У цьому році 8 травня, у День пам’яті жертв Другої світової війни і примирення Світова федерація українських жіночих організацій (СФУЖО) розпочала проєкт «Друга світова: українські жінки на полі бою, в підпіллі, в окупації та в діаспорі».
Нові історії про українських жінок Другої світової щодня у Facebook СФУЖО розміщувалися. Проєкт тривав до 8 червня. Але розповіді про героїчних українок організаторам надходять і після завершення терміну та будуть оприлюднені до кінця року. Про це розповідає Meest-online.
Ініціатори проєкту звернулися до земляків і закликали поділитися історіями про українських жінок, що зробили внесок у боротьбу за мир і вільний світ під час Другої світової війни, пов’язаних із нашими родинами, вихідцями з нашої місцевості, чи про тих, хто мають стосунок до наших організацій, а також історіями з діяльності українських жіночих організацій у діаспорі.
“Зранена земля, кривава жорстокість, скалічені долі… Плач удів, горе матерів, сум дітей… Війна приносить в оселі біль, тривогу, смуток… Найнестерпніше болить нам і те, що кращі сини та доньки України знову полягли за її Свободу і Соборність у російсько-українській війні. За рідний край постають мужні, хоробрі, сміливі. Готові захищати свою землю в найтяжчих боях, віддати молоді життя заради миру, в боротьбі за батьківський край бути відданими синами. Із ними, як і сьогодні боронячи східні кордони України від російських окупантів, воювали поруч у Другій світовій війні щирі сестри, дорогі дружини, ніжні наречені. Ми прагнемо назвати їхні імена. Тих, хто поліг від нацистської кулі, і тих, кого зберегла Пресвята Богородиця”, – писали організатори прокекту..
Про жінок-героїнь в Україні та діаспорі, куди вони мусили виїхати, рятуючись від радянських переслідувань, розповіли онуки та правнуки. Людські та вояцькі чесноти жінок-захисниць не зміряти. Їхні нагороди не злічити.
10 вересня 1939 року Канада однією з перших оголосила війну фашистській Німеччині. Однією з перших українок у діаспорі у вересні 1941-го вступила до Канадських збройних сил Анна Храплива, пізніше підхорунжий у жіночій армії, нагороджена медаллю Британської імперії.
Капельмейстер Надія Зварич зі своєю дівочою військовою бандою їздила Канадою від берега до берега, допомагаючи в добровольчій кампанії. Ми згадуємо шеренгову Канадського жіночого корпусу Квак А. Е. Іотов родом із Торонто. Вагомий внесок у поваленні гітлерівської армії українських жіночих організацій діаспори мережі СФУЖО.
“Наприкінці 1939 року Українська жіноча рада у Вінніпеґу створила спеціальний комітет під патронатом канадського «Червоного хреста» (ЧХ). У лютому 1940-го представницею Жіночої ради до ЧХ обрали Марію Вергун. Працюючи в ЧХ, українські жінки шили простирадла, жакети, шпитальні сорочки, плели шалики та светри, висилали ковдри пораненим і біженцям. За потреби працювали понад норму, часом роботу закінчували вдома. До цієї діяльності долучилися й членкині жіночої організації при Канадсько-українському атлетичному клубі та Товариства княгині Ольги при «Просвіті». Багато хто, як наприклад, Товариство Марії Маркович при читальні «Просвіти», відгукнувся на заклик про грошову допомогу на постачання шпиталів”, – такими рядками рясніли шпальти українських діаспорних газет 1939-1945 рр.
Плеяда палких патріоток України — це безстрашні зв’язкові Організації українських націоналістів та Української повстанської армії.
Ярослава Стецько (уроджена Ганна-Євгенія Музика) з Тернопільщини, заарештована гітлерівцями й кинута в тюрму на Лонцького, була змушена еміґрувати. Одна з лідерок ОУН, співорганізаторка ЧХ УПА, після смерті чоловіка Ярослава Стецька, керівника Антибільшовицького блоку народів, стала головою цієї організації, засновницею Конґресу українських націоналістів (КУН), співзасновницею Європейської ради за свободу. Народна депутатка України трьох скликань, нагороджена орденом княгині Ольги.
Неможливо не згадаті й когорту львів’янок:
Дарія Гусяк на псевдо «Дарка» разом зі своєю мамою шукала й облаштовувала хати, де під чужим іменем проживав головнокомандувач УПА Роман Шухевич із охороною, відбула весь термін покарання 25 років у радянських таборах, одна із засновниць Всеукраїнської ліґи українських жінок, член Проводу КУН, кавалер ордена княгині Ольги;
Віра Філяк-Крокіс на псевдо «Реня» витримала багаторічне ув’язнення в ГУЛАГу, впродовж 30 років працювала секретаркою Спілки політичних в’язнів України, активістка Ліґи українських жінок, «Просвіти», «Рідної школи», «Союзу українок»;
Богдана-Мирослава Пилипчук була ув’язнена в Тайшетлагу, активістка КУН, Братства УПА, Ліґи українських жінок, «Союзу українок»;
Ірина Савицька-Козак відома в УПА як «Бистра», організовувала підпільний український ЧХ, часто зустрічалася з командиром УПА Шухевичем, у 1998-2003 рр. очолювала Об’єднання українських жінок у Німеччині.
Ярослава Філь із міста Любачів (тепер — Польща) на псевдо «Марта» в УПА очолювала ЧХ на Лемківщині, працювала в Антибільшовицькому блоці народів і директоркою Української суботньої школи в Мюнхені, нагороджена відзнакою Папи Римського Pro Ecclesia et Pontifice.
