З часу російського геноцидного вторгнення в Україну у 2022 році Російська Федерація примусово переселила тисячі українських дітей на підконтрольні їй території, надала їм російське громадянство, примусово усиновила їх у російські сім’ї та створила перешкоди для возз’єднання дітей з рідними і проживання на батьківщині. Терористична Росія та керівництво цього утворення однозначно будуть покарані за зазначені антилюдські діяння.
Скільки дітей із дитячих будинків незаконно вивезла Російська Федерації з території України? З яких областей найбільше депортованих дітей? І яка ситуація з рекрутингом української молоді в окупації і відправлення їх до лав російської армії? Про це ресурс Радіо Свобода 03.02.2024 поспілкувався з Юлією Усенко – начальницею Департаменту захисту інтересів дітей Офісу Генерального прокурора під час міжнародної конференції «Війна Росії проти дітей» (Russia’s War on Children), що відбулася у Ризі. Метою зібрання був пошук шляхів системного повернення неповнолітніх українців з РФ. Редакція СТОЖАРИ подає тези зазначеного спілкування з Юлією Усенко.
- Скільки Офіс Генерального прокурора відкрив проваджень щодо депортації української дітей і з яких областей ці діти?
Ми розпочали велике провадження, ми його називаємо магістральним – з березня 2022 року, з моменту повномасштабного вторгнення, коли отримали перші сигнали масової депортації дітей. Це було повідомлення Міністерства закордонних справ нашого про переміщення понад двох тисяч дітей. І з того часу ми почали фіксувати дедалі частіше й частіше ці випадки примусового переміщення або депортації. Звичайно, це торкнулося всіх територій, які перебували під окупацією Російської Федерації. Менше, звичайно, ті області, які були менше в окупації, це – Київська, Чернігівська області.
Але, звичайно, найбільше дітей, інформацію про яких ми маємо, це Донецька область, Херсонська область, Запорізька область – трошки менше. Так само в нас є випадки депортації дітей з Миколаївської області – якраз статусні діти – і була інформація щодо Харківської області так само.
- Ви кажете, що з Донецької області найбільше депортували дітей, яка це цифра?
Відповідно до Женевської конвенції, саме Національне бюро з перших днів акумулювало цю інформацію, це цифра – понад 13 тисяч дітей. Звичайно, ми маємо перевірити кожну цифру, на сьогодні з 19,5 тисяч ми верифікували дітей: ми знаємо, що це наші діти, їхні анкетні дані, іноді маємо дані свідоцтва про народження, іноді маємо дані щодо родичів.
І зараз найголовніше завдання – знайти цих дітей: де вони зараз, яка їхня доля, де їхні родичі і як ми взагалі можемо розслідувати ці факти. Дійсно, відсутні доступ до території, до свідків, до очевидців ситуації, – надзвичайно ускладнює цей процес.
- Якщо брати 19 тисяч дітей, скільки з них діти-сироти?
В цьому списку в нас є близько чотирьох тисяч дітей, 3 900, не можу точно сказати. Це інформація про тих дітей, які в нас були в дитячих будинках, в прийомних сім’ях, в ДБСТ або під опікою родичів. Це – статусні діти, які перебувають під опікою держави. Я хочу на цьому наголосити, що під опікою держави, тому що міжнародне гуманітарне право не виділяє окремих норм щодо цих дітей. Ці діти – під опікою держави Україна. Це діти, за яких ми відповідаємо.
- Про яку кількість дитячих будинків ми можемо говорити, що окупанти вивезли з території України?
Можливо, нам пощастило в якійсь мірі, що вдалося з більшості територій евакуювати дітей. Єдине, що найпершою і найстрімкішою була окупація Херсонської області, і не вдалося вивезти два дитячі будинки. Навіть потім неможливо було отримати дозвіл на зелені коридори, хоча цей процес тривав, і ми добре пам’ятаємо ті часи, але окупанти жодним чином не давали такої можливості – і ці діти були вивезені (окупантами з Херсонщини – ред.).
Ще в нас є така форма, як Центр соціально-психологічної реабілітації, коли тимчасово влаштовуються діти, позбавлені опіки і батьківського піклування – і якраз цей будинок був вивезений з Миколаївської області окупантами на територію вже Херсонської області. І після – діти були депортовані до Російської Федерації. Тому фактично можемо сказати про три такі інституційні заклади, які були вивезені. Щодо всіх інших територій, ми перевірили цю інформацію і випадків вивезення закладів інституційного догляду – дитячих будинків – немає, тільки ці три.
- Чи відомі випадки, коли депортованих дітей рекрутували до російської армії?
Рекрутинг є один із шести серйозних порушень прав дитини, відповідно до резолюції Радбезу, відповідно до міжнародного гуманітарного права. Форми рекрутингу можуть бути різними. Є активні, пасивні, пряме і опосередковане залучення. Дітей-солдатів, говорячи мовою міжнародного права, на сьогоднішній день ми не фіксували, але я не можу сказати, що таких випадків не було. Я можу сказати, що ми їх не фіксували. Але ми фіксували і фіксуємо – в нас уже чотири випадки таких є – коли залучали дітей, втягували у збройний конфлікт шляхом залучення до шпигування, щоб діти передавали дані щодо переміщення наших військ, щодо розміщення окремих об’єктів. Були випадки, коли дітей залучали до побудови блокпостів, військові саме Російської Федерації безпосередньо таких більш-менш дітей підліткового віку залучали до цього процесу.
Але найбільшою проблемою є військово-патріотичне виховання дітей, яке відбувається на окупованій території. Я не хочу говорити лише про 2022 рік, я хочу говорити про період з 2014 року. І тут, коли ми бачимо ситуацію окупації Кримського півострову, і в нас є дослідження, які проведені громадськими організаціями, в нас є безпосередньо інформація в матеріалах провадження відносно тих дітей, які на момент окупації були дітьми.
Відповідно, ці діти у 18 років вони були призвані до армії, і прокуратура Криму в нас розслідує випадки призову, там було кілька хвиль – і восени, і весною, всі ці факти фіксуються. І що найстрашніше, в період, коли вже почалося повномасштабне вторгнення, на території Криму дуже активно почали вішати меморіальні таблички із загиблими в так званій спеціальній військовій операції солдатів з віком їхнього народження і смерті, і це є діти, які були на час окупації якраз таки дітьми.
На сьогодні маємо підтвердження того, що наші діти, які перебували в анексованому Криму, вони вже загинули, воюючи проти власної країни, проти власного народу і ми не знаємо, скільки таких випадків буде по закінченню.