У виснажливій боротьбі проти російських окупантів Україна і українці відчувають неабияку підтримку з боку польського народу. Історія демонструє, що часто саме загрози з боку Росії (у всіх її проявах) ставали стимулом для об’єднання зусиль обох народів. Проте упродовж століть українсько-польські стосунки були доволі напруженими і лише після закінчення Другої світової війни почали налагоджуватись і врешті переросли у міцну дружбу, фундамент для якої зводили українці і поляки в еміграції.
Українсько-польське порозуміння у другій половині ХХ століття стало одним із визначальних факторів в історії Східної Європи. По закінченню Другої світової війни багато відомих представників української діаспори посприяли зближенню обох сусідніх народів. У другій половині 1940-х років у німецьких таборах для тимчасово-переміщених осіб (Ді-Пі) поширювався журнал «Проблеми» (Мюнхен), дописувачі якого долучилися до масштабної українсько-польської дискусії.
Степан Баран. Джерело Wikipedia.org.
Знаний львівський адвокат Степан Баран у статті «Ліпше пізно як ніколи. Сто літ українсько-польських взаємин в Галичині» відзначав, що першими питання діалогу порушили саме поляки ще у 1945−1946 роках. Так, польський журналіст Єжи Бєльський з Мюнхена виступав «за державну суверенність України на всіх її етнографічних землях. Об’єм і форму свого сусідського співжиття вирішать між собою обі суверенні держави − польська і українська». На сторінках української і польської еміграційної преси йшла жвава суперечка на тему українсько-польських взаємин, при цьому українські публіцисти вміщали статті в польській пресі («Kronika»), а польські − в українській («Наше Життя»). На думку оглядачів, подібні дискусії мали б «спричинитися до «розрядження» здавна сильно напружених відносин і створити атмосферу взаємного довір’я та знайти шляхи, які довели б оба народи до тривкого порозуміння і співпраці». Очевидно, у тогочасній геополітичній ситуації подібні розмови мали більше теоретичний характер, але, як зауважив С. Баран: «Сам факт цього роду дискусії є позитивним явищем. І так оцінюють його обі сторони». Цікаво, що в якості вступу до згаданої дискусії редакція «Проблем» вмістила вірш польського поета Юзефа Лободовського «Тобі, Україно, співаю, тобі ці похвали» (у перекладі Святослава Гординського), що раніше був опублікований у польському тижневику «Wiadomości» (Лондон).
Йозеф Лободовський. Джерело. Wikipedia.org.
До війни Ю. Лободовський видав кілька збірок поезій, багатих українськими мотивами («Ніч на Волині», «Пісня про голод», «Кінь отамана Лободи»). Власне, отамана Лободу поет вважав своїм предком. Ю. Лободовський є чільним представником «української школи» в польській поезії, що її започаткувала ще в ХІХ столітті поезія Антонія Мальчевського, Йозефа Залеського, а передусім Юліуша Словацького.
Польські політики в еміграції не завжди поділяли думки своїх співвітчизників щодо потреби примирення з українцями. У той час, коли українсько-польська дискусія набирала обертів (особливо на шпальтах німецьких видань), у Лондоні, де перебувала еліта польської політичної еміграції, 4 січня 1948 року відбулося громадське зібрання за участі прем’єр-міністра Тадеуша Бор-Коморовського та генерала Владислава Андерса. Як повідомляв «Проблемам» дописувач із Лондона, згадане зібрання пройшло під гаслом «за одноцілу поставу відносно питань польського кордону на Сході»: «Зібрання стояло під знаком морального «лінчу» засуду Міколайчика [Станіслав Міколайчик – польський міністр в еміграції – Д.К.] за його політику резиґнації з бувших східно-польських територій (в тому числі й Галичини) на користь Рад. Союзу». Характерно, що жоден із доповідачів не згадав про українське питання. Автор допису М. Полоницький поділяв думку С. Барана про те, що польсько-українська дискусія на даному етапі не вийде за межі теоретичного рівня.
Михайло Демкович-Добрянський. Джерело. Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника
М. Демкович-Добрянський, як головний редактор Української служби Радіо Свобода (1954−1972), постійно підкреслював важливість порозуміння між обома народами заради справи визволення від російського імперіалізму. Публіцист підтримував тісні контакти із знаними польськими діячами та організаціями у діаспорі, сприяючи поглибленню діалогу між українцями та поляками. М. Добрянський рішуче критикував антипольські статті в українській еміграційній пресі, зокрема публікацію С. Женецького у газеті «Українська Думка» (Лондон), у якій автор писав, що «крайові поляки мріють про поновне загарбання українських західних земель». У свою чергу, М. Добрянський вважав, що на середину 1970-х років склалася така ситуація, коли польська політична думка «дозріла» до порозуміння з Україною та українцями, як з рівними собі. Причиною зміни ставлення поляків стала загроза з боку російського імперіалізму. Лінію порозуміння серед польської еміграції проводили такі діячі, як: Ян Новак-Єзоранський (Польська служба Радіо Свобода), Юліуш Мєрошевський (паризький журнал «Культура»), Казимир Трембіцький, Стефан Корбонський та ін.
По закінченню війни М. Демкович-Добрянський оселяється у Лондоні, де нав’язує тісні контакти із польськими діячами, громадськими та культурними установами. Українець, зокрема, співпрацював із Антонієм Гермашевським − вихідцем із Кременеччини, довгорічним співробітником міністерства закордонних справ уряду Польщі в еміграції та редактором видання «Огляд української преси».