Анна Бурій (у дівоцтві Булелик) із Івано-Франківщини не похитнулася у фашистських казематах, стала організаторкою Української національної асоціації, отримала нагороду за досягнення до Дня Канади й Волонтерську премію Онтаріо.
Наталка Таланчук (з дому Гребінська) із с. Мануйлівки (тепер — м. Дніпро) — із 16 років членкиня ОУН, активна діячка Об’єднання жінок Ліґи визволення України (тепер — Ліґи українок Канади), володарка найвищої нагороди Конґресу українців Канади — Шевченківської медалі.
Марія Савчин (у шлюбі Пискір) на псевдо «Марічка» — надрайонова УЧХ Перемишльщини, лицар «Бронзового хреста заслуги» УПА, голова відділу Союзу українок Америки, делегатка VIII Конґресу СФУЖО в Торонто.
Іванна Пшепюрська-Мащак — учасниця національного підпілля, жертва операції «Вісла», політв’язень таборів ГУЛАГу, активістка громадського життя української діаспори у Великій Британії.
Василина Демчинська на псевдо «Мотря», «Надя», «Уляна» очолювала УЧХ Луцького району, лицар «Срібного хреста заслуги» УПА.
Людмила Фоя з Житомирщини на псевдо «Оксана», «Марко Перелесник» — учасниця контррозвідувальної операції проти карателів НКВС, письменниця. Поетеса, публіцистка, діячка ОУН Олена Теліга в Києві керувала створеною з ініціативи Олега Ольжича Спілкою українських письменників, редагувала літературно-мистецький додаток до газети «Українське слово» — тижневик «Литаври», входила до складу Української Національної Ради, на пам’ятнику героїчній співвітчизниці в Бабиному Яру викарбувано: «Олені Телізі та її соратникам, які загинули за Незалежність України».
Пам’ятник українській жінці Матері-героїні стоїть і на Черкащині — Євдокія Лисенко провела всіх десятьох синів на фронт і материнська молитва повернула додому дітей живими.
“Ми схиляємося перед мужністю Ольги Фроляк-Ельяшевської й членкині «Надсяння» Ірини Бієнко-Шуль, катованих у гітлерівському жіночому концтаборі «Равенсбрюк» та Анастасії Гулей із Пирятина Полтавської області — в’язня «Освенциму». Ми вклоняємося уродженці Станиславова Осипі Олінкевич-Михайленко, котра витримала знущання німецьких таборів, активістці Союзу українок Америки, одній зі засновниць, першій і довголітній секретарці 240-го Відділу ім. Євгена Коновальця «Українського народного союзу» (УНС), головній радній УНС на Конвенції 1962-го й інших років, видатною вченою десятирічного в’язня тайшетських таборів, докторці фізико-математичних наук, професорці, академікові Академії наук вищої школи України Ніні Вірченко й Ангеліні Ясинській — доцентці, завідувачці кафедри мінералогії Львівського національного університету, котра воювала навідником у 1077-му зенітно-артилерійському полку 87-ї дивізії Протиповітряної оборони”, – зазначають членкині Світової федерації українських жіночих організацій.
Киянка Марія Доліна стала пілотом одного з найскладніших літаків Другої світової війни — важкого пікірувального бомбардувальника Пе-2. Льотчиця з Житомирщини Катерина Зеленко — єдина жінка, котра виконала повітряний таран. Євдокія Завалій із Нового Бугу — гвардії полковник, єдина жінка-командир взводу морської піхоти.
1976 року настоятелька греко-католицького монастиря, 20-річний політв’язень радянських таборів Олена Вітер визнана першою українкою — праведником народів світу за порятунок єврейських дітей під час Голокосту. Сероед праведників народів світу:
Катерина Сікорська й її старша донька Ірина Гутор із Тернопільщини, Олександра Шулежко, котра створила в окупованих Черкасах дитячий притулок, урятувавши 102 дітей від голодної смерті, а серед них 25 єврейських дітей — від страти. Уродженка Жмеринки Євдокія Варцаба нагороджена Ліґою міжнародного ЧХ медаллю ім. Флоренс Найтінгейл за хоробрість і виняткову відданість пораненим у роки Другої світової війни.
СФУЖО щиро дякує за надзвичайні історії про своїх матерів, рідних, посестер чи просто українських героїнь, котрі автори надіслали протягом проєкту СФУЖО «Друга світова: українські жінки на полі бою, в підпіллі, в окупації та в діаспорі».
«Це неймовірні життєписи, що не залишили нікого байдужим. Напевно, кожен, читаючи, проживав і невимовні страждання, через які пройшли жінки в роки Другої світової, і відчай через незворотні втрати української еліти, і безмежну гордість за українок, яких не зламали ні концтабори, ні репресії, ні війна. Цей завершений 8 червня проєкт нагадав кожному з нас про те, якими можуть бути патріотизм, самопожертва, воля до життя, відданість справі, життєві випробування… Мусимо пам’ятати про це! До нас ще надходять родинні історії — впродовж року вони будуть з’являтися на наших сторінках», – підкреслюють автори проєкту.
Це спроба написати історію й тих українських жінок Другої світової, чиї імена відомі не всім, чиї героїчні постаті заслуговують на найглибшу повагу та найвищу пошану. Подвиг карооких і русявих, усміхнених і зосереджених, жартівливих і розважливих самовідданих українок наближав мить перемоги у Другій світовій війні. Їхні історії болем і гордістю закарбовані в наших душах, свідченням їхньої жертовності для наступних поколінь хай стане Книга пам’яті «Жіноча героїка Другої світової. Українки».
Нагадаємо, у квітні Українська діаспора вшанувала видатну письменницю Лесю Бризгун-Шанту з нагоди 100-річчя від дня її народження.