раз намагався переконати вчених у перевагах телефоту, але спеціалісти назвали проект безперспективним. Грабовського викликали в НКВС, вилучили всю документацію, креслення, схеми з розрахунками та три томи рукописів «Енциклопедії телефотії», суворо заборонили розробляти такі винаходи, порадили «…прекратить всякую возню вокруг электроники». Схоже, що НКВС викрав у Грабовського ідею створення електронного телебачення.

Борис Грабовський рятував родину: симулював нервовий розлад, терміново втік із сім’єю до матері у Фрунзе (назва з 1926 до 1991 р., нині м. Бішкек). Працював, закінчив Киргизький державний педінститут (де згодом і викладав), одержав диплом фізика, займався винахідництвом.

Та трагедії родини продовжувалися. Сестра дружини повернулася в Ленінград, але в 1938 році її заарештували й заслали на каторгу. Там її вкусив енцефалітний кліщ. Ніна стала повним інвалідом, у 1941 р. Грабовські забрали її у Фрунзе. Лідині брати під час війни загинули… під Ленінградом.

Борис Павлович побудував малолітражний гелікоптер, трикрилий планер, безмоторний човен, який міг плисти проти течії, сконструював віброфосфенний апарат “Камертонний телефот” для бачення сліпих, апарат для глухонімих. Його запатентована ідея отримання катодного променю була успішно застосована в Інституті електрозварювання, про що листовно засвідчив директор інституту Борис Патон. Йому належать 12 патентів та авторських свідоцтв, а також понад 50 заявок на винахід. До робіт, пов’язаних з телебаченням, він більше не повертався.

Грабовський написав п’єсу про батька — «Павло Грабовський», був автором кількох науково-фантастичних романів, уклав збірку «Біофактор», писав казки «Казка про ракету», «Павук-плавунець».

У Фрунзе Грабовський купив будинок, що був прохідним двором: з нього не вибувала молодь, студенти… Учений був прекрасним лектором, оповідачем, охоче займався з дітлахами, вів гуртки моделювання.

У 50-х йому випадково трапилася книжка американського фізика-фантаста Мітчела Уілсона «Брат мій, ворог мій», де в художньому описі практично слово в слово викладено те, що відбувалося на дослідах у Ташкенті, навіть те, що стосувалося руки його дружини. Борис Грабовський почав скрізь писати і доводити, що це не в США була створена електронна система телебачення.

23 грудня 1963 року Борис Грабовський отримав листа з Державного комітету з радіоелектроніки, в якому зазначалося: «Ваш пріоритет на одержання рухомого зображення за допомогою «апарата для електронної телескопії» незаперечний, а факт видачі патенту юридично скріплює пріоритет за авторами винаходу». Згодом спеціалізована міжнародна комісія з ініціативи ЮНЕСКО визнала «факт здійснення Б. Грабовським та Бєлянським першого у світі телевізійного пересилання за допомогою електронних телевізійних пристроїв 1928 року…»
Борис Грабовський помер 13 січня 1966 року, похований у Бішкеку.

І сьогодні будинок Грабовського продовжує жити. Тут жила дружина, яка спеціально вивчила українську мову, щоб все архівувати, листуватися з українцями, з музеєм Павла Грабовського (с. Грабовське). Написала книжку про свого тестя. Дочка Світлана – лікар-терапевт, знайшла собі у Киргизії чоловіка-українця.

Як повідомлялося, 11 серпня свій ювілей святкував Стів Возняк – видатний американець українського походження.

Схожі публікації

Залишити коментар