Антоні Гермашевський. Джерело. https://monitorwolynski.com/uk/news/1334-16023
Відзначимо, що до 1939 року А. Гермашевський працював агрономом у Кременецькому повіті. Організував там «Союз сільської молоді» (Związek Młodzieży Wiejskiej) і редагував часопис «Młoda Wieś – Molode Selo»). Він є автором брошури «Dzisiejszy Krzemieniec і Słowacki», що була опублікована 1975 року в Лондоні і являє собою передрук статей автора з газети «Tygodnik Polski». У виданні йде мова про відвідини А. Гермашевським Кременця у 1959 році та його розмови із Максимом Рильським. До брошури додано три світлини Кременця. На шпальтах лондонського видання «Tygodnik Polski» була опублікована розмова з А. Гермашевським на тему «Русини, українці чи малороси?». Ця стаття була відповіддю на публікацію генерала польської армії Владислава Равіча-Щербо, у якій автор уживав термін «українці» для позначення наддніпрянців і слово «русини» для корінного населення Галичини під владою Австро-Угорщини, а пізніше – Польщі. М. Добрянський пригадував, що вживання етноніма «українець» стало проблемою у міжвоєнній Польщі. Знавець українського питання Леон Василевський на сторінках авторитетного журналу «Sprawy Narodowościowe» ще у 1927 році стверджував, що вживання єдиного терміна «українець» аж ніяк не буде шкодити польським інтересам. На жаль, ці думки не знаходили підтримки в тогочасному польському суспільстві.
А. Гермашевський, як і М. Добрянський, були чільними діячами створеного у Лондоні Українсько-Польського товариства, яке було зареєстровано англійською мовою із промовистою назвою «Polish Ukrainian Society for Promotion of Friendship and Understanding». У заяві організації від 1968 року йшлося: «Українсько-Польське Товариство створене з метою будувати відносини між обома народами на основі взаємного розуміння та зичливої співпраці, вважає за свій обов’язок узяти слово та вказати на заложення і принципи для кращої майбутності. Сучасна дійсність українського і польського народів має всі познаки радянської окупації. Обидва народи – жертви совєцького імперіалізму».
Члени Товариства виступали за принципи солідарності, демократичної рівності та наголошували на важливій ролі культурних взаємовпливів у примиренні обох народів. Засідання Товариства відбувалися у приміщенні «Польського Огніска» у Лондоні, а серед його членів були Костянтин Зеленко та Казімеж Трембіцький. Під час одного із засідань Українсько-Польського товариства М. Демкович-Добрянський виголосив лекцію (польською мовою) «В трикутнику Польща–Україна–Москва», де вказував на те, що союз між обома народами є обов’язковою умовою для того, щоб Україна звільнилась від російського імперіалізму. Доповідач підкреслив значну роль знаних польських діячів та інституцій у налагодженні порозуміння з українцями: «Присутній тут п. Трембіцький в польській пресі виступає проти польського імперіалізму на українські землі. Польське радіо Вільна Європа провело велику роботу у напрямі порозуміння з українським народом, а його слухають щодня мільйони людей в Польщі. «Polskie Stronnictwo Ludowe» на з’їзді партії 1975 року прокламує право народів СРСР на самостійність». Згадав українець і паризький журнал «Культура» та редактора його британського відділення Юліуша Мєрошевського, який кілька разів висловлювався за незалежність України і був проти польських претензій на Львів. Серед польських еміграційних установ М. Демкович-Добрянський контактував, зокрема, із Східним інститутом «Редута» (Instytut Wschodni «Reduta»), що був створений в Лондоні 1946 року для дослідження тем, пов’язаних із Радянським Союзом. Дирекція Інституту неодноразово запрошувала його виголосити лекції про становище в радянській Україні та СРСР загалом: «Окрім Вас, як очільника української секції Радіо Свобода, ніхто не є більш компетентним, коли мова йде про політичну ситуацію в Україні та Білорусі». На зібрання «Редути» часто приходили і лондонські українці. Листувався М. Демкович-Добрянський з відомими польськими діячами на еміграції. «Нас зблизила справа польсько-української співпраці», – писав українець до Казимира Іранека-Осьмецького − полковника Армії Крайової, учасника Варшавського повстання 1944 року. У 1980 році, будучи в Мюнхені на українсько-польській конференції, М. Демкович-Добрянський виголосив доповідь «Українсько-польська боротьба під час ІІ Світової війни». В епістолярії М. Демковича-Добрянського знаходимо листи і від самого засновника журналу «Kultura» Єжи Гедройця. «Ми Вам надіслали «Історію двадцятиліття» Павла Заремби, а сьогодні прийшли «Кримські сонети» [Адама Міцкевича. – Д. К.] − направду гарно видані і сердечно вам дякую за неї». У цьому листі (написаному на бланку паризького Інституту літератури) Є. Гедройць запевняв М. Добрянського, що згадане українське видання творів А. Міцкевича обов’язково буде відзначене на сторінках «Культури».
Єжи Гедройць. Джерело: https://www.thecaravelgu.com/blog/2019/10/19/georgetown-examines-kulturas-importance-to-the-peace-of-eastern-europe
Данило Кравець, кандидат історичних наук, науковий співробітник Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника, старший викладач кафедри історії, музеєзнавства та культурної спадщини Національного університету «Львівська політехніка».
Читайте також: «Правописний хаос». За якими мовними правилами писала українська діаспора.