Василь Ємець народився 27 грудня на Харківщині, а помер у Лос-Анжелесі. Він єдиний, хто грав на бандурі в Імператорському театрі. Його відправив у еміграцію Іван Огієнко – щоб зберегти для України талант. Він співав “Вже воскресла Україна…”, а створена ним у Києві капела бандуристів стала сьогодні Національною заслуженою.
Василь народився у козацькій родині, музичні здібності та любов до українських пісень передалися хлопцю від батьків. У домі Костя та Марії Ємців часто зупинялися перепочити з дороги кобзарі, і малий Василько був їх найпершим та найвдячнішим слухачем. Навчаючись у старших класах гімназії, він на власноруч зароблені гроші купив собі бандуру в київського майстра А. Паплинського. 1908 року почав вивчати гру на бандурі у кобзаря Івана Кучугури-Кучеренка.
Пізніше Василь Ємець скаже, що не міг не стати бандуристом, бо мав добрих вчителів – Тараса Шевченка та Івана Кучугуру-Кучеренка. Сліпий кобзар, розгледівши неабиякий музичний талант у малому хлопцеві, почав безкоштовно давати тому уроки.
Що ж до Шевченка, то саме з його твором пов’язаний перший, так би мовити, революційний публічний виступ Василя Ємця, за який його мало не виключили з Охтирської гімназії.
На гімназичному вечорі 6 грудня 1911 року Василь співав шевченкову “Розриту могилу”, вкладаючи в кожен рядок експресію та силу почуттів великого Кобзаря. У залі робилося щось неймовірне: хтось аплодував, хтось тупотів ногами та свистів, хтось плакав.
“Коли закінчував спів, відчуття трагедії так запанувало наді мною, що… з гніву та великого жалю сльози закапали по струнах моєї кобзи. Так відчувати і так переживати міг хіба ідейний юнак, що за Україну готовий був піти до в’язниці, на Сибір або й віддати саме життя”, – напише згодом сам Василь Ємець.
Від виключення з гімназії Василя врятувало лише те, що на вчительську раду, де розглядався цей “скандальний інцидент”, він представив “Кобзаря” Тараса Шевченка з відміткою “Дозволено цензурою”.
“Ще малим Василь Ємець знав, що йому визначено Богом і долею – він мріяв, щоб кобзарським мистецтвом захоплювалися всі, як і він сам, тож у цій справі бачив сутність свого перебування у цьому світі”, – каже історик-музикознавець Ілля Зінченко.
Студентом Харківського університету Василь Ємець писав статті про історію українського кобзарства, організував гурток вільних слухачів з гри на бандурі, а вже у 1913 році разом з натхненником кобзарського відродження на Кубані Миколою Богуславським створив у Катеринодарі “Першу кубанську кобзарську школу”. Тоді ж на Кубані було закладено ансамблі та гуртки бандуристів у всіх українських станицях.
У 1914 році після участі в демонстрації проти заборони вшанування пам’яті Тараса Шевченка Ємець змушений був виїхати до Москви, де продовжив навчання в місцевому університеті. Там він брав активну участь у товаристві «Кобзар» та спілкувався з українськими бандуристами, які гуртувалися на той час у Москві.
У 1916 році відбувся виступ Василя Ємця у Великому імператорському театрі. Найбільша на той час московська газета «Русское слово» вперше назвала Ємця віртуозом.
Закінчивши Московський університет 1917 року, він повернувся в Україну, вчителював у м. Сосниці (тепер Чернігівська область).
У січні 1918 року в складі Бойового куреня військового міністерства УНР Ємець брав участь в обороні Києва від червоних військ Михайла Муравйова. У 1918 році за сприяння гетьмана Павла Скоропадського організував колектив Кобзарський хор.
1920 року Василь емігрував до Берліна, де студіював музику в Берлінській консерваторії та писав працю про кобзарів.
1923 року на запрошення Українського Громадського Комітету переїхав до Чехословаччини. Виступав у таборах для інтернованих українців, пізніше – по різних містах Чехії. В Празі організував школу гри на бандурі (1923) та на базі найкращих студентів – другу капелу бандуристів (1924).
1929 року Василь Ємець концертував по Франції. У 1930-1932 роках мав концертні гастролі північною Америкою, де записав платівку «В степах України» та історичну пісню «Максим, козак Залізняк». 1934 року Ємець переїхав до Франції й на довгий час зупинився в Парижі. У 1937 році виїхав до Канади. Багато концертував по великих містах Америки. 1940 року осів у США. 1945 року змайстрував першу хроматичну концертну бандуру на 56 струн, створив новий репертуар для неї та застосував свою техніку до гри на хроматичному інструменті. У 1952 році в Голлівуді записав другу довгограючу платівку на хроматичній подвійній бандурі з композиціями «В горах України», «Передзвін», «Танцюючи сніжинки».
Будучи в похилому віці, Ємець працював над виданням своїх спогадів про концертні подорожі Закарпаттям y 1929 році, про громадське життя в Празі в середині 1920-х років, а також готував до видання свою платівку інструментальних творів.
Василя Ємця не стало у 1982 році.
В одній з книг Василя Ємця читаємо: “Козаки-бандуристи офірно (жертовно, – ред.) служили Україні не лише козацькими шаблями й рушницями. Вони, далебі, вміли не лише співати та в бандури грати, але вміли вони й життя своє віддавати, щоб тільки жила невмируща слава України”.